Читати книгу - "Звільніть золоте лоша. Ковзанка, Лаура Синтія Черняускайте"

ЛЮЧЯ: Базікало.

ФЕЛІКС: А парасолю й сама могла б узяти.

ЛЮЧЯ: Куди? У зуби, чи що?

ФЕЛІКС: Ідея! Може, менше скиглила б?..

ЛЮЧЯ (бурмоче): Парко, хоч помирай.

ФЕЛІКС: То й помирай. Коли настане черга розраховуватися, я тебе воскрешу.

ЛЮЧЯ Об’явився тут Ісус Христос! O! Я дещо забула... Збігай за томатним соусом... Але негострим... Я сьогодні рибу смажитиму.

ФЕЛІКС: Що? Знову?

ЛЮЧЯ: Що за «що»? І що не подобається?

ФЕЛІКС: Тільки не рибу.

ЛЮЧЯ: Не хочеш — підеш спати не пожерши. А я їстиму рибу. Соусу, мені соусу!

ФЕЛІКС: Сама піди й принеси.

ЛЮЧЯ: Ах так!

ФЕЛІКС (дражниться): Ось так!

ЛЮЧЯ: Я взагалі не готуватиму. Це офіційна заява. Від сьогодні.

ФЕЛІКС (складає долоні до вуст і вигукує кудись увись): Господи, ти почув мої молитви! Вона більше не готуватиме!

ЛЮЧЯ(ударяє його по руках): Цить, блазню! Не бентеж людей. Постійно уявляєш, що ти тут сам.

ФЕЛІКС: Я сам у всьому торговельному центрі! Сам-самісінький на цілій планеті! Я один такий!

ЛЮЧЯ (дражниться): Так, ти митець. Ти себе любиш. А тепер принеси томатний соус.

Фелікс іде. Повертається з кремом для взуття. Кладе її у візок.

ЛЮЧЯ: Що це?..

ФЕЛІКС: Я подумав, чому б тобі не пофарбувати рибу в траурний колір... З тої нагоди, що готуватимеш востаннє.

ЛЮЧЯ: Ти просто безнадійний. Навіщо нам крем для взуття?

ФЕЛІКС: А навіщо щодня риба?

ЛЮЧЯ: Хочу.

ФЕЛІКС: «Хочу». Слухай... може, ти вагітна?

ЛЮЧЯ (задумливо): Не знаю...

ФЕЛІКС (явно пожвавившись): Може, солоних огірочків?..

ЛЮЧЯ (зморщивши носа): Нііі...

ФЕЛІКС. Томатного соусу?

ЛЮЧЯ. Так!

Фелікс біжить по томатний соус.

ФЕЛІКС (коли повертається назад): А ще візочок для немовляти.

ЛЮЧЯ: Спочатку тест на вагітність.

Сплативши за покупки, вони зупиняються біля виходу. Надворі дощ ллє як з відра. Люди гуртуються під дахом, ховаються від дощу. Фелікс і Лючя перезираються.

ФЕЛІКС: Біжимо?

ЛЮЧЯ: Біжимо.

Вони біжать під зливою, Фелікс несе два повні пакети з покупками. Лючя дивиться на нього і сміється.

ФЕЛІКС (намагається перекричати шум зливи): Чого?!.

ЛЮЧЯ: Тепер ти дійсно маєш вигляд, наче сам-самісінький на цілій планеті! З пакетами, повними дощу. Такий жалюгідний тип!

ФЕЛІКС: Ти, мабуть, жалкуєш, що вибрала мене?!

ЛЮЧЯ: Я тебе не вибирала!

ФЕЛІКС (не почувши): Що?!..

ЛЮЧЯ: Не вибирала я тебе! Мені тебе вибрали!

ФЕЛІКС: Але чи жалкуєш?!

ЛЮЧЯ: Що, я не чую?!

ФЕЛІКС: Чи жалкуєш?!

ЛЮЧЯ: Звісно, що жалкую!

Вони стикаються одне з одним і падають у калюжу. З пакетів випадають покупки.

ЛЮЧЯ: Гей, ти мене штовхнув!

ФЕЛІКС: Це ти сама мені під ноги потрапила! А!.. Ми забули про тест на вагітність!

ЛЮЧЯ: Бовдур. Я пожартувала. Не буде ніякої дитини.

ФЕЛІКС (серйознішає): А я повірив...

ЛЮЧЯ: Гей, наш туалетний папір тоне!.. Рятуй, капітане!

ФЕЛІКС: Люче, ти пожартувала?..

ЛЮЧЯ (серйознішає): Феліксе...

ФЕЛІКС: Що трапилося?.. Чому кажеш мені «Феліксе», якщо ти не вагітна? Ти ніколи не кажеш «Феліксе»...

ЛЮЧЯ. Феліксе, я їду.

Пауза.

ФЕЛІКС: Куди?

ЛЮЧЯ: Я їду. Назавжди.

ФЕЛІКС: Назавжди.

ЛЮЧЯ: Залишаю тебе.

ФЕЛІКС: Ти їдеш, а я залишаюсь.

