Читати книгу - "Пастка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Цієї обідньої пори в «Пастці» було порожньо. Дядько Коломб, опасистий чолов’яга в камізельці, на вигляд років сорока, обслуговував дівчинку, якій було заледве більше десяти. Вона прийшла з чашкою взяти шумівки на чотири су. Сонячне світло ясною скатертиною стелилося крізь двері, нагріваючи запльований курцями вологий паркет. Від шинквасу, від бочок, від усієї зали підносився лікерний дух — спиртові випари, що, здавалося, згущували і п’янили навіть сонячні пилинки.
Тим часом Купо скручував наступну цигарку. Він мав чепурний вигляд у робочій блузі та блакитному полотняному кашкетику, а коли сміявся, його білі зуби виблискували. Хоча нижня щелепа парубка була дещо випнута, а ніс — трохи приплюснутий, він мав гарні світло-карі очі й обличчя веселого чемного песика. Кучерява чуприна була геть скуйовджена. У двадцять шість років його шкіра все ще лишалася гладенькою. Жервеза, в чорній тоненькій кофтині, з непокритою головою, сиділа навпроти нього й доїдала сливку, тримаючи її за хвостик пучками пальців. Прилаштувалися вони біля входу, навпроти шинквасу, за першим з чотирьох столів, що стояли вряд уздовж бочок.
Запаливши цигарку, бляхар зіперся ліктями на стіл, нахилився і мовчки на мить задивився на молоду білявку, гарне обличчя якої цього дня набуло молочної прозорості найтоншої порцеляни. Тоді, натякаючи на відому тільки їм справу, про яку вже говорено раніше, він упівголоса запитав:
— Отож, ні? Ви не погоджуєтеся?
— Ох! Та звісно, що ні, пане Купо, — зі спокійною усмішкою відповіла Жервеза. — Ви ж не збираєтеся говорити зі мною про це просто тут? Ви пообіцяли мені бути розважливим... Якби я знала, що все так обернеться, то не погодилася б на ваше частування.
Купо нічого не відповідав і продовжував зухвало, а водночас ніжно й самовіддано дивитися на неї, понад усе зачарований її маленькими, трохи вологими кутиками вуст блідо-рожевого кольору, що відкривали яскраво-червоний ротик, коли вона всміхалася. Жервеза, однак, не відсовувалася назад, сиділа безтурботна й ласкава. Після нетривалої мовчанки вона додала:
— Насправді, ви це кажете, як слід не подумавши. Я вже стара жінка, у мене дорослий восьмирічний син... Що нам разом робити?
— Хай йому грець! — підморгнувши, буркнув Купо. — Те, що й інші роблять!
Жервеза знудьговано відмахнулася.
— О! Невже ви гадаєте, що то завжди втішно? По вас одразу видно, що ви не жили з жінкою... Ні, пане Купо, мені треба думати про серйозні речі. Такі витівки ні до чого хорошого не приведуть, кажу вам! У мене вдома двоє голодних ротів, які тільки знай що просять їсти! Як, по-вашому, я маю дбати про свою малечу, коли буду розважатися інтрижками?.. До того ж моє нещастя стало для мене добрим уроком. Знаєте, тепер до чоловіків мені нема ніякого діла. Ще нескоро хтось зможе задурити мені голову.
Жервеза казала це без гніву, з поважною холодною мудрістю, так ніби йшлося про роботу, про те, приміром, чому не можна було накрохмалити якусь хустку. Видно було, що вона все як слід давно вже обмізкувала і прийняла рішення.
Розчулений Купо повторював:
— Своїми словами ви завдаєте мені прикрощів, еге ж, прикрощів...
— Так, я це бачу, — мовила вона, — мені й самій дуже шкода вас, пане Купо... Але не треба так побиватися. Якби мені було до жартів, хай Бог милує, то я б радше обрала вас, ніж будь-кого іншого. Ви видаєтеся добрим і славним хлопцем. Ми стали б жити разом, адже так? А далі воно б якось велося. Я не вдаю із себе принцеси й не кажу, що такого не може статися... От тільки навіщо все це, коли мені того не хочеться? Ось уже два тижні я працюю в пані Фоконьє. Малі ходять до школи. Я працюю, і я задоволена... Отож, найліпше буде лишити все як є.
Вона нахилилася, щоб узяти свого кошика.
— Забазікалася я тут з вами, а на мене вже, певно, господиня чекає... Не переймайтеся, пане Купо, знайдете іншу, вродливішу за мене й без двох дітваків на шиї.
Він глянув на годинник, вправлений в обрамлення дзеркала, й вигуком змусив її сісти.
— Та заждіть! Зараз тільки тридцять п’ять на дванадцяту... У мене ще двадцять п’ять хвилин... Чи ви думаєте, що я почну робити якісь дурниці? Між нами стіл... Невже я вам такий осоружний, що ви навіть не хочете побалакати зі мною?
Жервеза, щоб не образити його, поставила кошик назад, і вони продовжили свою дружню бесіду. Перш ніж розносити білизну, вона попоїла, а він цього дня похапцем проковтнув суп і яловичину, щоб устигнути її зустріти. Жервеза, люб’язно підтримуючи розмову, спостерігала крізь вікно, заставлене банками із заспиртованими фруктами, за метушнею на вулиці, що обідньої пори перетворювалася на небачене стовпотворіння. Тротуарами у задушливій тісноті між будинками метушилися люди, кудись поспішаючи, вимахуючи руками, штовхаючись ліктями. Запізнілі робітники з похмурими від голоду обличчями сягнистими кроками міряли вулицю, прямуючи до пекарні, а вийшовши звідти з фунтом хліба під пахвою, йшли далі, в треті за пекарнею двері, до «Двоголового теляти», де з’їдали простий обід за шість су. Біля пекарні ще була овочева крамничка, де торгували смаженою картоплею та мідіями з петрушкою. Робітниці у довгих фартухах нескінченною вервечкою виходили з крамнички, тримаючи в руках картоплю в паперових кульках та мідії на тарілках. Гарненькі, делікатні на вигляд дівчата без капелюшків купували пучки редиски. Нахилившись, Жервеза побачила набиту вщерть ковбасну крамницю, з якої виходили дітлахи із загорнутими в масний папір котлетами в сухарцях, сосисками чи шматками ще гарячої кишки. Тим часом на дорогу, що навіть у добру погоду була вкрита липким чорним багном, який місив довколишній люд, почали виходити з харчевень робітники; вони купками повільно ішли вниз вулицею, плескаючи долонями по стегнах, обважнілі від їжі, спокійні й неквапливі серед тієї безладної штовханини.
Перед дверима «Пастки» зупинилося кілька чоловіків.
— Агов, Вишкварку, — запитав хриплий голос, — то ти поставиш нам по чарчині?
П’ятеро робітників зайшли й стали біля шинквасу.
— О, старий шельмо, дядько Коломб! — сказав той самий голос. — Налий-но нам старки, і не в горіхових лушпайках, а у справжніх склянках!
Дядько Коломб незворушно обслужив відвідувачів. Увійшло ще троє робітників.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка», після закриття браузера.