Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"

в якій топився лід. Обігрівав він також бічні стінки другої каструлі, де варили суп. Випробувавши свій винахід на снігу в горах Північної Норвегії, Нансен пересвідчився, що він працює погано. За дві години Фрітьоф не зміг не тільки зготувати на кухоньці супу, а навіть скип'ятити води на каву. Довелося наново переробляти весь пристрій. Випробувавши його вдруге, Нансен був задоволений: чверть літра спирту вистачило, щоб за годину розтопити лід і зварити суп на п'ятьох. Нансенівська кухонька, в якій спиртовий пальник замінено пізніше примусом на гасі чи бензині, ще й досі подає неоціненну допомогу рухомим експедиціям на обох краях землі.

Хутряний одяг видавався Нансенові надто важким і незручним, бо не пропускав вологи.

«Під час форсованого маршу людина, тягнучи навантажені сани, страшенно потітиме, — міркував Фрітьоф. — Отож треба замінити хутряний одяг на вовняний. А рукавиці лишити хутряні».

Нансен так захопився своїм новаторством, що хотів навіть узяти замість хутряних вовняні спальні мішки. Якби він так учинив, напевпе, ніхто з учасників першого походу через Гренландію ніколи не побачив би рідних берегів. На щастя, Фрітьоф вчасно одумався і звелів пошити спальні мішки з легкого, але теплого хутра північного оленя.

Нансен не хотів брати жодного зайвого кілограма спорядження. То скільки ж узяти спальних мішків? З біллю в серці Нансен зважився на два — кожен на трьох чоловік. Не дуже-то приємно буде після виснажливого цілоденного походу лежати між товаришами, відчувати їхній кожен подих, кожен рух, зате так значно краще зберігатиметься тепло. Можна було б пошити навіть один великий мішок на всіх. Але що сталося б з людьми, коли б той мішок загинув у льодовій прірві?

Який провіант узяти з собою? Відповідь на це питання була чи не найважча. Треба харчуватися якнайкраще, одначе запаси мають важити якнайменше. Сьогодні це річ нескладна. Але на той час, в 1888 році? Тоді ще не знали концентратів і навіть таких різноманітних у наш час висококалорійних консервів. Основним харчем гренландської експедиції мав бути вживаний іншими експедиціями пемікан, тобто порошок із сушеної яловичини, перемішаний з жиром і овочами. Страва поживна, але не смачна. Крім того, масло, сир, гороховий суп у порошку, сушене м'ясо, шоколад, згущене молоко, а також сухарі з житнього хліба. На кожного учасника експедиції припадало на день по одному кілограму сухого провіанту. Алкоголю зовсім не брали. Нансен одразу висловився проти «вогнистої води», дотримуючись цілком слушної думки, що вона тільки на короткий час підносить дух, а потім спричиняє знесилення. Тютюну трохи взяли. «Продукт шкідливий, ослаблює волю», — заявив рішуче молодий учений.

Зате не шкодував місця для наукових приладів. Компаси, секстанти, барометри, термометри, анероїди, хронометри були старанно укладені. І тут уже Нансен не «бився» сам із собою за кожен додатковий кілограм.

Дві малокаліберні рушниці, намет, брезентове полотно, аптечка, а також дрібні речі, потрібні в дорозі, доповнювали багаж експедиції, яка відважилась атакувати пустинне, неприступне узбережжя. Оснащення доповнювала, певна річ, велика, міцна шлюпка.

Добродушний, неговіркий шкіпер «Язона» і сам незчувся, як став великим ентузіастом експедиції. Він усім серцем прихилився до її учасників, але особливо приязними поглядами обдаровував самого Нансена. Повільно смокчучи свою нерозлучну коротку люльку, що гріла йому руки, шкіпер цілими годинами, обіпершись об борт і погойдуючись разом з ним, слухав Нансенові оповіді, не спускаючи погляду з високого чола і глибоко посаджених очей, які дивилися гордо, непоступливо. Чітко окреслені губи, приховані під білявими пишними вусами, виказували, як і все обличчя, сильну волю і наполегливість. Сподобався шкіперові цей молодик, припав йому до серця. Таки зовсім не було перебільшення в тому, що він чув про «студента» від екіпажу «Вікінга». А чув багато доброго.

З цікавістю оглядав шкіпер і незвичайне спорядження. Ніщо не пройшло повз його пильне око. І кожну подробицю він прокоментував, хвалив, радив, ганив, тішачись, що Фрітьоф завжди слухає його з великою увагою.

— Чому ти взяв тільки одну шлюпку? Оце єдине мені дуже не подобається, — заявив він якось.

— Мені теж, просто не міг дістати другої такої самої, — відповів Нансен ухильно.

Але шкіпера не так легко було обманути. Довго наполягав на своєму, поки Нансен не погодився прийняти від нього в подарунок одну з рятувальних шлюпок «Язона». Нансен був щасливий, що дістав цей щедрий дарунок. Він розумів, як важливо мати два човни. А не купив другого, бо на нього вже не вистачило грошей.

Тривалий рейс на мисливському суденці мав ще й ту вигоду, що учасники експедиції змогли нарешті познайомитися ближче. Фрітьоф, керуючись більше чуттям, ніж досвідом, до кінця усвідомлював, як важливо добрати в експедицію потрібних людей. Від кого ж, як не від них, залежатиме успіх чи невдача. Було їх тільки п'ятеро.

Своїм заступником Нансен одразу призначив Свердрупа. Досить було тільки поглянути на його кремезну постать, на міцне і, здавалося, трохи простакувате обличчя, на бистрий, проникливий позирк блакитних, ясних, глибоко посаджених очей, на спокійні, врівноважені рухи, щоб усвідомити, що вибір зроблено вдало. Змалку Свердруп, як і Нансен, зжився з природою, важко працював у полі й у лісі, допомагаючи батькові у невеликому скромному господарстві в горах Північної Норвегії. Лижі для нього були що власні ноги. Він щодня ганяв на них у мороз і в завірюху по лісистих пагорках і крутих схилах. Багато полював — не заради мисливської пристрасті, а щоб заготувати м'яса для дому, забезпечити дичиною родину, де ніколи не переливалося через край. Якось після довгої небезпечної погоні в лісі він уполював ведмедя; тоді йому минуло шістнадцять. Наступного року Свердруп став уже матросом, щоб заробляти на хліб. Багато плавав по різних водах під різними прапорами — норвезькі моряки мають добру славу в усьому світі. Після шести років праці на морі він склав екзамен на штурвального. Невдовзі по тому Свердруп завдяки своєму самовладанню і незвичайній енергії урятував екіпаж бригантини, яку шторм кинув на скелясте узбережжя Шотландії. Відтоді шкіпер Свердруп самостійно водив невеликі вітрильні і парові судна по морях Півночі. Чого йому ніколи не бракувало — так це відваги. Не шаленої, нерозумної, а тієї розважливої, якою