Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"

Після цих повідомлень з'явився нарешті «моряк без пальта» — високий жвавий блондин із сміливим, симпатичним обличчям.

— Ви й справді хочете перетнути впоперек Гренландію?

— Так, давно вже думаю про це.

Приваблювали його прямий погляд і спокійне обличчя. А коли юнак рівним, незворушним голосом утаємничив мене в подробиці свого плану, я зрозумів, що він справді може здійснити задумане. Замисел, який спочатку і мені видався звичайним шаленством, у його тлумаченні починав набирати реальних, дуже оригінальних форм, хоч і був досить сміливий. Ще кілька годин тому я зовсім не знав Нансена і нічого не говорило мені його прізвище. Тепер мені здавалося, що ми вже давні добрі приятелі. Я відразу ж запропонував провести його до Норденшельда.

Входячи до кабінету, заставленого шафами і столами з розкладеними на них сотнями мінералогічних зразків, я побачив широкі плечі «старого Нора», схиленого над мікроскопом. У пам'яті зринула одна подробиця з професорової мандрівки по Єнісею. Велика хвиля, здавалося, от-от захлюпне човна, яким він плив з товаришами. Не роздумуючи, Норденшельд усівся на борт, щоб плечима, мов тараном, заслонити човен. І так дві години витримував атаки крижаних хвиль. Саме з такої глини, певно, мають бути виліплені полярні мандрівники.

І ось тепер він напружено вслухався в кожне слово Нансена, ніби хотів розгледіти його наскрізь. Обличчя Нора, снершу байдуже, кам'яне, поступово пожвавлювалось.

— Я дам вам пару добрячих чобіт. Я не жартую, про це таки слід подбати. Там гострі льодові зубці, мов бритва, ріжуть найгрубший ремінь, — сказав він нарешті.

Я відітхнув. Лід було зламано. Норденшельд засипав Нансена найрізноманітнішими питаннями, раз по раз перериваючи потік слів мого земляка, що розпалювався дедалі дужче.

Розмовляли одразу про все — про харчування, про чоботи, про лижі, про дрейфуючі крижини, про те, що до такої експедиції доцільно залучити лапландців. Але про сам план переходу через льоди «старий Нор» ні слова не сказав. Він скаржився на брак часу. Домовилися, що Нансен ще навідається до нього за порадою.

Пізнього вечора в той самий день ми з Фрітьофом розмовляли про його плани. Раптом хтось постукав у двері. Сам Норденшельд. Видно було, що він перейнявся надзвичайною ідеєю більше, ніж хотів це показати. Але на тому й скінчилась уся допомога. А підписана його іменем стаття в газеті чи хоча б одне слово, сказане в певних колах, змели б усі ті труднощі, з якими мусив боротися Нансен.

На щастя, знайшовся якийсь купець з Копенгагена, котрий, прагнучи розрекламувати своє підприємство, пожертвував п'ять тисяч крон на покриття видатків, зв'язаних з гренландською експедицією. Цей дарунок дав нарешті Нансенові можливість приступити до реалізації своїх планів».

Екіпаж невеликого мисливського судна «Язон» зацікавлено розглядав узяту в Ісландії на борт експедицію Нансена. За порівняно невелику плату шкіпер погодився підвезти цих «шаленців», про яких стільки писала преса, до крижаних полів біля східного узбережжя Гренландії. Зрештою, який йому клопіт? Нехай собі ризикують, коли хочуть. Як і щороку, «Язон» ще взимку вирушив на полювання тюленів. Шкіпер урочисто пообіцяв Фрітьофові прибути до берегів Ісландії на початку червня і забрати звідти своїх незвичайних пасажирів. Це було не дуже зручно, але Нансен не мав стільки грошей, щоб найняти для своєї експедиції окреме судно. Тепер «Язон» прямував до Гренландії повільно, не поспішаючи. Шкіпер не пропускав жодної нагоди, щоб заповнити трюм судна новими шкурами тюленів і білих ведмедів.

Фрітьоф не дуже й журився достоту черепашим темпом рейсу малого мисливського судна. Кожну хвилину він використовував для того, щоб ознайомити своїх товаришів із спорядженням, яке припас для походу.

Доти — протягом двох віків — ніхто не готувався до полярної мандрівки так ретельно, як це зробив він, завчасно забезпечуючи собі в такий спосіб успіх. Нансен добре продумав і організував усе до найменших, незначних, на перший погляд, дрібниць.

Гордістю Фрітьофа були сани, споруджені за його власною конструкцією. Вони й досі незамінні і називаються нансенівськими саньми. Роздумуючи над різними типами вживаних на той час саней, Нансен дійшов висновку, що жодні з них не влаштують його. Насамперед сани мають бути дуже легкі. Адже не раз доведеться переносити їх на власних плечах через розколини в кризі. Вони повинні бути еластичні, щоб не ламалися при перетягуванні через шпичасті виступи. За основу своєї конструкції Нансен узяв випробувані з давніх-давен ескімоські сани. Хто ж краще за мешканців полярних обширів може знати, що найбільше підходить для цих географічних широт? Сани він збудував без жодного гвіздка, шурупа чи гвинта, замінивши їх ремінням, яким дуже винахідливо скріпив усі стики. Щоб було зручно тому, хто йтиме за саньми, і щоб добре спакувати спорядження, приладнав до них високі поручні.

Змайстровані для гренландської експедиції сани були три метри завдовжки і півметра завширшки. А важили вони тільки чотирнадцять кілограмів, чим конструктор особливо пишався.

Довго і старанно добирав Нансен лижі. Не довіряв сам собі, хоч знався на них чудово. Обережний, передбачливий, багато разів розмовляв з найкращими фахівцями і прислухався до кожної доброї поради, перш ніж остаточно щось вирішити. За його вказівкою краї лиж перев'язано сталевим дротом, який зміцнював дошки і полегшував рух по вологому, розмоклому снігу та гальмування на твердій, мов граніт, кризі. А зісподу лиж, щоб зручніше було сходити на стрімчасті схили, прикріпили оленяче хутро — це теж був винахід Нансена.

Фрітьоф не вірив, що внутрішня Гренландія вкрита буйною рослинністю, а тим більше — лісами. Отож передбачливо прихопив з собою спиртову кухоньку, теж власної конструкції. Спиртовий пальник нагрівав верхню каструлю,