Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь"

Він перервав її, підвівши руку.

— Навіщо ти мені це розповідаєш? Знову дуриш мені голову? Збиваєш із пантелику? Оповістками для дітей намагаєшся відвести від правди про твого брата-вбивцю? Я все це знаю. Знаю легенду про Фреґана-кен-Леова, першого імператора. Чув сотні разів, як вигнаний у пустелю, він медитував цілими днями, аж доки Велика Матір, сповнена милосердя, не відкрилася йому й не оповіла, як поєднати роз’єднаний континент, та вказала місце, де був Захований старожитній скарб, завдяки якому він зумів екіпірувати першу армію.

— Так. «Нехай усі мої діти прийдуть у мої обійми». Так вона сказала. Начебто. У ті часи культ Баельта’Матран уже був майже забутий, її шанували лише в одному місці континенту. Богиня не вимагала жертв, храмів чи спеціальних церемоній. Їй до цього не було справи — як, зрештою, і більшості пантеону. Богів цікавлять кров та жертовність, молитви та медитація — у такий спосіб, мов через посередників, вони засвоюють Силу, збирають та використовують її. Це люди створили релігії, майже проти волі богів, усі ці ієрархії, аколітів, жерців, архіжерців. Це жреці будують храми, в яких золоті оздоби на стінах не дозволяють зосередитися на молитвах, зате широко відкривають гаманці вірних. Під час Великих Воєн цього не було. Велику Матір не цікавили храми та жерці. Чи не сказала вона: «Вшануйте мене молитвою в серці, у храмі зі стінами з дерев та дахом із листя»? А сьогодні, кажуть, у вас у Меекхані є храм, в якому колони підтримують стелю, оздоблену золотим та срібним листям, а самі вони вирізані у формі дерев. Нічого дивного, що боги так рідко озиваються до людей. Кожне їхнє слово ми розуміємо по-своєму, аби нам було легше чи зручніше.

— Я прийшов сюди не для релігійних диспутів із премудрою дикункою, — перервав її він. Голос чоловіка був надзвичайно спокійним.

Її дядько мав рацію: образи, вимовлені таким тоном, найдошкульніші. Вона усміхнулася собі під ніс. Образа за образу, меекханцю.

— Ні, ти прийшов сюди шукати виправдання власній провині та короткозорості. Ти прийшов, сповнений почуття кривди, гніву та прагнення покарати та принизити банду брудних варварів. А я намагаюся тобі пояснити, ким ми є, — вона сплела руки на грудях у старому образливому жесті свого народу. Він, ясна річ, не зрозумів. — Кажеш: легенда про імператора… Ми знаємо цю розповідь не як легенду, а як історію. Правду. Правду про людей з півночі, яких ми зустріли, коли вони помирали зі спраги в пустелі. Ми провели їх до оази, поділилися водою та їжею. Восьмеро жебраків на межі смерті. Ніхто б і не подумав, що з такого зерна проклюнеться Імперія.

Він уже відкривав рота, але вона не дозволила йому говорити.

— Цілий рік ми приймали їх як гостей. Так, вони жили в афрааґрі, мешканці якої мусили весь час носити заслону на обличчі.

Але якщо рятуєш комусь життя, то треба робити це як годиться. Це там молодий принц уперше в житті почув про Баельта’Матран, Праматір Богів, бо саме в нас її безперервно шанують понад три з половиною тисячі років. Ми знаємо інших богів, з деякими в нас є рахунки, але вклонимося ми лише їй. Це в нас молодий Фреґан навчався, як правити країною, та думав над тим, як урятувати свій народ. І нарешті придумав. Підпорядкувати всі релігії одній Богині, нав’язати пантеону забуту ієрархію, зламати силу войовничих культів і поглинути й підпорядкувати собі більшість магічних гільдій, аби Сила служила справі країни. Він мав добрий план.

— Брешеш, збиваєш мене байками… — вперше він здавався збитим із пантелику.

— Байки? Хтозна. Коли ваш молодий принц встав перед радою племен та оголосив свій план, мудреці голосно сміялися. Його місто захоплене, країна окупована, аколітки Венісси мали важку руку й витискали з усіх підкорених провінцій останні соки. Але було щось у ньому, в тому вашому майбутньому першому імператорі, було щось величне, якийсь незламний гарт духу, залізна воля. Тому племена наповнили золотом десять скинь. І ми доклали зусиль, щоб він мав шанс реалізувати своє бачення. Ти нічого мені не скажеш?

Він похитав головою.

— Я пам’ятаю цю історію. Імператор прибув до міста відразу після того, як там вибухнуло повстання, за рік виставив армію та відбив країну від фанатиків. А потім пішов далі на південь, визволяючи нові землі. У трьох битвах зламав силу Сестер Війни і знищив культ. Вас там не було.

— Зараз я усміхаюся, купцю. Широко та щиро. Що за демонстрація меекханського мислення, що за точність переказу та нічим не спотворена істина. Але ж ядро, сама сутність цієї історії криється в тому, хто дав вашому імператорові рік на створення та екіпірування армії. За наше золото. Чому повстання у Старому Меекхані не було придушене за кілька днів, як у більшості міст раніше: а в тих випадках стіни декорували палями із сотнями страчених? За той рік, меекханцю, армії, які заприсягайся дочці Драаль, стікали кров’ю в битвах та сутичках на всьому південному кордоні. Ми про це подбали. Визнаю, йшлося не лише про симпатію до худорлявого рудого хлопця, який пізніше став імператором. Ми мали з Веніссою-від-Спису рахунки, що сягали ще Воєн Богів. А пам’ять смертних може виявитися настільки ж довгою та безкомпромісною, як і пам’ять Безсмертних. Сприяти падінню Сестер Війни — для нас це було можливістю частково вирівняти старий борг. Лише тому твій імператор виграв свої три битви, водночас зберігши достатньо сил, щоб перенести війну на північ від Кременевих гір і кинути виклик храму Реаґвира.

Вона опустила руку й випростувалася.

— Тому не сприймай мене як дикунку, меекханцю, бо це ми створили вашу Імперію. Ми дали їй релігію, яка дозволила поєднати континент, наповнили скарбницю першим золотом і подарували достатньо часу, аби вона зуміла зіп’ятися на ноги. Знаєш, у чому полягала твоя проблема з тим молодим воїном? — перейшла вона до суті. — Ти дивився на нього згори, а він дивився згори на тебе й на твій рід. Насправді, коли твоя дочка дарувала йому своє тіло, він мав добре подумати, чи, випадково, не надто воно простацьке.

* * *

У родовій садибі Йатех без слова залишив її біля дверей і рушив до своєї кімнати. Вона його не затримувала. Він потребував часу, вона теж. Те, що вони щойно зробили, було нерозумним, нерозважливим і найкращим чином підтверджувало слова Ленґани х’Леннс. Її брат перестав думати