Читати книгу - "Позашлюбна дитина генерального, Ірина Романовська"

Олег.

— Слухаю! — Не дивлячись в екран, приймаю дзвінок.

Наразі вивчення звітної документації нового місця роботи є важливішим за будь-що інше. Зазначені цифри підозріло захмарні.

За що взагалі попередній директор отримував зарплатню? Гравці погано грають, молодого покоління практично немає, а гроші, як вода, течуть по різних рахунках.

— Олегу, доброго дня! — жіночій лунає з динаміка.

Ніби знайомий, але кому він належить, не пригадаю.

— Доброго! — відповідаю автоматом.

Ага, ось і звіти про заробітну плату. Все, як я й думав. Удають, що працюють, а фактично тільки кишені набивають.

— Мене звати Яна. Ви в суботу дали мені свою візитку, коли забирали документи у Самсонова. Я дівчина вашого адвоката.

Точно! Згадав! Це ж та красуня з білявим волоссям та великими очима. Та, яка вперто не хотіла поступатися дорогою.

Згадка про дівчину змушує мене відірвати голову від паперів. Відкидаюся на спинку шкіряного крісла та зосереджуюся на телефонній розмові. Початок робочого тижня здається вже й не таким нудним.

Дівчина ніби шукає якусь роботу, якщо я вірно пам’ятаю.

Я, звісно, той ще молодець. Бовкнув, що є для неї вакансія, але хоч би спитав, чим взагалі вона займається по життю, який досвід роботи має, що вміє. От блазень! Може вона взагалі нічого не вміє, а лише по салонах краси бігає та нігті пиляє собі?

Гаразд, зберися!

Треба дізнатися, що становить з себе ця квіточка. Може є в неї якийсь потенціал чи просто порожня гарна лялечка? Інтуїція чомусь шепоче, що за милим личком насправді ховається зубата акула, яка відкусить руку тільки палець покажи. Оком кліпнути не встигнеш.

Зараз якраз і перевіримо цей здогад.

— Так, так, я тебе пам'ятаю, люба Янусе. Вирішила таки прийняти мою допомогу, красуне?

Чую, як дівчина дзвінко стукотить підборами по бруківці. Отже, кудись йде.

Раптом цокіт підборів у динаміку телефона стає ледь чутний, з’являється незрозумілий шурхіт та лунає ледь чутне обурене «клятий баболюб».

Вона що рукою динамік затуляє? Посміхаюся. Ну точно з зубками принцеса.

— Ви казали, що маєте вакансію? — голос Яни знову стає лагідним та нудотно солодким.

— Може і є! Залежить від того, що ти можеш мені запропонувати.

Встаю з крісла та підходжу до вікна. Розминаю шию та споглядаю на футбольне поле. Сьогодні команду тренує новий тренер. Цікаво, чи наважиться хтось з гравців обуритись після нього? Михайлович, за моїм проханням, має поганяти цих ледарів як слід.

— Припинімо грати в цю безглузду гру, — роздратовано ламає мені весь кайф Яна. — Озвучте ваші умови, Олегу.

Не здається, розумниця, чим добряче підвищує мою зацікавленість до себе.

Так, пам'ятаю, що вона — пасія Самсонова. Але мені, якщо чесно, начхати. Я ж не кличу її заміж, ми просто трохи розважимося.

Хоча тут як подивитись.

Якщо вона виявиться працьовитим співробітником, може й не варто усе так ускладнювати? Ні з Самсоновим, ні з його Яною.

Що ж… Розберуся з цим згодом. Нехай спершу прийде на співбесіду.

Знаю, що можу переграти себе, передавити на дівчину. Вона може злякатися мого нахабства, та не прийти. Тож я навмисно зменшую оберти та переходжу на діловий тон розмови. Навіть поважне «Ви» використовую.

— Яно, я готовий розповісти вам про усі умови праці, але під час особистої зустрічі. Скажімо сьогодні о другій у моєму офісі. Вулиця Оборонна, шістдесят вісім. Охоронцю скажете до Тітова на співбесіду і вас проводять прямо до мого кабінету.

— Але, я...

— Мені треба перечитати ваше резюме, перш ніж провести співбесіду. Я маю зрозуміти чи спрацюємося взагалі ми. Телефоном, на жаль, я цього робити не звик. То ж, до зустрічі, Яно. Чекатиму на вас з нетерпінням.

Закінчую виклик. І вдоволено посміхаюся. Ставлю сто доларів на те, що вона приїде сюди в назначений час. Невже їй дійсно так сильно потрібна робота?

Якби я був на її місці, то й носа не сунув до такого керівника.

Що ж, побачимо як буде.

А зараз повертаюся до паперів зі звітами.

***

— Олегу Юрійовичу, а можна вам поставити запитання? — вже п'ятнадцять хвилин помічниця юриста крутиться біля мого столу.

Вдаю, що не помічаю, як вона знову нахиляється надто низько, аби передати мені наступний документ. Її відверте декольте я помітив ще з порогу.

— Запитуй, Карино. Я не кусаюся, — я відриваю голову від паперів і дивлюся помічниці прямо у вічі.

Навіть цікаво, що ж її так хвилює.

— Олегу Юрійовичу, а ви одружені? — дівчина закушує нижню губу, вдаючи з себе кокетку.