Читати книгу - "Дорога, Лариса Бондарчук"

"Зняти пута!" - прошепотів я, коли відчув, що мій мозок аж тріщить від злості на ту безвихідну ситуацію, в якій опинився.

Нічого не сталося. Зовні. Але сталося все! Пута зникли! Я обережно похитав однією ногою. Вільні. Мої ноги були вільні! Невже я зміг?! Радість і гордість переповнили мене, хотілося стрибати, закричати від радості, зіскочити з воза і побігти в ліс, геть від розбійників і гексунів. Так, гексуни. Вони наздоженуть мене, не встигну я й оком змигнути. І я вирішив поки не подавати виду, що вільний від пут. От випаде якийсь щасливий момент, і скористаюся нагодою. Мені ж треба ще допомогти Сувоєві. Тоді я почав придумувати, як би краще організувати нашу втечу.

Ні, ну хто б міг подумати, що звичайні питання до прислівників наділені такою силою! А якби я їх не знав? І в голові, як наяву, прозвучали слова вчительки Сілі Ходот: "Вчитися треба, Оксене, і вчитися добре! Колись ті знання, які ти отримуєш у школі, зможуть врятувати тобі життя!"...