Читати книгу - "Сон літньої ночі, Вільям Шекспір"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Утік від сонної? Повірить годі!
Скоріш повірю, що до антиподів
Крізь землю можна продовбать віконце 40
І місяць прошмигне туди - до сонця.
Ні, ти його зарізав, далебі!
Що ти убивця - видно по тобі.
Деметрій
Ні, я убитий - ти мене убила!
Твоя жорстокість серце простромила.
Та ти, убивце, чиста й осяйна,
Немов зоря Венерина ясна.
Гермія
Де ж мій Лізандр? Чи він живий, чи ні?
Прошу тебе, верни його мені!
Деметрій
Волів би труп його віддати псам.
Гермія
Геть! Геть з очей! Скажений пес ти сам!
То справді ти його замордував?
О, щоб тебе ніхто вже не назвав
Людиною! Признайся: ти не смів
Йому і в очі глянути? Убив
Його ти сонним? Ох, який-бо подвиг!
Достойний гадів, плазунів холодних!
Та ні - такого, як твоє, жала
Таїть гадюка жодна б не змогла.
Деметрій
Не в той бік лють спрямована твоя:
В Лізандра смерті неповинний я,
І він живий, наскільки можу знати.
Гермія
То, може, скажеш, де його шукати?
Деметрій
А нагороду матиму велику?
Гермія
Так: більш не бачити мене довіку.
Однаково, живий Лізандр чи ні.
Самий твій вид ненависний мені.
(Виходить)
Деметрій
Не варто бігти за такою злою,
Побуду тут на самоті з собою.
Печалі нашій додають ваги
Банкрута-сну несплачені борги.
Ану ж, підстережу я боржника,
Хоча давно від мене сон тіка,
(Лягає й засинає)
Оберон
Що ти накоїв! Схибив ненароком
І не тому помазав очі соком.
Ти відданих коханців посварив,
Зате порізнених не помирив.
Пак
Такий у долі владної закон:
На вірного - зрадливих є мільйон.
Оберон
Прудкіше вітру облети весь гай,
Афінянку Гелену розшукай.
Вона бліда від марного кохання:
Спивають кров зі щік гіркі зітхання. 41
Йому пущу я в очі сік, а ти
Її на той час мусиш привести.
Пак
Лечу, лечу! Й татарина стріла 42
Прудкіше полетіти б не змогла.
(Зникає)
Оберон
Ти, мій квіте, став багряним,
Бо Ерот тебе поранив.
Сік пролий на ці зіниці.
(Вичавлює сік із квітки Деметрієві на повіки)
Хай-но вгледить білолицю,
І вона йому засяє,
Ніби зірка з небокраю.
Від недуги від своєї
Хай благає ліку в неї.
Входить Пак.
Пак
Мій владарю, я привів
Діву ту, як ти велів.
А за нею ув’язався
Той, що в неї закохався.
Подивімося на них,
На людей оцих дурних.
Оберон
Зараз гамір тут почнеться,
І Деметрій враз проснеться.
Пак
І тоді вже будуть двоє
Упадати за одною.
Від такої ось мороки
Справді можна рвати боки.
Входять Лізандр і Гелена.
Лізандр
Яка ж у цьому насмішка? Не знаю,
Чи глум коли родився у сльозах!
Ти ж бачиш - слізно я тебе благаю,
Брехні немає у моїх словах.
Як можна насмішку в тому вбачать,
Що носить правди чистої печать?
Гелена
Дияволе, ти мною так не бався.
Щоб правда правду вбила? І не жди!
Ти ж Гермії у вірності поклявся:
Обидві клятви на вагу клади -
Не перетягне, певно, жодна шалька,
Бо й там, і там - пуста, брехлива байка.
Лізандр
Я клявся їй, бо розуму позбувся!
Гелена
Він і тепер до тебе не вернувся.
Лізандр
Деметрій не тебе - її кохає.
Деметрій
(прокинувшись)
Гелена, німфо, осяйна богине!
З очей твоїх небесне світло плине!
Що, проти них кришталь? А губи пишні
Червоні та звабливі, наче вишні!
А білі руки! В горах Тавра 43 сніг,
Неначе сажа, чорний проти них!
О, дай же, дай поцілувати руку,
Цю квітку білу, щастя запоруку!
Гелена
О лихо! О ганьба! Чи вам не гріх
Так піднімати дівчину на сміх?
Якби пристойність ви хоч трохи знали,
Ніколи б так мене не ображали!
Чи вам не досить мною гидувати,
Що треба ще мене на кпини брати?
Якби не тільки з вигляду були
Чоловіками, ви б не завдали
Такої кривди жінці: не впадали
Й не присягались би, не заклинали,
Красу мою не вихваляли дружно,
Бо знаю: я обом вам осоружна!
За Гермію змагаєтесь шалено,
Та разом ви кепкуєте з Гелени.
Оце геройство, нічого й казати:
У сльози бідну дівчину ввігнати
Жорстоким глумом. Юнаки путящі,
Не стали б так поводитись нізащо
Для забавки, немов якесь ледащо.
Лізандр
Деметрію, негарно! Сам же знаєш:
Відомо, як ти Гермію кохаєш,
То самохіть, із щирою душею
Тепер тобі я поступаюсь нею,
Щоб ти мені Гелену відступив,
Бо я її навіки полюбив.
Гелена
Не чула зроду я пустіших слів.
Деметрій
Навіщо Гермія мені твоя?
Її вже зовсім не кохаю я.
То серце тільки гостювало в неї,
Та до Гелени любої моєї
Вернулося.
Лізандр
Неправда це, Гелено!
Деметрій
Хіба ти знаєш, що на серці в мене?
Пильнуй свого, а то перепаде!
Дивись - он Гермія твоя іде.
Входить Гермія.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сон літньої ночі, Вільям Шекспір», після закриття браузера.