Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"

благоустрою міст, зокрема в галузі водопостачання, каналізації, терасування схилів тощо. Зростає площа міст, яка в найзначніших центрах досягає 40—50 га. Проводяться значні перебудови на теменосах, агорах (Ольвія), в житлових кварталах. Міста обносяться фортечними мурами з баштами. Зводяться палаци (Пантикапей), храми та вівтарі, театри (Пантикапей, Херсонес, Ольвія), отримує значне поширення архітектура малих форм, поховальна архітектура. Приділяється значна увага оформленню інтер'єрів житлових будинків, адміністративних та суспільних і культових споруд, поховальних склепів. В ордерній архітектурі поряд з іонійськими набувають значного поширення дорійський ордер та ордери малих форм — аттичний та малоазійський. Коринфський ордер починає використовуватися не раніше III ст. до н. е. і лише у меморіальних пам'ятках малих форм.

У фортечному будівництві захисні лінії складалися з стін та прямокутних або круглих (чи напівкруглих) у плані башт. Стіни і башти увінчувалися зубцями для захисту лучників і могли мати дахи. Брами у кріпосних стінах фланкувалися баштами, а сам переріз з боку міста міг оздоблюватися невеликим плоским або навіть об'ємним портиком. Найбільш репрезентативні залишки таких споруд відкрито у Херсонесі[863] та в Ольвії[864]. Звичайно місто обносилося однією захисною лінією. Але у Пантикапеї була ще одна захисна лінія, яка оточувала акрополь[865]. Стіни робилися як із сирцевої цегли, так і з каменю на глиняному розчині.

Серед монументальних споруд у Північному Причорномор’ї найповніше досліджені храми, від яких збереглися незначні залишки стін та порівняно значна кількість архітектурних деталей, які дають змогу зробити графічні реконструкції деяких з них. За типом це були периптери (шестиколонний храм Аполлона іонічного ордеру у Пантикапеї першої половини V ст. до н. е. і шестиколонний храм Аполлона Дельфінія доричного ордеру в Ольвії III ст. до н. е.)[866], але найчастіше антові або простильні (антовий двоколонний храм іонійського ордеру Аполлона Дельфіній V ст. до н. е. в Ольвії і там само такий або простильний) храми Зевса дорійського ордену III ст. до н. е.; антовий храм (?) дорійського ордеру у Мірмекїї IV—III ст. до н. е.; чотириколонний простильний храм іонійського ордеру другої половини IV ст. до н. е. у Херсонесі[867]. Існували й толосові храми. Залишки такого храму з використанням доричного та іонічного ордерів було відкрито, зокрема, на Азійському Боспорі (Тамань)[868].

Рис. 66. Храм іонічного ордеру. Херсонес, III ст. до н. е. Реконструкція I. Р. Пічикяна.

Поряд з храмами на теменосах знаходилися і різні за формою та декором вівтарі — круглі або прямокутні у плані, ступінчаті та ін. Найцікавіші з них відкрито в Ольвії та Херсонесі[869], зокрема вівтар Пассіада.

Теменоси з'єднувалися з оточуючими вулицями за допомогою пропілей (Ольвія).

Агори, як правило, з однієї або кількох сторін мали колонади — стої — у глибині яких могли розташовуватися адміністративні, торговельні та інші будівлі. Були стої, які використовувалися лише як місце для спілкування вільного населення античних міст. Залишки саме такої великої стої, яка відокремлювала теменос Аполлона Дельфінія від агори, були відкриті в Ольвії[870].

З інших споруд суспільного, культового або адміністративного призначення у Північному Причорномор'ї відкрито досить незначні залишки (наприклад, театру в Херсонесі), щоб ми мали змогу реконструювати їх зовнішній вигляд, але досить часті знахідки "фрагментів різнокольорового розписного тинку дають підстави вважати, що інтер'єри їх мали високоякісні розписи, виконані у так званому структурному стилі, коли відтворювалася засобами живопису структура кам'яної кладки. Застосовувалися й рельєфні оздоблення інтер'єру приміщень у вигляді різних орнаментальних порізок. Кольорова гама складалася з білого, чорного, червоного, жовтого, коричневого, синього кольорів. Структура таких розписів реконструйована, зокрема, для деяких парадних приміщень III—II ст. до н. е., залишки яких було знайдено у Пантикапеї та Фанагорії[871]. У зв'язку з цим відзначимо також розпис III ст. до н. е. у Німфейському святилищі, на якому були прорізані малюнки більше 30 вітрильних кораблів, тварин, людей, сцен полювання[872]. Використовувався колір і в колонадах портиків архітектурних споруд.

У цілому відзначимо, що у ці часи головними архітектурно-містобудівними центрами були агори (у тих містах, де не було акрополів), або агори у нижньому місті і палацово-культові укріплені вершини акрополів. Перший досить яскравий приклад подає нам Ольвія. Тут агора у Верхньому місті була оточена великою стоєю, торговельними спорудами, гімнасієм, будинками колегій, поряд розташовувалися будинок суду — дикастерій та центральний теменос міста. Увесь цей ансамбль, який був оточений переважно одноповерховою житловою забудовою, без сумніву, домінував не тільки у Верхньому місті, але й над Нижнім містом. Його було добре видно з боку гавані та лиману з кораблів, які прямували до Ольвії, порушуючи одноманітність досить рівної берегової поверхні плато. Ще більш виразним був силует Пантикапею, акрополь якого увінчували палац правителів, храм Аполлона, досить значний за розмірами для цього міста, та оточуючі їх фортечні мури та башти.

Природно, забудова житлових кварталів та вулиць у цих районах була одноманітнішою. На вузькі вулиці з обох боків виходили звичайно глухі фасади, тобто стіни житлових будинків, які оживлялися лише входами, іноді оздобленими плоскими портиками або зрідка невеликими віконцями на значній відстані від землі. Річ у тім, що в античному житлі головним місцем, яке намагалися зробити якомога привабливішим, було внутрішнє подвір'я. Тут, особливо влітку, проходило все життя родини. Тому головними були фасади будинку, які виходили на внутрішнє подвір'я. Площа забудови коливалась у досить значних межах — від кількох десятків квадратних метрів до 500—600 м2, найчастіше — 100—300 м2. Подвір'я займало найчастіше 10—25% цієї території. Часто будинки мали житлові підвали, рідше — другий поверх[873]. Звичайно приміщення поділялися на дві частини: жіночу й чоловічу. Серед ордерних жител за планувальним типом у Північному Причорномор'ї поки що відомі лише пастадні та перистильні будинки, які належали середнім і заможним громадянам. Колонади портиків у таких будинках звичайно вирішувалися в античному або доричному ордерах. Антаблементи портиків робилися з дерева за спрощеною схемою. Карнизи черепичних покрівель при коринфській схемі мали досить виразний силует, що добре контрастував з усім оточенням. Посеред двору міг розміщуватися вівтар. Особливо прикрашалися приміщення чоловічої частини дому — андрони. Їх стіни мали розписи у техніці фрески або енкаустики у структурному, а пізніше квітковому стилях, підлоги робилися з різнокольорової гальки на вапняному розчині у вигляді геометричних орнаментів або сюжетних сцен.

Описані житлові будинки відкрито в усіх північнопричорноморських містах та поселеннях[874], найцікавіші і краще досліджені — в Ольвії[875].

Значний інтерес з мистецького погляду викликають поховальні споруди, які відкрито