Читати книгу - "Дорога, Лариса Бондарчук"

Розділ 6. "Вчитися треба, Оксене!"

На ранок Сувоєві стало гірше. Лихоманка почервонила його запалі щоки. Дихав тяжко, з якимось шипінням. Мені було дуже шкода маленького антипку. Якби ж то я вмів лікувати чи знав магічні слова, які б поліпшили стан мого нового знайомого! Чомусь хотілося звинувачувати у всьому  не лиходіїв-розбійників, а себе, докоряти в невмінні й незнанні. Полонені прокидалися, ворушилися мляво, неохоче, наче їх було обпоєно дурман-травою. Невже й на мене чекає така доля?

Нас погодували якоюсь кашею, дали скибку хліба та принесли відро з водою, щоб напилися. Потім Сопун почав випускати з клітки в'язнів по одному, щось тихо бубонів кожному й ставив на долоню червону печатку. Прийшла моя черга. Я прошепотів Сувоєві, щоб він тримався і що я обов'язково щось придумаю, хоча ніякої впевненості в цьому майже не було. Виходячи з клітки, я промовляв собі в голові, намагаючись вірити в те, що кажу: "Мене ніхто не зможе зачарувати! Я не піддаюсь упливові чарів! Магія не діє на мене!" Сопун ляпнув мені печатку на долоню і сказав по-особливому:

- Ти слухатимешся мене та Брада. Будеш виконувати все, що ми накажемо. На твоїх ногах - пута.

Я відчув, як пута обплутують мої ноги, і запанікував, опустив голову, щоб ніхто не побачив мій розпачливо-відчайдушний погляд, і ще переконливіше почав умовляти сам себе: "Мене не чіпає магія! Геть від мене, закляття! Пут немає!" Нічого не відбувалося. Спутані ноги самостійно повели мене за Сопуном у вервечці в'язнів, які повільно тяглися до возів. Там уже нетерпляче крутився Брад, потім сів попереду, нагримав на гексунів, що бігали обабіч.

Весь шлях до зарослів ключ-трави ми їхали лісовою дорогою, котру, мабуть, дуже давно проклали дроворуби. Зараз на колись добряче виїждженій колії росли бур'яни, кущі й навіть невисокі деревця. Коні схарапуджено махали головами та смикалися, коли їм у морди гупали тонкі гілки молодих осичинок чи дубків. Зранку ліс був сонячний і гомінкий: славно співали птахи, перепурхуючи з дерева на дерево у нас над головами, десь стукотів своїм дзьобом-молоточком невгамовний трудівник дятел, спритно, лякаючи коней, перебігали дорогу в'юнкі вивірки. І так було образливо, що вся ця краса існує наче в окремому світі: живе, щебече, стрибає, літає, а поряд знаходиться інший - осередок болю, страждань, приреченості.

Зі ще більшою силою почав я себе переконувати, що я вільний, і на мене не діють закляття магії слова. "Ну невже, - думав я, - Сопун чимось відрізняється від інших, що слово підкорилося йому?" Я глянув скоса на мага, що якраз колупавсь у вусі. Та ні, тут повинен бути якийсь інший чинник.

Я почав аналізувати так, як учила нас на уроках вчителька Сіля Ходот. Ніколи не думав, що згадуватиму мою подеколи нудну, нестерпну і прискіпливу вчительку з такою вдячністю й повагою. Все, що вона втовкмачувала нам у наші дурні голови, виявилося потрібним, просто необхідним у критичній ситуації, в яку я потрапив.

Отже, як, де, коли, куди, звідки, з якою метою? Ці запитання до прислівників, як казала нам учителька, підходять і для аналізу будь-якої ситуації. "Вивчите запитання - зможете вирішити будь-яку проблему!" Визубрив я ці питання, чесно кажучи, на третій чи п'ятий раз, якісь вони мені тоді здавалися недолугі й непотрібні. Васько, мій друг, досі забуває декотрі з них, за що отримує на горіхи на уроках. Ех, Васько, де ти, мій задушевний друже? Чи ж могли ми подумати ще вчора, що більше не побачимося з тобою! Ха, а чи міг я собі уявити, що якісь прислівники можуть стати мені в пригоді? Та ніколи! Я гірко зітхнув. Досить. Мушу сам собі давати раду.

Отож, думай, Оксене, думай!

Ага, питання.

Як? До чого воно? Може, як діє магія слова? Маг (очевидно, що не тільки маг, бо побутові заклинання могла використати і моя мама) промовляє певні слова, що впливають на когось або щось. Значить, я так теж зможу. Це втішає.

Де? Не зрозумів. Де використовується магія? Та будь-де! Де знаходиться маг? Якщо так, то маг має зайняти якесь певне місце для чаклування? Та ні, Сопун чарує, де хоче.

Коли? Коли завгодно!

Куди? Незрозуміле питання. Може, куди направлено магічний вплив? Наприклад, на ноги, щоб накласти пута.

Звідки? Що звідки? Звідки маг бере силу для закляття, наприклад?

З якою метою? Це зрозуміло, в нашому випадку, щоб отримати слухняних рабів, накласти пута.

А якщо по-іншому? Якщо вважати, що ці питання стосуються конкретного заклинання у конкретному місці і в певний час з певною метою? Я аж стрепенувся! Попереду замаячили обриси відповідей на ці загадкові питання-виручалочки.

Отже, наприклад, я хочу, щоб у мене не було пут. Фраза "зняти пута" підійде. Тоді виходить таке собі компактне заклинання, магічна мовна формула!

Як? Промовити слова. 

Де? Будь-де.

Коли? Коли мені потрібно.

Куди? Направлення: на ноги.

Звідки? Силу беру зі своєї злості.

З якою метою? Звільнитися від пут.

Невже все так легко? Не може бути!

Я озирнувся навколо: в'язні понуро сиділи на возах, похитуючись у такт ходу коліс, тільки дракон іноді гостро зиркав то в небо, то в ліс. Здається, його також не полишало бажання втекти.

Ніхто не звертав на мене уваги, і я наважився. Подивився на свої ноги, де відчувалися магічні пута, і почав накопичувати у собі злість і ненависть, яку викликали в мене розбійники, яких жадібність перетворила на тварин, опустила в болото ницості й ганьби. Цікаво, якою силою нагнітав свої слова Сопун? Жагою жадоби й наживи, заздрістю й злістю на свою нікчемність? Так, не відволікайся, Оксене!