Читати книгу - "Знак Афіни, Рік Рірдан"

— Або сон був неправдивим, — промовив Лео, — або велетні перемістили меч сюди, як приманку.

— Отже, це була пастка, — підсумував Френк. — Нас сюди заманили.

— Але навіщо? — скрикнула Хейзел. — Де мій брат?

Шиплячий звук наповнив контрольну кімнату. Спочатку Лео вирішив, що повернулись ейдолони, але потім помітив, що з бронзового дзеркала на столі валить дим.

«Ох, бідолашні мої напівбоги!» — у дзеркалі з’явилось спляче обличчя Геї.

Як і завжди, вона говорила із закритим ротом. Більш моторошного вигляду їй могла додати хіба що лялька черевомовця. Лео терпіти їх не міг.

«Ви мали вибір», — промовила Гея.

Її голос заполонив усю кімнату. Він, здавалось, лунав не тільки з дзеркала, а ще й з кам’яних стін.

Лео усвідомив, що вона всюди навколо них. Звісно. Вони ж під землею! Стільки сил і часу знадобилося на будівництво «Арго II», аби можна було подорожувати морем та небом, а зрештою пошуки все одно привели їх під землю.

«Я пропонувала спасіння кожному з вас, — продовжила богиня. — Усі ви могли відступити. Але тепер уже запізно. Ви ступили на стародавні землі, де моя сила найбільша, де я прокинусь».

Лео дістав з пояса молоток і щосили стукнув ним по дзеркалу. Воно було металевим, тому тільки погнулось, наче чайна таця, але було приємно вмазати Геї по носі.

— Якщо ти не помітила, Брудолика, — промовив він, — твоя маленька засідка не спрацювала. Твої три ейдолони розплавились разом із бронзою, а з нами усе гаразд.

Гея м’яко розсміялась.

«О, мій любий Лео! Вас трьох відділили від решти напівбогів. У цьому й була вся мета».

Двері майстерні з гуркотом зачинились.

«Ви ув’язнені в моїх володіннях, — продовжила Гея. — Тим часом як Аннабет Чейз на самоті, налякана та скалічена, має загинути від рук найзапеклішого ворога її матері».

Зображення у дзеркалі змінилось. Лео побачив Аннабет, яка лежала на підлозі темної печери і здіймала свій бронзовий кинджал, наче відбивалась від якогось чудовиська. Її обличчя здавалось змученим. На одній нозі було щось, схоже на шину. Лео не бачив, на що вона дивиться, але було очевидно, що це щось жахає її. Він хотів вірити, що зображення — це обман, але мав погане передчуття, що побачене у дзеркалі — правда і відбувається просто зараз.

«Решта, — промовила Гея, — Джейсон Грейс, Пайпер МакЛін і мій любий Персі Джексон загинуть у найближчі хвилини. Їх зрадять власні сили. Вони помруть у рідних стихіях. Я майже сподівалась, що вони вціліють. З них вийшла б краще жертва. Але, на жаль, доведеться вдовольнитись вами, Хейзел та Френку! Мої прислужники незабаром заберуть вас та доставлять у стародавнє місце. Ваша кров нарешті мене пробудить. А допоки я дозволю вам спостерігати за загибеллю ваших друзів. Прошу... насолоджуйтесь останніми митями свого проваленого походу».

Лео не витримав. Його рука розжарилась до білого. Хейзел та Френк відсахнулись у той час, коли він втиснув свою долоню у дзеркало і розплавив його на бронзову калюжу.

Голос Геї змовкнув. Лео чув тільки, як реве у вухах власна кров. Він перевів подих і промовив:

— Вибачте. Вона починала дратувати.

— Що нам робити? — запитав Френк. — Ми повинні вибратися та допомогти іншим.

Лео оглянув майстерню, усипану почорнілими уламками сфер. Його друзі досі потребують його допомоги, це досі його шоу. Поки цей пояс з ним, Лео Вальдез не збирається безпомічно сидіти на одному місці та переглядати канал «Смерті напівбогів».

— Маю план, — промовив він. — Але для цього потрібні всі наші сили.

Він почав розповідати друзям свій план.

XLI Пайпер

Пайпер намагалась отримати бодай щось приємне з їхнього становища.

Коли вони з Джейсоном втомились ходити палубою та слухати, як тренер Хедж співає «Старого Макдональда» (де за версією сатира, фермер лічив зброю, а не тварин), то вирішили влаштувати собі пікнік у парку.

Хедж неохоче погодився.

— Так, щоб я вас бачив.

— Ми вам що — козенята якісь? — поцікавився Джейсон.

Хедж фиркнув.

— Якби ж то! Козенята милі та потенційно мають соціальну цінність. Ви, безперечно, не козенята.

Вони розстелили ковдру під вербою біля ставка. Пайпер перевернула свій ріг достатку та висипала з нього цілий бенкет: охайно загорнуті бутерброди, бляшанки з напоями, свіжі фрукти та (невідомо чому!) святковий торт з фіолетовою глазур’ю та запаленими свічками.

Вона насупила брови.

— Сьогодні чийсь день народження?

Джейсон зморщився.

— Я не хотів нікому казати.

— Джейсоне!

— Просто стільки всього відбувається. І якщо чесно... до минулого місяця я навіть не знав, коли мій день народження. Я дізнався тільки від Талії, під час її останнього візиту до табору.

«Цікаво, як це, — подумала Пайпер. — Не знати навіть дня, коли ти народився». Джейсона віддали вовчиці Лупі, коли йому виповнилося лише два роки. Він ніколи по-справжньому не знав своєї смертної мами, а з сестрою зустрівся тільки минулої зими.

— Першого липня, — промовила Пайпер. — Календи липня.

— Еге ж. — Джейсон самовдоволено посміхнувся. — Римлянам би це здалось сприятливим знаком — перший день місяця, названого на честь Юлія Цезаря. Священний день Юнони. З пелюшок про це мріяв.

Пайпер не хотілось на нього тиснути, змушувати святкувати насильно.

— Шістнадцять? — запитала вона.

Він кивнув.

— О, я ж тепер можу отримати водійські права.

Пайпер розсміялась. Джейсон стільки разів убивав чудовиськ та рятував світ, що думка про те, як він пітніє на водійському екзамені здавалась до безглуздя смішною. Вона уявила його за кермом якогось старого «Лінкольна» з учнівським знаком на даху та зі сварливим інструктором, який сидить на пасажирському сидінні та не прибирає ноги з аварійного, гальма.

— Ну? — підігнала вона його. — Задмухуй свічки.

Джейсон послухався. Цікаво, чи загадав він бажання? Наприклад, щоб вони з Пайпер пережили цей похід та залишились разом назавжди. Вона вирішила не запитувати, бо не хотіла наврочити або дізнатись, що він побажав чогось іншого.

З минулого вечора, коли вони залишили Геркулесові стовпи, Джейсон здавався засмученим. Пайпер його розуміла: як старший брат, Геркулес виявився великим розчаруванням, а старий річний бог Ахелой наговорив досить неулесливих речей про синів Юпітера.

Пайпер зазирнула в ріг достатку. Чи звикне Ахелой до «того, що в нього зовсім немає рогів? Вона