Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"

Деякі види побутового начиння протягом класичного й елліністичного часів мало змінилися. Для вмивання користувалися великими глиняними, рідше мармуровими мисками — лутеріями. В господарських приміщеннях стояли кам'яні ступи, зернотерки, ткацькі верстати та інші знаряддя праці залежно від соціального і професійного характеру того чи іншого громадянина. їжу найчастіше готували на переносних жаровнях у кружальних та ліпних посудинах — горщиках, сковородах, каструлях, форма яких мало змінювалась. Вино та оливкове масло зберігали в гостродонних амфорах, зерно та солону рибу — в піфосах. Найбільші зміни відбулися у виробництві столового посуду[886]. Якщо в класичний час майже кожен міський житель мав аттичний чорнолаковий посуд, а нерідко й розписний, то в елліністичний час він поступово деградує і на зміну йому з'являються зовсім інші види посуду: передусім місцевого виробництва глеки, тарілки, чашки, миски. Привізний посуд з Аттики, Александра Єгипетської і малоазійських міст за своєю якістю і декором значно поступався афінському VI—IV ст. до н. е. Слід відзначити, що в класичний час особливо на Боспор у значній кількості привозили різноманітні чорнофігурні вази розкішного або «керченського» стилю[887]. Чудові розписи з міфологічними і ритуальними сюжетами розкривають окремі деталі побуту греків[888]. Так, на кальпіді першої половини IV ст. до н. е. в поліхромному стилі з позолотою відображена сцена поздоровлення молодої. Вона сидить у високому кріслі, навколо літають ероти і з дарунками підходять до неї подруги. Дівчинка-служниця простягає їй лекану з предметами туалету.

Елліністична кераміка дещо скромніша. Як і в попередні часи серед парадного посуду переважають аттичні і малоазійські зразки чорнолакової кераміки, розписаної невибагливими орнаментами (канфари, пеліки, блюда, вази тощо). В III—І ст. до н. е. поширюються чаші з рельєфними прикрасами, які за формою і декором повторювали металічний посуд. Одним з кращих зразків є ваза з Ольвії, поверхня якої покрита смугами з рельєфними зображеннями міфологічних персонажів та різноманітних орнаментів. Однак у повсякденному житті більшість населення міст і поселень користувалася простим кружальним посудом, виготовленим у місцевих майстернях. У II—І ст. до н. е. внаслідок економічної кризи збільшилася кількість ліпного посуду.

їжа в основному була такою ж скромною, як і в архаїчний час: пшеничні та ячмінні коржі, риба, овочі, м'ясо, сир, рослинний і тваринний жир, різні соуси й приправи. Хліб був найважливішим компонентом щоденного раціону. Без нього не обходилася жодна трапеза. Навіть у кризових ситуаціях, як це видно з ольвійського декрету Протогена [IOSPE, І2, 32], найважливішого значення надавалося закупівлі хліба, а в тяжкі часи його розподіляли між громадянами сітони. Про те, що греки в основному їли дуже прості страви, свідчить легенда про Діоскурів, яким в афінському пританеї як і пританам під час громадських трапез давали сир, ячмінний корж, маслини й цибулю[889].

Численні залишки риб'ячих кісток і рибних тарілок із заглибленими в них спеціальними сільничками, в які клали й різні приправи, свідчать, що риба (жарена, солона, копчена, в'ялена, сушена) була найпоширенішою їжею серед усіх верств населення[890]. У містах, зокрема в ольвійських лапідарних написах, згадуються рибні ринки [IOSPE, І2, 32].

Питна вода в основному поступала з природних джерел. Найчастіше користувалися колодязями й цистернами, в яких також зберігали дощову воду. Вино, розбавлене водою, було одним з основних напоїв греків. Його привозили з міст Егеїди, а також Херсонесу Таврійського. Відповідно з цим воно було різних сортів: в V—IV ст. до н. е. особливо славилося хіоське, мендейське, фасоське, в IV— II ст. до н. е. — гераклейське, родоське, коське.

Грецький звичай напівлежати під час трапези був поширений і серед чоловіків північнопонтійських міст. Численні зображення трапез на вотивних і надгробних пам'ятниках дають яскраве уявлення про них. На багатьох стелах відображено, зокрема, такі побутові дрібниці, як форма меблів: круглий столик на трьох ніжках з хлібними коржиками і посудом, ложе з напівлежачим чоловіком теж з фігурними прикрасами, крісло, на якому сидить жінка в гарно драпірованому костюмі. Під її ногами стоїть ослінчик, на ложі і в кріслі — подушки і покривала[891].

Сервіровка столу в таких сценах найчастіше скромна: хлібні коржики, кілька посудин із стравою, в руках — чаша для пиття вина. Поруч стоїть кратер чи гідрія, з яких хлопець-служка черпає вино спеціальним ковшиком з довгою ручкою — кіафом. У заможних людей, особливо в царських сім'ях Боспору і знаті, сервіровка відрізнялася багатством і різноманітним набором посуду з золота, срібла, бронзи.

У містах значне місце в організації дозвілля відводилося спільним трапезам, які на відміну від архаїчного часу проводилися в спеціальних приміщеннях — андронах, де брали участь головним чином чоловіки. Майже кожен громадянин при спорудженні свого будинку належну увагу приділяв влаштуванню андрона. Подібного типу кімнати відкрито в Ольвії, Керкінітиді, Херсонесі, Пантикапеї, Німфеї. Попід стінами ставили кліне, біля кожного з них — невеликий столик зі стравами. В андронах північнопонтійських міст в основному розміщувалося близько восьми лежанок, але це не означає, що в деяких випадках у них не збиралося більше чоловіків. Складовою частиною сіссітії — спільного обіду — був сімпосій — гулянка з питтям вина, на яку інколи запрошувалися гетери. Нею розпоряджався гімнасіарх, який визначав для кожного гостя місце в андроні. В «Застольних бесідах» Плутарх засвідчує, що у всі часи такому дозвіллю чоловіків надавалося особливого значення. На бенкетах вони дискутували на різні теми та веселилися. До деякої міри на це вказують різноманітні написи на чашах. Так, на одному чорнолаковому кіліку першої половини IV ст. з Ольвії спочатку було продряпано «Батьки — сину», який вони, певно, подарували йому в день вступу до ефебів. А потім вже під час симпосію син поставив на цій чаші свій напис: «Кілік — душа Актігая, цілий, приємний, солодкий для пиття»[892]. Симпосії супроводжувалися змаганнями у грі на флейті, лірі чи кіфарі, співами, віршуванням, різною грою, розповідями про подорожі тощо[893].

Крім того в містах часто влаштовувалися великі громадські прийоми з трапезою, які, за свідченням Арістотеля, служили показником належності до громадянства, символізуючи його єдність і силу. В елліністичний час, наприклад, такі спільні обіди в Ольвії влаштовувалися при храмі Аполлона Дельфінія [НО, 35, 36][894].

З часом традиційний парадний одяг еллінів змінився мало. Він, як і раніше, складався в основному з хітона і гіматію. Лише відповідно до моди змінювалося їх драпірування,