Читати книгу - "Коли світ говорить шепотом, Love"

У пологовій було тихо. Лише легке гудіння апаратів і приглушені кроки за дверима. А я стояв біля маленького згортка, що лежав у прозорому ліжечку, й намагався дихати рівно.

Він був зовсім крихітний. Такий тендітний, що здавалося — доторкнись сильніше, і все зникне. Але його дихання — легке, тепле, — вже назавжди вписалося в моє життя.

Я не плакав. Не сміявся. Просто стояв і відчував, як щось у мені змінюється. Як ніби в мені прокидається нова людина — та, яка здатна на все, аби цей маленький світ був щасливий.

Мама приїхала трохи пізніше. Тиха, з теплою ковдрою в руках і тим самим поглядом, який я пам’ятав ще зі свого першого виступу в садочку.

— Це він? — прошепотіла.

Я кивнув. І в ту мить побачив у її очах усе — безсонні ночі, тривоги, сміх, терпіння, роки, які промайнули так швидко. Побачив себе — маленького, незграбного, і її — сильну, ніжну, завжди поруч.

— Ти все згадаєш, — сказала вона, обіймаючи мене. — І зрозумієш більше, ніж думав. Бо тепер ти — теж батько.

Я подивився на свого сина — і в ту мить зрозумів: любов — це спадковість. Передається поглядом, дотиком, історіями перед сном. Вона не вмирає. Вона росте.

---