Читати книгу - "Після злучення тварина сумна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Чоловік дивився у свої очі і, можливо, вперше у житті починав ненавидіти їх. Йому здалося, що саме ці звиклі до абсолютної влади очі спричинили той біль, заручником якого він був у цю мить. Біль не тільки фізичний, але й якийсь інший біль.
Чоловік знову глибоко зітхнув і випустив носом повітря. Він спробував дотягнутися до пляшки, яка стояла у дзеркальному заглибленні бару за тацею струнких чарок, але не зміг з першого разу. Тоді сперся ліктем на мармурову поліровану площину і, знову різко викинувши руку вперед, ухопив пляшку за скляну шийку. Та злетіла в повітря, зачепивши важким Ненцем декілька чарок, що із дзенькотом полетіли униз, а чоловік, ревнувши від болю, навалився грудьми на стійку і так заклякнув.
Ніби в уповільненому кадрі бачив чоловік, як прозорі мережані чарки тонкої віденської роботи перевертались у повітрі, відбиваючи усіма своїми гранями строкате сяйво різнокольорових ліхтариків. Поволі, одна за одною, вони досягали лискучої площини і билися об коштовний паркет, розбризкуючи навсібіч краплі прозорого, блискучого скла по тьмяно-теракотовій підлозі.
Коли останні скельця вгамувалися, чоловік, поволі долаючи біль, підняв руку і поставив пляшку на стійку, грюкнувши нею об зелений з жилками мармур.
Тисячі, мільйони років створювала природа це кам'яне мереживо, зрощувала у своєму череві, настоювала, наче дорогоцінне вино, аби в один день покласти під щоку чоловікові, що вмирав від болю. Колись цей прохолодний мармур був дном первісних океанів і свідком сотворіння світу. Він чув під сподом землі гомін далеких баталій і полум'яні промови великих світу цього. Безживна холодна плоть, байдужа до всього перед обличчям Вічності — ось чим був цей мармур, і разом з тим він був лагідним і живим, нагрітим теплом притуленої до нього чоловічої щоки.
Зануритися б у нього з головою, стати каменем і все подальше життя дивитися на світ крізь оті мережані жилки. Чоловікові здалося, що в цю мріть він хотів саме цього: зникнути, перетворившись на камінь, лежати десь глибоко-глибоко у скелі, не чути нічого і не бачити. Зачаїтися і чекати. Може, воно так згодом і буде, і душа чоловіка із холодним поглядом байдужих сірих очей знову, як і мільйони років тому, оселиться в зеленому мармурі і довго ще буде чекати своєї черги, щоб переселитись у траву, а згодом у квітку, а потім у рибу, у птаха, у звіра, щоб зрештою знову оселитися у людині.
Біль затихав. Поволі розгинаючи поперек і відриваючись щокою від прохолодного мармуру, чоловік випрямився і знову притулився боком до високого табурета. Не витягаючи лівої руки з кишені, він однією тільки правицею скрутив з пляшки пластмасову кришечку і відкинув її геть. Націдивши собі більш як половини склянки, чоловік підніс її до вуст і крізь зуби почав вливати у себе горілку.
Йому хотілося, щоб прозора рідина дерла горло, забивала дух, але якісна, очищена горілка вливалася усередину м'яко і легко. Вижлуктавши майже все до денця, чоловік відірвався від склянки і видихнув з себе алкогольний пар. Усередині стало трохи тепліше, і голову накрив легкий туман. Це ще не було сп'яніння, це була реакція тіла на спирт, що миттєво, крізь кровоносні судини язика дістався мозку, але не затьмарив його.
І знову побачив перед собою чоловік мертву жінку, яка десь далеко лишилася лежати на підлозі.
Тим часом крізь трохи прочинену кватирку з вулиці почулося далеке хекання.
Глава третяНародні думи
5 год. 14 хв.
Василь викурив одну сигарету, постояв хвилину нерухомо і потягнувся за іншою. Тривожні думки ятрили його мозок. Чиркнувши сірником і на мить підсвітивши своє обличчя знизу немов лампадою, він глибоко затягнувся, але якось нервово і необережно. Дим не полився у легені, а застряг десь у носоглотці, шибонув у ніс і знову відкотився у бронхи. Василь вибухнув кашлем, спершу дуже голосно, а потім, немов злякавшись, похапцем закрив рота кулаком й бухикав уже туди.
Зрештою, курити охоронцям на робочому місці теж заборонялося. Але вночі курили всі, виходячи на вулицю. Спати заборонялося суворо. Тут один два місяці тому заснув, так вилетів з роботи наступного ж дня. Отаке! Василь гірко посміхнувся, згадавши, як шпетили невдаху на загальних зборах охоронців. «Яка ганьба!», «Який непрофесіоналізм!» — гримав, ляскаючи по столу долонею, полковник Дерев'янко — командир полку охорони.
А ще охоронцям не дозволялося залишати місце чергування. Відлучатися до туалету вдень можна було тільки за присутності чергового інспектора, який двічі за денну зміну навідувався перевіряти пост і, не дай Боже, приймати скарги та побажання від мешканців будинку.
Для скарг та пропозицій на посту тримали особливу книгу. Втім, вона була майже чиста. Лише два побажання висловили за цей час мешканці. Одне: «Щоб у постового були начищені чоботи». Друге: «Щоб вставав, коли заходять люди, і був увічливий з усіма, а не тільки з мешканцями». Написала їх одна й та сама товста дама з четвертого поверху, яка торгувала бензином і мала півтора десятки
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Після злучення тварина сумна», після закриття браузера.