Читати книгу - "Сон літньої ночі, Вільям Шекспір"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Бо й правда, хто б це повірив такій дурній птасі? Вона собі «ку-ку» та й «ку-ку», накує бозна-скільки, а ти вір?
Тітанія
О милий смертний, заспівай іще!
Такий солодкий голос твій для слуху,
Твоя подоба так чарує зір,
Твої чесноти так мене хвилюють,
Що я тебе відразу покохала.
Навій
Не скажу, ласкава пані, що це ви зробили дуже розважно. А втім, як по правді сказати, ниньки кохання й розважність не часто у згоді бувають. І тим більше шкода, що ніхто з путящих людей не береться їх помирити. А що, зугарні й ми при нагоді пожартувати, правда ж?
Тітанія
Ти й мудрий, і прекрасний водночас.
Навій
Ні те, ні те. Та якби мені стало кебети якось вибратися з цього лісу, з мене б вистачило.
Тітанія
Що? Вийти з лісу? І не сподівайся!
Чи хочеш, чи не хочеш - тут лишайся.
Я - королева ельфів знаменита,
В моїм краю панує вічне літо,
Люблю тебе. Іди зі мною, милий.
Призначу слуг я, щоб тобі служили,
З морського дна дістали самоцвітів,
Приспали співом на постелі з квітів,
А смертну плоть твою я так очищу,
Що злинеш ти, як дух, від хмари вище.
Летіть мерщій до мене, Павутинко,
Метелику, Горошку і Гірчичко!
З’являються Павутинка, Метелик, Горошок і Гірчичка.
Павутинка
Я тут!
Метелик
І я!
Горошок
І я!
Гірчичка
І я!
Всі разом
Що нам зробити?
Тітанія
З цим паном будьте чемні і ласкаві,
Круг нього і стрибайте, і танцюйте,
Малиною й ожиною годуйте,
І сливи, й смокви, й виноград несіть,
І мед із нірок у джмелів крадіть,
А віск із лапок - замість нічників.
Засвічуйте ви їх від світлячків
І на спочинок милого вкладайте.
В метелика барвисті взявши крила,
Ви місячне проміння відганяйте,
Щоб сонному ув очі не світило.
Тепер його чемненько привітайте.
Павутинка
Привіт, о смертний!
Метелик
Слава!
Горошок
Слава!
Гірчичка
Слава!
Навій
Даруйте, ваша милосте, що я посмію спитати. Як звати вашу вельможність?
Павутинка
Павутинкою.
Навій
Дуже радий буду спізнатися з вами ближче, любий мій паничу Павутинко. Коли вріжу палець, то звернуся до вас: адже павутиння кров спиняє. А вас як звати, вельмишановний?
Горошок
Горошком.
Навій
Будьте ласкаві, кланяйтесь від мене пані Горошинці, вашій матусі, і панові Стручкові, вашому татові. І з вами, любий паничу Горошку, радий буду познайомитися ближче. Перепрошую, а вас як звати, ласкавий добродію?
Гірчичка
Гірчичкою.
Навій
Любий мій паничу Гірчичко, я добре знаю, який ви терплячий. Отой мерзенний велетень Ростбіф зжер уже не одного з ваших родичів. Повірте, через вашу рідню мені вже не раз сльози на очах виступали. Дуже радий буду познайомитися з вами ближче, любий паничу Гірчичко.
Тітанія
Тепер ведіть його в мої чертоги.
Он гляньте, місяць наче засльозивсь,
І кожна квітка плаче до знемоги
За цнотою, утраченою кимсь.
Уста йому закрийте - і в дорогу.
Виходять.
СЦЕНА 2
Входить Оберон, король фей і ельфів.
Оберон
Цікаво, чи Тітанія збудилась,
І що вона побачила найперше,
Що їй навіяло жагу нестямну.
Ось мій гонець.
Входить Пак.
Ну що, шалений духу?
Які у цім гаю пригоди стались?
Пак
В потвору королева закохалась!
Біля її таємної місцини,
Коли вона заснула на часину,
Зібрався гурт афінських тупаків -
Поденників, простих майстровиків,-
Щоб там якусь виставу розучити
І нею шлюб Тезеїв відзначити.
З них найтупїший, той, що грав Пірама,
Сказав свої слова - й подався прямо
В кущі. А там його я перестрів
І голову безмозку підмінив
Ослячою. Ось він виходить знову
На Тізбину відповідати мову -
І решта зразу врозтіч всі порснули,
Мов дикі гуси, що мисливця вчули,
Чи галич, що злітає аж під хмари,
Як постріл недалеко десь ударить.
Отак, його уздрівши, небораки
Пустилися тікати з переляку.
Той, спотикнувшись, падає, мов труп,
А той кричить: «Рятуйте!» - як на пуп.
Зі страху розум геть вони стеряли,
І речі неживі на них напали:
Терни їм рвуть і поли, й рукави,
Гілки збивають шапку з голови.
Так я прогнав їх, і зостався там
Лише ослоголовий той Пірам.
В ту мить якраз Тітанія збудилась
І в нього до нестями залюбилась.
Оберон
Ще краще вийшло, ніж я сам хотів.
Але чи ти й афінцеві скропив,
Як я велів, любовним соком очі?
Пак
Так, сонного знайшов я серед ночі,
Й лежала поряд дівчина з Афін.
Прокинувшись, її побачить він.
Входять Деметрій і Гермія.
Оберон
Сховайся. Це та сама пара, так?
Пак
Та сама діва, та не той юнак.
Деметрій
Люблю тебе, а ти мене хулиш.
Докори ці для ворога залиш.
Гермія
Мої докори - це ще не хула.
Гляди, щоб я тебе не прокляла!
Якщо Лізандра справді ти убив
І по коліна в кров уже забрів,
Забродь ще глибше і мене убий!
Як сонце дню, мені він вірний був,
То щоб отут
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сон літньої ночі, Вільям Шекспір», після закриття браузера.