Читати книгу - "Гра на багатьох барабанчиках"

— Як це, скільки читачів, — здивувалася Анна-Марі.

— Ви питаєте про тиражі?

Він записував на серветці, поки вони називали йому приблизні цифри.

— Коли книжка є в бібліотеці, її читають кілька осіб, це теж треба взяти до уваги, — Лонгфелло домагався точности.

— Це ж можуть бути сотні тисяч людей, — обізвався комісар і здивовано свиснув. — Чи ви знаєте, що це за люди?

— Переважно це жінки. Жінки більше читають, — Анна-Марі сказала це із задоволенням.

Лонгфелло був у більш філософському настрої.

— У певному смислі вони якось повинні бути схожими на нас. Має існувати певна схожість, інакше ми не розуміли би одні одних. У мене є своя теорія стосовно цього: що читання детективів — це суто терапевтична компенсація. Візьміть до уваги отих, — він кинув оком на листок із розрахунками комісара, — кількасот тисяч читачів. Якби вони не читали детективів, то напевно стали би вбивцями, — він захехекав.

Комісар Фонтане обвів кружечком приблизний результат і зітхнув.

С. неспокійно поворухнулася. Кинула оком на чоловіка — той дрімав перед телевізором. Але ж він зістарівся, подумала.

Анна-Марі непевним кроком рушила нагору. Рукою зробила жест, який казав: «Зараз повернуся». Панна Шацкі дрібними ковточками попивала своє вино. Очі її блищали. Чоловіки розмовляли про сутність письменницької праці. Фонтане задав вічне для авторів питання: звідки ви берете ідеї.

— Я справді не знаю, звідки до мене приходять ідеї. Я просто уважно приглядаюся до дійсности. Фантазія — це другорядна річ, — Лонгфелло говорив так, наче мав перед собою цілу аудиторію. — Дев’яносто відсотків успіху — це працьовитість. Коли я бачу, як люди гайнують час на дурниці, мені просто прикро. Кожен міг би написати роман. Я походжу з родини, де цінували вміння організовувати свій час і творчі зусилля. А передовсім — логічне мислення. Дійсність є значно логічнішою, ніж ми думаємо. Тому…

— Мені треба вийти, — сказала раптом С. — Я переїла. Ота гостра ягнятина пече мені шлунок.

Її чоловік здригнувся, його непритомний погляд пересунувся по ній і знову безпомилково влучив у телевізор. Він кивнув. Вона взулась і сягнула по плащ. Вирішила, однак, що він не буде потрібний, і знову повісила його на вішак. Повернулася за чверть години, може, раніше. Чоловік не змінив пози.

— Легше? — запитав.

— Легше, — відповіла.

— …усе можна з’ясувати раціонально, рано чи пізно, — закінчив Лонгфелло.

Фонтане погодився з ним.

— Інакше я не працював би в поліції. Але ви, однак, маєте визнати, що бувають нерозв'язні справи. У нашому архіві є ціла полиця таких справ.

— Ах, як цікаво! Я б охоче ознайомився як-небудь із такими випадками. Може, з цього виникла би якась книжка.

Комісар почав збиратися до виходу і, коли вже стояв у дверях, обізвався з ваганням:

— Знаєте, я не такий детектив, як у ваших книжках, якщо такі взагалі існують…

— Що ви хочете цим сказати?

— Що в дійсності усе це виглядає інакше. У вас злочин завжди якийсь мізерний, вбогий, зведений до звичайної дії… позбавлений якогось справжнього жаху. У ваших книжках ідеться про те, щоби виявити його мотиви і викрити винуватця, так наче це все залагоджує. Шерега нераціональних подій і дуже раціональне розв’язання. Ви в це вірите? Вас це не розчаровує?

— Розчаровує? Адже йдеться тільки про істину!

— Ба! Що таке істина? — Фонтане потер чоло жестом дитячої безрадности. — Мене більше цікавить механізм — як це все діє. Пізнати механізм.

— Як? — з натиском вигукнув Лонгфелло.

— А якби от не з'ясовувати, а затемнювати? Не спрощувати, а ускладнювати? Що ви на такий спосіб?

— Що ви, чорт забирай, хочете сказати?

— Що, наприклад, раціональні події можна пояснити лише нераціонально…

— Ви мене вражаєте, комісаре, — обізвалася раптом панна Шацкі. — Ви маєте на думці духа Ульріки?

— Ох, ні, ви не зрозуміли мене. Прошу від мене побажати пані дю Лак усього найкращого. Зрештою, завтра, напевно, побачимося.

Фонтане рушив до виходу. Лонгфелло затримав його жестом руки.

— Я піду по неї, — сказав він і рушив нагору.

— Що зі мною тепер буде? — запитала панна Шацкі з міною маленької дівчинки.

Замислений Фонтане не встиг відповісти, бо згори почувся гуркіт і перелякані прокляття Лонгфелло.

Панна Шацкі кинулася комісарові на шию, істерично ридаючи:

— Вона мертва, вона мертва, правда? Її теж убили. Нас всіх уб’ють.

Комісар, заспокоюючи, гладив її по голові.

— Вам нічого не загрожує. Вам справді нічого не загрожує. Запевняю вас. Ви ж не пишете книжок, правда?

Потім спокійно підійшов до телефону і набрав номер поліції. Весь час відчував на собі чийсь дивно сконцентрований, могутній погляд.

С. відклала книжку, хоча до кінця залишалася одна сторінка. Потяглася і пішла на кухню розчинити собі таблетку від печії. Далі їй не хотілося читати. Потім сіла біля чоловіка, і разом до півночі дивилися якийсь американський фільм, повний погонь і стрілянини.

Вранці, випускаючи кота на балкон, вона побачила, як під її будинок під’їхала поліцейська