Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь"

триста років. Тих, де жерці Лааль Сіроволосої билися з аколітами Дресс, Сетрен Бик насилав своїх вірних проти Кан’ни, а храм Реаґвира намагався створити теократію, а цілі міста палали вогнем релігійного фанатизму. Жертв рахували десятками тисяч. А крім того, були ще й гільдії магів, які користалися різними варіантами Сили, підливаючи олію у вогонь та отримуючи неймовірні зиски від воєн. Чи сам Старий Меекхан не був тричі захоплений та зруйнований Сестрами Війни, вірними Веніссі, дочці Драаль? Кілька сотень років здавалося, що весь континент ошалів, приховані сварки та незгоди вирвалися назовні й залили світ кривавою піною. Ми привітали виникнення вашої Імперії майже із задоволенням.

— Нахабні слова, незнайомко.

Вона зняла долоні з руків’їв шабель. Може, й не стане битися.

— Чому? Бо я не схожа на вражену величчю твоєї Імперії? Ми живемо в цих горах три з половиною тисячі років. Ми бачили, як на півночі виникають і зникають царства. Караги були темношкірими й темноволосими, будували міста, оточені земляними валами, та везли товари дорогами з кедрових колод. Ми часто билися з ними, але це було ще до того, як ми почали закривати обличчя, коли ми намагалися обдурити прокляття і створювали міста на рівнинах за горами. Не дивися так, колись ми мали кам’яні міста та поселення звідси аж до Реннанського плато. Частина наших родичів не захотіла відбути спокути, намагалася обдурити долю. Виправляючи їхні помилки, ми майже зрівнялися із жорстокістю темних років. Це тоді Гаруді повів воїнів із пустельних племен проти наших загублених братів і врятував їхні душі.

— Вирізавши всіх? Спустошивши їхні міста? Незнайомко, кожним словом ти підтверджуєш мою думку про твоє плем’я.

Вона стенула плечима.

— Гаруді дав нам закони разом із оцим найважливішим, — вона торкнулася рукою екхаару. — Тим, який охороняє нас від розчинення в нових і нових хвилях міграцій народів. Завдяки йому ми будемо тут, коли від вашої Імперії залишаться лише пил і жменька легенд.

— Як на мене…

— Мене не цікавить твоя думка, — гнівно просичала вона. — Ти слухаєш, але не чуєш, киваєш, але не розумієш. Я намагаюся розповісти тобі, як воно — народитися та виховатися серед іссарам. Рости, слухаючи розповіді про Війни Богів не просто як казки, цікавенькі історії на ніч, але як істини, що переказують із покоління в покоління ті, хто там був. Хто бачив перше прибуття, хто дивився, як зверхність, пиха та відсутність розуміння призвели до сварок, а сварки — до війни. Хто був свідками зради й вірності, падінь та злетів, гніву та милосердя. Дитиною ти засинаєш, вислухавши кілька таких розповідей, а прокидаючись — ти впевнена, що вони вросли у твою душу. Перш ніж тобі виповниться шість років, ти відбуваєш покуту за Зраду Вирконна, постишся, щоби вшанувати Смерть Лайни, медитуєш, аби зрозуміти, що схилило Френдаля з Ґанн до того, щоб прийняти бік ворога. Кожні п’ять років наші жінки виходять у пустелю, щоб посипати голови порохом, повторюючи танець Кве’ннеї, — той, яким вона обдарувала світ після втрати свого ваанн. Ми досі не знаємо, ким чи чим воно було, те ваанн, але побачивши той танець, наші предки зрозуміли, що якими різними ми не були б, біль та страждання — однакові. Вони об’єднують. Ми пам’ятаємо і страждання Реаґвира, який дозволив шалу битви огорнути себе й не прийшов на допомогу Кай’лл. Біль від її втрати майже звів його з розуму. Нам довелося встати проти нього зі зброєю в руках, аби стримати від знищення цілого континенту.

Вона зупинила себе, подивившись на чоловіка навпроти. Він і надалі не розумів.

— Живучи тут, ти береш на себе гріхи предків, бо хоча у Війні Богів смертні означали не більше ніж пил, але наприкінці саме вони виявилися найважливішими. Це вони сказали: «досить». Так, витріщай очі, кривися, людино з рівнин, — вона говорила все швидше. — Бо це — абсолютно протилежне до того, що говорять вам жерці, правда ж? Честь і безчестя знайшли собі в тих війнах дім по обидва боки. Тож якщо ти народжуєшся як іссарам, то живеш у цих горах і тренуєш тіло та душу, щоб досягти вмінь у битві, завдяки чому ти будеш готовий до повернення. Молячись і медитуючи, ти намагаєшся отримати рівновагу поміж тим, чого ти бажаєш досягти, і тим, чого досягти можеш. Перед сном мати співає тобі колисанку-молитву, яка відтискає тавро на твоєму серці, аж доки ті молитви не стають частиною тебе самого. Ти навчаєшся тому, що стежка, яка веде до спокути, вузька та слизька, що йти нею можуть лише найкращі. Тож ти намагаєшся — як намагалися і твої предки. Перш ніж тобі виповниться дванадцять, ти знаєш усі шістсот двадцять дві молитви, які утворюють кендет’х. Молитва від гріха пихи, злості, ліні, гніву, молитва за звеличення роду, племені, людства, молитва на смерть друга чи ворога, за здоров’я, за добрий врожай, на вдалий шлюб, на добру смерть. Увесь час тобі повторюють, що кожен чужинець — це небезпека; не ворог, бо ворогів треба вбивати, але небезпека втрати душі, що залишиться порожня оболонка, що плем’я ослабне. І обіцяють, що після смерті твій фрагмент душі поглине душа племені, й він залишиться в безпеці до часів спокути, коли всі відродяться вільними та щасливими людьми. Хіба що плем’я загине. Тож ти повинен старатися щосили, бо дбаєш не лише про те, що є, але й про душі всіх своїх предків та всіх своїх нащадків. І для тебе немає іншого шляху.

Вона замовкла, вичерпана монологом. Він дивився на неї примруженими очима. Мовчав.

— Ти й надалі не розумієш? Твої предки прибули сюди тисяча чотириста років тому. Хвиля народів, які звалися меекханами. Ми не знаємо, звідки ви брали свій початок, чи існував ваш народ під час Воєн Богів — або ж виник лише після них. Поділені на племена, ви оселилися навколо Кременевих гір, увібравши в себе рештки ф’ельдирів, які, проріджені війнами з феннійськими племенами, виявилися заслабкими, щоб вам протистояти. У вас були власні конфлікти, перемоги та поразки. Релігійні війни, які спустошували континент, оминали вас перші двісті років, головним чином тому, що ви маєте, як сказав один із наших Відаючих, дуже розсудливий підхід до релігії. Ви поштиві до богів, але не дозволяєте, щоб ті втручалися в політику. Ваші міста-держави оминула завірюха. Але потім прийшов час і на них: племена на північ від вас опинилися під владою армії ордену Реаґвира, а ті, що жили на півдні — пали жертвою Сестер Війни. Наприкінці залишилося лише одне місто,