Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Салем перервав тишу, його голос був рівним і холодним, як саме повітря навколо:
— Нагадаю ще раз. Сподіваюсь ти розумієш, що тепер перед тобою вибір, — сказав він, і кожне його слово було, мов відлуння далекого грому. — Моракс не прийме відмови. Якщо ти вирішиш залишити Клинок собі, це буде не лише твоїм викликом, але й вироком.
Еріон зупинився, поглянувши вгору. Небо було безкрайнім і чорним, як лезо, що він тримав. Місяць здавався блідою краплею світла, яка марно намагалася пробитися крізь темряву. Відлуння слів Салема закарбувалися в його думках. Він пройшов крізь смерть, щоб дістати цей меч, але чи готовий він тепер віддати його? Чи варто відмовитися від сили, яка, здавалося, вибрала саме його?
— Я… ще не вирішив, — промовив Еріон, його голос був тихим, але в ньому відчувалася напруга. Погляд його залишався прикутим до місяця. — Цей Клинок змінює все. Повернутися з порожніми руками тепер уже не варіант.
Салем уважно подивився на нього, його обличчя було невидиме в тіні, але очі блищали, мов у мисливця, який бачить потенційну здобич. Він кивнув, немов підтверджуючи власні думки.
— Вибір потрібно зробити швидко, — мовив він, і його голос став ще тихішим, але водночас гострішим. Він поклав руку на плече Еріона, важко, але без ворожості. — Та пам’ятай, таких, як ти, ця сила може зжерти зсередини.
Еріон мовчки кивнув, але його думки продовжували крутитися навколо невидимого перехрестя. Вирішити долю Клинка означало вирішити і власну долю. Кожен крок здавався йому важчим за попередній, але разом із тим у ньому визрівало щось нове — твердість, яка раніше була лише віддаленою мрією. Він відчував, що вибір уже наближається.
Еріон і Салем повернулися до маєтку Моракса під важким покровом ночі. Місто, занурене у густий туман, було схоже на хижого звіра, що приховувався у своїх тінях. Темні провулки спостерігали за ними, а кожен звук кроків здавався відлунням чогось більшого — самого напруження, яке охоплювало Еріона з кожним кроком. Клинок Ночі, прихований під плащем, пульсував у його руці, мов живе серце, нашіптуючи думки, яких він намагався не чути.
Вони увійшли до залу, де на них уже чекав Моракс. Темрява кімнати розчиняла його постать у напівмороку, але, коли Еріон наблизився, бліде світло свічок вихопило риси його обличчя. Очі Моракса блищали жадобою, хижа посмішка викривляла його губи. Його руки, заковані в чорну шкіру рукавичок, були схрещені на грудях, але правий вказівний палець нервово постукував по передпліччю. Очі Еріона вихопили кілька дрібних деталей, які змусили його насторожитися. Його одяг — завжди бездоганно сидячий і акуратно підігнаний — цього разу здався трохи неохайним. Край плаща був злегка забруднений, ніби він щойно повернувся з дороги, хоча Моракс зазвичай уникав брудної роботи, доручаючи її іншим. Його рукавички — завжди чисті, з гладкої шкіри — цього разу мали незначні подряпини. Але найбільше Еріона збентежив запах. У повітрі не було звичного для Моракса аромату тютюну й воску. Натомість залу заповнював слабкий металевий присмак, що нагадував запах крові чи старого заліза.
- Тож, ти справді приніс його, Еріоне, — голос Моракса лунав глибоко й владно, немов грім перед бурею. Він зробив крок уперед, його постать здавалася вищою, ніж завжди. Клинок Ночі. Це моя здобич, і ти виконав свою частину угоди. Тепер віддай мені його, і ти отримаєш свободу.
Еріон зупинився. Він відчував, як артефакт у його руці наче стискається сильніше, посилаючи хвилі сили крізь його тіло. Його думки наповнювалися відчуттям невідворотності: цей клинок не можна було просто передати іншому. Він вже не був лише річчю. Клинок вибрав його. Він відчував це кожним нервом.
- Ні, — слово вирвалося з його губ без вагань, мов постріл. Еріон підняв очі, стискаючи руків’я клинка ще міцніше. - Клинок залишиться зі мною.
Посмішка зникла з обличчя Моракса. Він завмер, але тільки на мить. Його очі наповнилися холодною люттю, а постукування пальця припинилося. У залі стало так тихо, що можна було почути тріск свічки.
- Ти, жалюгідний злодюжко, — промовив він, його голос тепер набув іншого відтінку, холодного й гострого, ніби лезо, яке розрізає ніч. - Ти думаєш, що можеш мені відмовити?
Еріон зустрів його погляд, але в душі відчував, як напруга росла. Він бачив, як Моракс дав ледь помітний знак рукою, і з кутів зали виринули п’ятеро кремезних найманців. Їхні тіні змішувалися з темрявою кімнати, а в руках блищали леза, які нагадували ікла диких звірів.
- Вбити його, — холодно наказав Моракс.
Найманці рушили вперед, але з першого їхнього руху Клинок Ночі ожив у руці Еріона. Чорна аура, схожа на примарне полум’я, оповила лезо, і навіть найсміливіший із воїнів завмер на мить, побачивши це видовище. Еріон відчув, як темрява клинка переповнює його рішучістю. Тіло більше не відчувало страху, а кожен м’яз напружився, готовий до бою.
Еріон вдихнув глибоко, відчуваючи, як тьмяне світло свічок у залі поступається місцем темряві, що прокидалася разом із Клинком. Найманці рушили вперед, їхні кроки розрізали густу тишу, але в їхніх рухах не було впевненості. Вони бачили, як чорне сяйво охопило лезо Еріона, і хоча їхні руки тримали мечі, їхні душі вже відчували, що зустріч із цим клинком може стати останньою.
Перший із них кинувся на Еріона, меч блиснув у повітрі. Але хлопець не чекав. Клинок Ночі сам вів його рухи — швидкі, точні, немов це була не битва, а танець у пітьмі. Лезо зловісно просвистіло, і в один рух зупинило нападника, лишаючи по собі лише приглушений крик. Тіло найманця впало на кам'яну підлогу, а чорний туман, що вирвався з клинка, мовби всотав останні відгомони його життя.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тіні Лендорну, Радомир Український», після закриття браузера.