ЛЮЧЯ: Я залишаю тебе, Феліксе.(Пауза.) Як ще по-іншому я можу про це сказати?.. Як про таке говорять?

ФЕЛІКС: «Я поїду далеко. Не чекай. Не повернуся...»

ЛЮЧЯ: Не чекай. Не повернуся.

Фелікс підводиться на ноги, повільно збирає покупки. Потім протягує руку Лючі, допомагаючи їй встати з калюжі.

ФЕЛІКС: Ну що, ходімо?

Повільно шкандибає під злегка притихлим дощем. Лючя слідує на крок позаду.

Сцена 2

Велика селянська кімната. Стоять два ліжка, круглий стіл, телевізор. У кімнаті сильно пахне ліками.

У дальньому куті лежить хворий батько. За столом їсть мати, і шістнадцятирічний Фелікс виконує домашнє завдання. Дія відбувається дванадцять років тому.

БАТЬКО (слабим голосом): Регіно!.. Регіно!..

Мати не звертає уваги. Продовжує їсти.

БАТЬКО: Ре-гі-но-чко!..

ФЕЛІКС: Мамо, там батько.

Мати мовби не чує.

ФЕЛІКС: Що, тату?

БАТЬКО: Регіно!..

ФЕЛІКС: Maм...

МАТІР: Ти дивись у свій зошит.

БАТЬКО: Ре-гі-но!..

ФЕЛІКС: Мамо, я підійду.

МАТІР: Сиди!

ФЕЛІКС: Він хоче пити. Віднесу йому попити...

МАТІР: Я поставила йому біля ліжка. Він сам візьме.

Пауза.

БАТЬКО. Регіночко!.. Судно!

Мати повільно кладе ложку. Підводиться. Прямує до батька й витягує з-під ліжка судно. (Усе робить страшенно повільно.) Підіймає ковдру з батька, дивиться і раптом б’є його по обличчю.

МАТІР: Знов?!. Знов?!. (Дає ляпаса ще раз.)

ФЕЛІКС: Мамо!..

МАТІР (батькові): Чого ти раніше мовчав?! Чому не казав, що сцяти хочеш?!

ФЕЛІКС: Він же кликав!

МАТІР: Роби уроки! (Батькові.) Ти навмисно так зробив?! Я тебе питаю — навмисно?!

БАТЬКО: Регіночко, я не відчув...

МАТІР: Чого в біса ти не відчув?! Ти все відчуваєш! Аж крізь стіни все чуєш! Усю постіль спаскудив! Що тепер я постелю? Бидло ти! Лежатимеш тепер на голій цераті, зрозумів?

БАТЬКО: Пробач, Регіночко, не відчув я...

МАТІР: Гівнюк!

ФЕЛІКС (йому увірвався терпець): Не кричи на нього.

МАТІР: А ти помовчи. Робиш уроки, то й роби.

ФЕЛІКС(тихо з ненавистю): Відьма ти.

МАТІР: Що?.. Що ти сказав?..

ФЕЛІКС: Кажу: такої паскуди, як ти, ще треба пошукати.

Мати підходить і з розмаху дає йому ляпаса. Фелікс заклякає. Зненацька дає ляпаса їй у відповідь. Він хапає скручене жужмом мокре простирадло і лупцює ним матір. Вона видає виск.

ФЕЛІКС: Де ти була цієї ночі?!. Де ти вешталася, питаю?!

МАТІР: Тихіше, батько слухає!

ФЕЛІКС: А мені плювати!

МАТІР (плаче): Припини, припини, божевільний! Припини!

Фелікс жбурляє простирадло геть.

ФЕЛІКС: Батько півночі кричав! Приходжу — він упав з ліжка, напівголий, нікому діла нема, а твоє ліжко пусте. І як це зрозуміти?

МАТІР (плаче): Не можу я спати, коли він безперестанку шепоче. Шепоче й шепоче, наче змій! Він мене з розуму зведе...

ФЕЛІКС: Він молиться. А що йому ще робити?

МАТІР: Шепоче таку мерзоту: «Гей, Боже, якому на нас плювати! Блювати хочеться від твого хліба щоденного! У дупу засунь це своє царство разом із короною! Ми не прощаємо винуватцям нашим, ніколи, ти зрозумів?! Ніколи!».

ФЕЛІКС: Ліпше скажи, де ти вешталася?

МАТІР: Я в клуні на сіні ночувала.

ФЕЛІКС: Де в біса! Не ночувала!

МАТІР: А де тоді?.. Піди сам і перевір — злежане.

ФЕЛІКС: Злежане — то дійсно злежане. Сіно як треба розкуйовджене.

МАТІР: Що-що?..

ФЕЛІКС: Шльондра.

МАТІР: Як ти з матір’ю розмовляєш?!

ФЕЛІКС: Ти мені не матір. (Кидає на стіл чоловічий наручний годинник.) Що це?

МАТІР: Малоліток... Роби уроки.

ФЕЛІКС: Що це, питаю?

МАТІР: Годинник...

ФЕЛІКС: Я бачу, що годинник. Чий він?

МАТІР: