Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"

довжина рукавів, виріз на грудях, місце розташування пояса тощо[895]. Дівчата підперезували хітони на талії чи стегнах, жінки — під грудьми. Судячи з коропластики і скульптури місцевого виробництва жінки завжди носили довгий одяг, їх голови в непогоду та під час обрядів покривалися полотнищем гіматія. На ольвійських рельєфах чоловіки зображені в довгих до п'ят гіматіях, які мають лише різний стиль драпіровки і перекидання через руку, якому традиційно належала значна роль.

У боспорських містах уже в класичний час, а може й раніше, на основі місцевих запозичень (у сіндів і скіфів) було створено так званий боспорський чоловічий костюм.

Він складався з щільно облягаючих тіло штанів, заправлених в м'які чоботи, такої ж куртки і плаща, застібнутого фібулою на правому плечі, перекинутому через ліве плече і спущеному у вигляді трикутника на груди[896]. Складки плаща падали строго паралельними лініями і різко відрізнялися від вільної передачі жіночого одягу. Короткі куртки чи сорочки, як різновид хітона, і широкі або вузькі штани носили також хлібороби, ремісники, слуги, пастухи, воїни, мандрівники тощо.

Костюм жінки доповнювався різноманітними прикрасами, серед яких найпоширенішими були намиста, сережки, персні, каблучки, стрічки та шпильки для волосся. Заможні жінки на Боспорі носили золоті шийні гривні.

У II ст. до н. е. деякі жінки з Ольвії та Херсонеса мали змогу носити золоті намиста з поліхромними підвісками — метеликами, які привозилися з малоазійських міст[897]. У цей час з'явилися й прості дужкові фібули, що було пов'язано з поширенням латенських речей.

З IV ст. до н. е. набули широкого поширення лекани та інші посудини з зображенням сцен з життя багатих грекинь[898]. Служниці допомагали їм одягати хітон і прикраси, подавали посудини з предметами туалету. Серед останніх слід відзначити гребінці з дерева й кістки. Бронзові дзеркала стали набагато скромніші від архаїчних. Судячи з епіграфічних джерел, жителі міст часто обмінювалися дарунками. Інколи на деяких з них ставилися дарчі написи.

Загалом поховання чоловіків, жінок і дітей дають змогу в багатьох випадках відтворити окремі деталі побуту. Найчастіше в жіночих похованнях знаходять прясла, туалетні шкатулки, коробочки, піксіди, лекани, інколи з білилами й рум'янами, в чоловічих похованнях — лекіфи, арібали, алабастри для масла, яким натирали тіло перед гімнастичними вправами, кіліки, канфари, кубки для пиття вина, залізні вироби (ножі, стригилі, кам'яні точильні бруски тощо). Знахідки вказують на те, що жінки займалися вихованням дітей, прядінням, ткацтвом, шиттям одягу й плетінням корзин та рибальських сітей, випічкою хліба, носінням води тощо; чоловіки — більш складними роботами, пов'язаними як з домашнім господарством, так і з професійною діяльністю.

Незалежно від соціального стану значна увага завжди приділялась сімейним відносинам, збереженню сім'ї, продовженню роду, повазі до своїх предків[899]. Надгробні епітафії з північнопонтійських міст свідчать, що втрата будь-якого члена сім'ї оплакувалась родичами. Батьки особливо переживали ранню смерть дітей. У деяких випадках дітей усиновлювали [КБН, 129]. Про пошану дітей до старих батьків згадується в багатьох епітафіях [КБН, 122, 123, 126— 128 і т. д.]. Любов і повага до жінки засвідчена великою кількістю надгробних пам'яток. Відданість сім'ї, піклування про неї, гарне виховання дітей найбільше цінувалися у грецькому світі. Поліхромна стела Апфи, дружини Афінея з Пантикапею відтворює образ матері з дитиною, яку вона бережно тримає на руках.

У похоронах боспорських царів і знаті, визначних громадян демократичних полісів брало участь усе населення міст. На надгробних стелах дуже часто ставилося слово ХАІРЕ, ХАІРЕТН — прощавай, прощавайте. Прощаючись греки тиснули один одному руку, як це зображено на деяких боспорських стелах.

Таким чином, протягом віків греки зберігали основні традиційні риси в побуті і звичаях. Проте кожний період накладав свої конкретні соціальні, етнічні, індивідуальні та екологічні особливості. Яскравим свідченням цього є розвиток духовної культури.

Міфологія

Населення античних держав Північного Причорномор'я продовжувало зберігати міфологічний світогляд. Оточуюча природа, ріки й моря асоціювалися з різними божествами, героями, демонами, зооморфними чудовиськами. Багато міфів про богів і героїв, перенесені на колонізовані землі, існували в нових умовах, наділялися іншим змістом, їх пристосовували до релігійних культів. Образи міфологічних персонажів упродовж кількох століть були головною темою художньої творчості.

На о. Левке і Тендрівській косі, де ольвіополіти заснували святилище Ахілла й куди мав доступ кожен еллін, поступово створився цикл міфів про сам острів троянського героя, його друзів і сакральних подруг, які дуже поширювалися в Греції, записувалися античними авторами і завдяки цьому деякі з них збереглися до наших днів[900]. Навіть знамениті поети та драматурги (наприклад, Піндар і Евріпід) оспівували в своїх творах посмертну обитель Ахілла [Pind., Nem., IV, 49 sq.; Eurip., Androm., 1260—1262; Iphyg. Taur., 436—437].

У IV ст. до н. e. на Боспорі, очевидно, після знайомства з «Історією» Геродота виявилася надзвичайна цікавість до легендарних розповідей про амазонок, мандрівки Аполлона у країну гіпербореїв, войовничих аримаспів і грифонів. Саме тут, як ні в одному з припонтійських полісів, виявилася величезна службова роль міфів як художньої форми для державної ідеології Боспору у відносинах з кочовими скіфами й Афінами. Міфологічні образи знайшли відтворення на аттичних та місцевих виробах, у великій кількості знайдених у різних містах Боспору та скіфських курганах[901].

Освіта

Міфологічний світогляд, проте, не був панівним і не заважав розвитку освіти, знайомству північнопонтійських греків з різними науковими досягненнями. В основних містах знаходилися приватні, а можливо, й державні школи, а також гімнасії. У центрах античної цивілізації, зокрема в Афінах, греки прагнули осягнути наукові та культурні цінності. Навчанню дітей (головним чином хлопчиків) усіх вільних громадян у державах Еллади надавалося особливо важливого значення. Це пов'язувалося з прогресивним розумінням становища індивідуума в суспільстві[902].

Шкільна програма передбачала передусім вивчення граматики, читання літературних творів. Належна роль відводилася здобуттю певних знань з математичних дисциплін, філософії, риторики, музики, малювання. Знайдені при розкопках численні приватні написи на посуді та різних предметах свідчать про те, що багато громадян володіли грамотою. Варто підкреслити, що саме «Іліада» Гомера завжди служила тим твором, який давав всі можливості для вивчення письма й читання, вміння рецитації окремих віршів. Арифметичні знання потрібні були для того, щоб розбиратися у складній монетно-грошовій та лінійно-ваговій системах, які періодично змінювалися. Цифрові знаки ставилися на багатьох типах посуду (піфосах, амфорах, глеках, чашах), будівельних матеріалах, гирях і навіть на окремих творах-мистецтва[903]. Осягнути всі правила їх раціонального використання можна було лише після одержання відповідних арифметичних знань.

У гімнасіях велика увага приділялася спортивним заняттям, які проводили педотриби. В І ст. до н. е. у Пантикапеї відзначився