Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"

Поховальні споруди складалися з двох частин — підземної і наземної. За характером вирішення наземної частини некрополі поділялися на курганні та безкурганні. У першому випадку над похованням робилися земляні насипи конічної форми, які обносилися по периметру кам'яними крепідами. Висота таких курганів іноді сягала 25 м. Але спосіб їх завершення нам невідомий. На безкурганних некрополях над похованням розміщувалися невеликі вівтарі, стели з архітектурним декором, зображенням померлого з його родичами, стели з поліхромним декором, іноді з зображенням портрета померлого (Херсонес), антропоморфні надгробки (Ольвія). На некрополі Херсонеса відомі також едикули, монументи портальної групи доричного або іонічного ордерів. На некрополях Боспору досить значного поширення набули стели з архітектурним декором у вигляді карнизів, фронтонів, акротеріїв, двоколонних портиків. Особливо відзначимо стелу із зображенням п'ятиколонного фасаду храму іонічного ордеру II ст. до н. е.[877].

Значний інтерес становлять також підземні частини поховальних споруд, особливо виконані з каміння. Така споруда, починаючи з IV ст. до н. е., складалася з поховальної камери та дромоса, або поховальної камери, вхідного тамбура та дромоса. Входи у тамбур іноді оформлювалися плоскими портиками. Поховальні камери звичайно мали прямокутну або квадратну у плані форму (виняток — камера Золотого кургану, яка у плані була круглою). Поховальні камери, а іноді й дромоси перекривалися уступчастими склепіннями. З IV ст. зрідка використовувалися й розпірні напівциліндричні склепіння, які отримали максимальне поширення лише наприкінці еллінської доби. Найвизначнішими пам'ятками, як з огляду на влаштування підземної частини, так і наземної, були Золотий та Царський кургани на Боспорі[878].

Золотий та Царський кургани мали купольні уступчасті склепіння та довгі дромоси. Камера Золотого кургану була у плані круглою, Царського — майже квадратною, через що будівельники були змушені зробити вітрила при переході від прямокутника камери до кола купола.

Найповніше уявлення про декоративні розписи стін нам дають склепи Боспору, де в елліністичний час панував структурний стиль. Це склепи 1908 р. на горі Мітридат, першого кургану Васюринської гори (№ 47) біля Анапи, на хребті Юз-Оба та ін.[879]. Розписи структурного стилю імітували знизу догори фундаментний ряд каменю, потім ортостатний, який перекривався знову рядом плит, укладених плиском, далі йшла кладка стіни, що увінчувалася невисоким карнизом. Кольорова гама була та сама, що у вже згадуваних розписах громадських споруд. А у склепі Васюринської гори було розписане й склепіння, яке імітувало синє небо в огорожі, наче подвір'я. Поступово до структурних розписів починають включати елементи квіткового стилю — вінки, рослинні гірлянди, квіти тощо. З II ст. до н. е. над структурними розписами нижньої частини стіни починають розташовувати сюжетні композиції, як, наприклад, сцена битви пігмеїв з лелеками у склепі, відкритому 1832 р. на північному схилі гори Мітридат у Пантикапеї.

Побут і звичаї

У період інтенсивного розвитку північнопонтійських держав зберігалися традиційні навички в побуті і звичаях. Водночас з розквітом міст і урбанізацією поселень в елліністичний час було внесено багато змін у загальний образ життя їхнього населення. Економічна стабілізація сприяла налагодженню побутових умов багатьох громадян, а в деяких з них з'явилося бажання до розкоші й вишуканості, особливо у боспорської знаті.

Вже з початку V ст. до н. е. почалося масове сирцево-кам'яне наземне домобудівництво[880]. Такі будинки мали кілька приміщень, диференційованих за функціональним призначенням. Вони групувалися навколо внутрішнього двору, який з’єднувався з вулицею вузькими вхідними коридорами. В небагатьох випадках трапляються двоповерхові будинки; інколи перед житловими кімнатами розташовувалася пастада — закрита або відкрита у двір вузька прихожа. У дворах стояли дерев'яні або кам'яні підставки, нерідко схожі на канельовані колони, — для лутеріїв з водою, в які щоденно наливали морську чи дощову воду. За грецьким звичаєм, кожен, хто мав зайти у житлове помешкання, передусім мав обмити руки.

Будинки поділялися на три частини: чоловічу (андрон), жіночу (гінекей) та господарську. Стіни в багатьох приміщеннях покривалися штукатуркою, розписувалися у структурному стилі. Андрони часто мали галькові долівки з сюжетними або декоративними орнаментами. Так, андрон заможного херсонесита встеляла мозаїка з зображенням двох оголених жінок під час купання. Підвали, зокрема в Ольвії, також використовувалися для житла.

У всіх грецьких містах, в тому числі північнопонтійських, ойкос становив основу і честь сім'ї, яка була важливою складовою кожної держави[881]. В багатьох будинках були великі приміщення з вогнищем в центрі, де найчастіше збиралися всі члени сім'ї, готували їжу і навіть спали в холодну пору року. Тут відбувалися й церемоніальні дійства на _честь покровительки сім'ї Гестії, яка уособлювала домашнє вогнище, а також богинь Гекати, Деметри та Афродіти.

Для опалення використовували, крім відкритих вогнищ і печей, різного типу жаровні[882]. Найпоширенішими були бочковидні товстостінні керамічні посудини з боковими отворами, куди насипали вугілля. Сільські житла були набагато скромніші міських, але в елліністичний час чимало громадян Боспору, Херсонеса й Ольвії мали великі садиби з кам’яними будинками та дворами, встеленими плитами, а також садами за межами міста.

При будівництві жител велика увага приділялася освітленню. Найчастіше двір розташовувався з сонячного боку, щоб у кімнати попадало більше світла і тепла. Для освітлення використовувалися глиняні та бронзові світильники, форма яких періодично змінювалася, але незмінним залишалося застосування рослинного та тваринного масел, в які вставлявся фітіль з шерстяної тканини, скрученої у джгут[883].

Інтер'єр помешкань основної маси населення був простий і зручний для життя. Дерев'яні меблі — столи, стільці, крісла, лежанки (кліне), скрині — мала майже кожна сім'я. Меблі відрізнялися між собою не лише формою, розмірами, характером обробки деревини, а й декором[884]. Заможні громадяни користувалися меблями, прикрашеними художнім різьбленням — скульптурним, рельєфним та інтарсійно-інкрустаційним, які виготовлялися як місцевими майстрами, так і привозилися з Еллади. За свідченням Ксенофонта, сюди у великих ящиках поступали кліне, скрині, книжки та інші предмети [Xenoph., VII, 5, 14].

Найкращі меблі найчастіше ставилися в андронах, де чоловіки збиралися для спільних трапез. У боспорських містах робили лежанки, передня частина яких виготовлялася у вигляді голів лева, коня, качки, тощо. Речі перевозили й зберігали у дерев'яних скринях, які теж часто були орнаментовані інкрустаційним різьбленням та аплікаціями. Якщо в архаїчний час шерстяні тканини і вироби (килими, покривала, подушки) були в основному привозними, то в V—І ст. до н. е. Їх вже виготовляли в північнопонтійських містах. Значне місце в інтер'єрі займали хутра диких тварин. В гінекеях стояли різноманітні шкатулки, лекани, піксиди, алабастри, в яких жінки зберігали прикраси та інші речі їхнього туалету[885].