Читати книгу - "Між рядками , Юльчик"

Розділ 9: Вона впізнала мене першою

Було вже після обіду. Юльчик вирішила вийти на прогулянку — просто пройтися вулицями міста, яке колись здавалося затісним, а тепер знову відкривалося з нового боку.

Коли вона заходила до маленької кав’ярні за улюбленою кавою з молоком, у дверях зіткнулася з дівчиною. Висока, з короткою стрижкою й великими очима. Вони зустрілися поглядами, і дівчина завмерла.

— «Це ти?» — пошепки, майже не вірячи сама собі, сказала вона.

— «В сенсі?..» — розгублено відповіла Юльчик.

— «Ти — Юльчик. Твоя історія… Я читала кожен рядок. Це змінило моє життя.»

Юльчик розгубилась. Здалося, що серце на мить зупинилося. Вона кивнула.

— «Так… Це я.»

— «Можна я тебе обійму?..»

Вони стояли в дверях кав’ярні, обійнявшись, ніби знали одна одну багато років.

— «Мене звати Іра. Я писала тобі. Про ніч і сльози…»

— «Ти — Іра?..» — Юльчик усміхнулась, цього разу щиро. — «Ти була першою, хто нагадав мені, навіщо я пишу.»

Вони сіли за стіл. Замовили каву. І почали говорити. Іра розповідала свою історію. А Юльчик слухала — спокійно, із глибоким розумінням.

А потім — у дверях стоїть він. І — немов у фільмі — з’явився він. Марʼян.

— «Я шукав тебе», — сказав він, підійшовши до столу. — «Пробач. Я… я маю сказати правду, нарешті. Я не зміг тебе забути. І я не зможу.»

Іра насторожено подивилась на Юльчика, ніби чекала її реакції.

— «Серйозно?» — Юльчик підвела брови. — «Ти знову прийшов, коли я почала вставати з колін?»

— «Я…»

— «Ні. Не потрібно. Я чула вже всі ці “я не міг” і “мене змусили”. Але тоді, коли я просила тебе боротися, ти мовчав. І це найгучніше, що ти міг зробити.»

Вона встала.

— «Іди. Забудь цю кав’ярню, це місто, цю історію. Я більше не героїня твого сюжету.»

Іра встала поруч.

— «І вона не одна. Відтепер — вона має цілий світ за плечима.»

Марʼян мовчки розвернувся й пішов. І цього разу — назавжди.