BooksUkraine.com » 📖 Міське фентезі » Не укладай угоду з демоном! , Вікторія Фед 📚 - Українською

Читати книгу - "Не укладай угоду з демоном! , Вікторія Фед"

118
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Не укладай угоду з демоном!" автора Вікторія Фед. Жанр книги: 📖 Міське фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 99 100 101 ... 124
Перейти на сторінку:

— Сподіваюсь, ти не голодна? — підморгнув Райвен.

— Зараз зʼїм тебе, якщо нічого з цього не замовимо, — хрипло відповіла я, вже облизуючись.

Ми сиділи біля великого напівкруглого вікна, схожого на витончену вітражну арку. За ним відкривався пейзаж, від якого перехоплювало подих.

Під нами, десь метрів на триста нижче, як розказав Райвен, розкинулося висяче місто Лумаріс — будівлі, немов прикріплені до нічного неба, з’єднані між собою павутинням з кристальних мостів, які переливалися, мов веселка після грози. По повітрю повільно пропливали літаючі платформи з пасажирами: демони в ділових мантіях, феї з крилами, що світяться, і хтось дуже схожий на троля в костюмі та з портфелем.

— Ого… — тільки й змогла видихнути я. — Це що, демонічна година-пік?

— Ага, — кивнув Райвен. — Але тролі завжди лізуть без черги. Останнім часом у нас навіть був страйк крилатих — вимагають правила повітряного руху.

— І що, є авіаційні штрафи?

— Ну… якщо тебе зіб’є демон-курʼєр, то замість вибачення принесуть тобі ще каву і кексик. Але страховка не покриє моральну шкоду.

— Та ні, я серйозно, — засміялась я. — Як тут все це тримається? Місто буквально… у повітрі!

— Чистий архітектурний геній і крапля демонічної магії. І ще трохи арматури. Ну, багато арматури.

Я розсміялася, а Райвен, опершись ліктем на стіл, дивився на мене з тим самим ніжним, але хитрим поглядом.

— Що? — примружилась я.

— Просто думаю… — він нахилився трохи ближче. — В твоїх очах зараз більше вогню, ніж у горах Палаючих Сутінків.

— Хочеш сказати, що я свічусь?

— Хочу сказати, — його голос став майже шепотом, — що якби Безодня мала серце, воно б билося в такт твоїм зіницям.

Я на мить забула, як дихати.

— Ти зараз намагаєшся мене спокусити чи це твій природний рівень пафосу?

— Чесно? — Райвен підняв брову. — Я ще навіть не починав.

Я пирснула зі сміху, ховаючи обличчя за келихом із напоєм, що виблискував мов зоряне небо. Поки ми жартували, метр-хранитель приніс нам чар-чар із льодом. Він був теплий, ароматний, із нотками кориандру, обпаленої кори та чогось… небезпечно смачного.

Це було божевілля. Ідеальне, блискуче божевілля. І я потрапила в нього по самі вуха.

Райвен посміхнувся — повільно, лукаво. Його погляд ковзнув по мені, торкнувся до самої душі, і я відчула, як шкіру вкрили комахи. Легкий рух пальців — і метр-хранитель уже стояв поруч, схилившись у повазі.

— Що будете замовляти, Ваша Темність?

Райвен навіть не глянув на нього — дивився лише на мене. У його очах було щось первісне, як нічне полум’я, що не палить, а заманює. Він не просто питав — він пропонував зануритись у вир, з якого вже не вибратись.

— Рідна, що ти хочеш?

Його голос — оксамитовий, небезпечний, з тією самою інтонацією, яку можна почути лише перед тим, як зробити щось заборонене, але надто спокусливе, щоб відмовитись.

Я посміхнулася й відповіла майже шепотом:

— Повністю покладаюся на тебе.

І тут щось змінилося. Погляд Райвена став ще темнішим, усмішка — глибшою. У ньому спалахнула тінь тріумфу, ніби я щойно здала позиції в грі, яку він давно вів.

— Грильований айрок, суп, десерт і найкраще вино Безодні, — промовив він рівно, з тією впевненістю, з якою хижаки роблять свій вибір.

Вечеря огортала нас наче оксамит — тьмяне світло світильників мерехтіло на стінах, віддзеркалюючись у кришталевих келихах і поглядах, які говорили більше за слова. Аромати спецій, диму і вина з Безодні змішувалися з чимось майже відчутно забороненим — ніби цей момент існував поза простором і часом.

Райвен сидів навпроти, але його увага тримала мене так близько, ніби між нами не було й повітря. Його пальці обережно тримали ніж — не як зброю, а як інструмент мистецтва. Він повільно, з майже еротичною точністю, відрізав шматочок соковитого айрока — мʼясо було рум’яним зовні й ніжним усередині, з ароматом обпаленої кори і шепоту полум’я.

— Відкрий рот, — прошепотів він так тихо, що це було не проханням, а закляттям.

Я слухалася. І поки теплий шматок м’яса торкався моїх губ, він спостерігав. Не просто дивився — вивчав, як змінюється моє дихання, як я закриваю очі на мить довше, ніж потрібно, як кінчики пальців стискають край столу.

Його палець торкнувся куточка моїх вуст — не для того, щоб витерти соус, а щоб відчути. Шкіра до шкіри. Серце відбивало ритм — повільно, важко, як удари барабанів у глибинах Підземного світу.

— Смачно? — запитав він, але в голосі була зовсім не цікавість, а впевненість. Він знав.

Я могла тільки кивнути, бо в мене відібрало мову. Усе, що лишалося — це дихання, пульс і його погляд.

Метушня прокотилася залом, наче раптова буря. Все змінилося за секунду. Розмови обірвались, мов ножем відрізали, а музика стихла, ніби злякалася сама себе. Повітря стало важким, як перед грозою. Але це був не дощ — це був Страх.

Демони, що щойно безтурботно сміялися, сиділи, згорбившись, із відведеними поглядами. Дехто навіть опустився на одне коліно — не тому, що їх змусили, а тому що не могли встояти перед тією присутністю.

Я повільно повернула голову і побачила ЙОГО.

Високий. Ідеально прямий. Волосся, срібне, наче чистий місячний метал, спадало на плечі, підкреслюючи різко окреслені вилиці та хижий розріз очей. Обличчя — безсоромно красиве, але не по-чоловічому ніжне, а по-жорстокому божественне. Його краса була небезпечною, такою, що могла зламати — гордість, волю, цілий світ.

Очі — кольору крижаного попелу. Дивилися так, ніби бачили крізь плоть, кістки і саму душу. У кожному його русі відчувалась така потужність, що, здавалося, сам простір трохи деформувався навколо нього. На ньому був темний плащ, вишитий золотом і стародавніми рунами — жодна нитка не була випадковою. Його супроводжували двоє демонів, але вони були лише тінями поруч з ним — він сам був цілим царством.

Метр-хранитель метушився перед ним, кланявся так низько, що мало не торкався підлоги лобом.

1 ... 99 100 101 ... 124
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не укладай угоду з демоном! , Вікторія Фед», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Не укладай угоду з демоном! , Вікторія Фед"
Біографії Блог