Читати книгу - "Відродженя острова, Серена Давидова"

Коли небо тільки починало світлішати, це було для Грега знаком — час. Щоранку в цю мить він вирушав до королеви. Це був його обов’язок. Його вдячність. Його присяга. Її доброта колись врятувала його, ще малого хлопця. І тепер він був частиною королівської варти, носив плащ із гербом дому Вальдхейм і тримався прямо не стільки через правила, скільки через пам’ять.

Поправивши свій одяг та одягнувши плащ королівської варти, хлопець направився до житлової частини замку, де в маленькому кабінеті його чекала зустріч з королевою.

Королева Емма була одягнена в святковий одяг, що відрізнявся від її звичайного зручного вбрання. Вартовий завжди дивувався простотою спілкування з цією жінкою — вона ніколи не вела себе зверхньо, завжди вислуховувала кожного, хто до неї звертався. Коли Грег був молодшим, він таємно закохався в свою опікунку, але з часом зрозумів, що його почуття — лише частина його служби, глибока повага до неї.

— Теплого світанку, моя королево, — хлопець нахилив голову в знак поваги.

— І тобі, мій любий друже. Що маєш для мене цього ранку?  — Емма пройшла до столу й опустилася на стілець. Поруч у кріслі вмостилася Вальда, як завжди спостерігаючи мовчки, але уважно.

Грег доповів коротко: про нічну прогулянку принца в яблуневому саду, про розмову з ним, і про намір молодого спадкоємця вирушити в подорож.

— Розумнішає, — тихо мовила королева, повільно водячи пальцем по краю своєї чашки з настоєм. — Добре. Якщо він справді вирішить їхати — готуйся. Ти відправишся з ним.

— Так, моя королево, — вклонився Грег і, мов тінь, покинув кімнату, тихо прикривши за собою двері.

***

Коли молодий Грег покинув кабінет, Вальда задумливо провела його поглядом, а потім перевела очі на королеву.

— Ти справді вважаєш, що це гарна ідея? — запитала вона, уважно спостерігаючи за кожним рухом правительки.

Королева Емма спокійно всміхнулася, відставивши чашку з настоєм на стіл.

— Це йому необхідно, якщо він хоче стати гідним королем, — мовила вона з незворушною впевненістю. — Він має безліч обов’язків, але досі не навчився нести за них відповідальність. Ця подорож стане для нього випробуванням. Вона навчить його, що кожне рішення тягне за собою наслідки. І що відповідальність — це не тягар, який можна перекласти на когось іншого.

Вальда зітхнула, склавши руки на грудях.

— Ну не знаю… Наш маленький Раганальд…

— Йому вже двадцять один, — перебила її Емма, похитавши головою. — А поводиться, наче безтурботний юнак, у голові якого вітер гуляє. Це чудова можливість для нього подорослішати.

— А що скаже Бальтазар? Ти ж знаєш, йому це не сподобається.

Королева нахилила голову, дозволяючи загадковій усмішці торкнутися її вуст.

— Я знайду, що сказати своєму чоловікові, — відповіла вона з ледь помітною насмішкою в голосі. — Врешті-решт, він теж колись пішов на перекір батьку… І став зовсім іншою людиною.

Вальда хмикнула.

— Ти впевнена, що Раганальд повернеться там як потрібно?

Емма на мить замислилася, а потім тихо, але твердо мовила:

— Я впевнена, що він повернеться королем.

***

— Прокидайся. Досить дрихнути, п'янь болотна! — Пронизав тишу дзвінкий голос. Тички в спину не давали спокою, а настирливість молодшої сестри швидко перекрила всі її добрі справи.

— Відстань, я вночі випив майже бочку еля, — буркнув Рагнар, не відкриваючи очей, намагаючись глибше закутатися в ковдру. Але ширина плечей не давала йому це зробити.

— Рагнар, якщо батько застане тебе в коморі, то тобі припаде, — попередила Ільва, повернувшись від королеви вона перевірила свого гуляку брата. Який повинен був вже спати в своїй кімнаті.

— Ільва, відстань, дай мені ще трохи поспати, — відмахнувся Рагнар, накриваючи голову подушкою.

Але дівчинка не розгубилася. Вона принесла льодяну воду з великих бочок і без попередження вилила її поверх одіяла. Ця ковдра була стара, тому використовувалася для замотування тіста на хліб та пироги. Тому ніхто не здивується що на неї вилилось трохи води.

— Ти що робиш? Ах ти, кікімора болотна! Я тебе зараз в тій бочці викупаю! — хлопець миттєво підскочив, на імпровізованому ліжку, і сон зник так швидко, як і дівчина.

Він кинувся за нею, але вона вже сховалася за дверима кухні. Це була єдина частина дому, де Рагнар точно не міг спіймати сестру без наслідків, бо двері за якими вона зникла  вела до основної частини будинку, де навіть найменший шум міг потривожити батьків. Тому він обережно відчинив двері, виглянув всередину, щоб переконатися, що нікого немає, і тільки після цього тихо увійшов. Обережно роблячи кожен крок він шмигнув у кімнату, де він жив з молодшим братом.

Будинок був маленьким, у ньому було всього п’ять кімнат. Кімната синів, окрема кімната для дочок, головна спальня батьків, загальна кімната з великим столом і піччю, що обігрівала будинок узимку, та кухня з меншим комином, яка слугувала для приготування їжі влітку, щоб не розігрівати спальні.

У кімнаті молодший брат солодко спав, не звертаючи уваги на галас, який Рагнар створював, коли знімав мокрий одяг. Мокра сорочка обліпила його широкі плечі і не хотіла злазити, але після кількох невдалих спроб, хлопець нарешті зміг переодягнутися в сухе. Ліг на ліжко, але сон не йшов. В голові крутилися думки про те, як повідомити батькам, що він хоче вирушити в подорож із друзями.