Читати книгу - "Після злучення тварина сумна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Два глибокі вдихи, і світ знову повертається до нього. Біль поволі відступає. З подивом дивиться чоловік на навколишні речі, ніби бачить їх уперше.
Прямо перед очима, учепившись за гладенький мармур, чиясь рука. Немов із глибокого розфокусу, випливає вона перед очима: сухі пальці, жилава долоня, бліда шкіра. Чоловік поволі піднімає голову і, часто дихаючи, дивиться навкруг.
З передпокою в кімнату лине жовте світло і лягає тьмяним чотирикутником на підлогу. В кімнаті — вікно на цілу стіну. За вікном сяє вогнями нічний Хрещатик, і котяться дві червоні цятки — габарити поодинокого авто. Модерні меблі у кімнаті в напівтемряві здаються химерним нагромадженням кубів, пірамід та овалів. Чоловік знову глибоко зітхає і поволі випускає повітря крізь ніздрі. Перша думка з'являється у нього в голові. Він, здається, починає щось пригадувати.
Він згадує лікаря з борідкою і ту мить на ґанку, коли бородань казав: «Незабаром дія анестезії мине, і біль стане нестерпним». Лікар казав правду, але не про нього згадує тепер чоловік. Перед собою він бачить жіноче тіло у калюжі крові, що лишилося лежати десь там, далеко, звідки він утікав. Мертва жінка лежить ногами на килимку біля ліжка. Голова прикрита долонею, а на підлозі розтікається по лискучому паркету калюжа світло-багряної крові. Ще за мить то була жінка, яка мусила принести чоловікові щастя, а тепер — просто труп. Хто вбив її? Чоловік замислюється і з жахом бачить перед собою фрагменти якогось страхіття: він лежить на ліжку, жінка нахиляється над ним, чоловікові приємно від її дотиків, аж раптом біль, нестерпний і різкий, як спалах блискавки, пронизує усе тіло, і чоловік, не тямлячи, що робить, починає відбиватися від неї. Жінчине обличчя усе в крові. Кров стікає підборіддям, і вона дивиться на нього з ненавистю, випльовує з рота якийсь довгий скривавлений м'ясний кавалок, і, неначе відьма, кричить: «Удавися своїм хуєм, тупий донецький дебіл!» А чоловік б'є та б'є її ногами, і вона падає долілиць. З-під голови на паркеті починає розпливатися багряна калюжа. А чоловік мчить до переговорного пристрою, тягнучи за собою густу цівку крові...
За пару хвилин до кімнати вривається лікар, що разом із родиною мешкає прямо у маєтку. Він накладає джгути і кров більше не ллється. У лікаря-бороданя з'являються в руках шприци та прозорі ампули з маслянистою рідиною. Він коле ліки в чоловіка, і біль поволі відступає. «До нейрохірургії, швидко! — командує бородань, але для чоловіка то неможливий варіант. Він з жахом дивиться на те, як лікар завертає шматок відірваної плоті у чистий носовичок, блакитний поліетиленовий пакет і питається чи є у будинку лід? «Який нахрін лід!» — чоловік зривається з ліжка і вириває у нього з рук цей пакуночок. Він ще не в силах збагнути усього того, що з ним сталося, але сама думка про те, що сталося, примушує його кудись втікати від цієї незбагненої реальності... Тікати в ніч...
І тоді він наказує подати до під'їзду «Мерседес», іде до ванної кімнати, якось обмиває з тіла кров і разом з бороданем залишає кімнату з мертвою жінкою на підлозі, сідає в авто і мчить темною трасою на Київ. Єдине, чого він хоче від бороданя — це того, щоб він мовчав! Не доїжджаючи до Києва, саме навпроти тренувальної бази «Динамо», чоловік зупиняє авто і виводить лікаря на вулицю :
— Я хочу, щоб про це ніхто не знав! Жодна жива душа. Беріть, Олексію Павловичу, свою родину і на півроку змотуйтесь кудись у Турцію чи Єгипет... Гроші візьмете у багажнику «Мерседеса» там у «дипломаті» двісті тисяч з копійками...
— Так а як же ж ви?
— То мої справи...
І от чоловік у себе вдома. Він сидить у напівтемній кімнаті біля широкої барної стійки і дивиться туди, де за вікном манячать дві червоні цятки. Чоловік хоче пригадати все, але для цього йому потрібні сили. Раптовий напад болю ледь не потягнув його у липку темряву.
«Випити», — думає чоловік і шукає під мармуровою дошкою грубу склянку. Дістає, ставить її на стійку і знову шукає щось під дошкою. За мріть у дзеркальному заглибленні бару спалахує безліч різнокольорових ліхтариків, підсвічуючи стрункі ряди вишуканих напоїв. «Горілки!», — вирішує чоловік і дивиться туди, де у дзеркальній глибині над рядами строкатих пляшок пливе його бліде обличчя із навислими на лоба пасмами вогкого, темного волосся. Він дивиться собі просто в очі, і очі ті, навіть проти його волі, всміхаються крізь примружені вії. Це занадто смішно, чи не так? Тримати у кишені пальта власний відкушений член, загорнутий у лікарський носовичок і блакитний пластиковий пакетик? Але вони тепер брешуть, ті очі. Чоловікові не хочеться всміхатися, але очі, призвичаєні до посмішки, сміються, навіть усупереч бажанню господаря.
Чоловік любив свій погляд. Він любив перестріватися з ним у дзеркальних вітринах магазинів, у шибках авто, у сяючих люстрах ресторанів та нічних клубів. Цього погляду боялися, на нього чекали. Від нього залежали долі багатьох смертних, життя людське залежало від
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Після злучення тварина сумна», після закриття браузера.