Читати книгу - "Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич"

Розмова з Максом теж пройшла легко. У нього було достатньо часу, щоб добре обміркувати те, що відбувається.

Спершу він розізлився. Але Дейн  сказав, що все це – марно і врешті-решт тільки Гайя буде вирішувати, як і з ким їй жити, і навіть батьки не зможуть на це вплинути.

–  То  ти не виходиш за мене заміж? –   безпристрастно запитав Макс.

Оскільки Гая не висловлювала бажання пояснювати йому свою поведінку, і навіть уникала зустрічей, то він сам прийшов рано вранці до стайні, де вона годувала коней. 

Коли дівчинці потрібно було зібратися з думками і заспокоїтися, вона проводила час з кіньми.

– Ні! –  відповіла Гайя рішуче і за мить  додала вже  стриманіше: –  У всякому разі, не тепер. Потрібно почекати...

–  До зелених віників! –  хмикнув Макс, –  Утім, я й не особливо вірив, що в нас щось вийде. 

– Справді? Чому?

– Характери різні... Я звик мати справу з більш поступливими і м'якими дівчатами. А ти – надто діяльна.  Ти мене пригнічуєш своєю енергією.

– Неправда! Я теж вмію бути білою і пухнастою! –  Гайя ласкаво погладила рожевий ніс ахалтекінця, що потягнувся до неї крізь прути денника.

– Тільки не зі мною!

– Ти з самого початку знав, що я закохана в іншого.

–  Або обманюєш саму себе... А як же наші обіцянки?

Все ж Максу важко було відмовитися від думки, що всі його плани руйнуються. 

Одружитися з Гайєю  ставало для нього справою принципу –  немов виграти головний приз. 

Дівчина йому подобалася, і він був упевнений, що згодом  зуміє щиро полюбити її.  

Та чи варто змагатися з  богом? Може, краще відступити? 

Гайя невизначено знизала плечима.

– У будь-якому разі, наше розставання не буде болючим. Ми ледь знаємо одне одного, ми нічого не пережили разом...

– Ти кинула мене одного в нічному клубі. Це було дуже образливо.

– Я  й гадки не мала, що Тешеб приїде за мною.

– І що ви вирішили? – роздратовано запитав Макс і  відразу схаменувся: – Запитую для того, щоб знати, як мені самому діяти далі...

Гайя неуважно чмокнула ахалтекінця в рожевий ніс, і той тихо, ласкаво заіржав.

Дівчина маялася. Розуміла: нічого з Максом не вийде.  

Навіть якщо вона розлучиться з Тешебом, ніхто інший не зуміє його замінити.   Найбільше її лякав секс. 

Вона дуже боялася принизити Макса своєю байдужістю і холодністю. 

І про це слід було сказати твердо і без жодних недомовок. 

Але Гайя ніколи не потрапляла в такі делікатні ситуації, тому ніяк не могла визначитися з думками й почуттями.

– То ти вийдеш заміж за свого Бога? – знову запитав Макс.

– Не знаю. Але він мені це запропонував.

–  Запропонував? Невже?

Макс був збентежений. 

У глибині душі він сподівався, що Гайя рано чи пізно розчарується і тоді, нещасну і покинуту, її легше буде звабити і схилити до заміжжя.

– А що тебе дивує? –  дівчина  трохи презирливо підкинула брову.

– І яку відповідь ти йому дала?

–  Поки що нічого конкретного... Але скоро я поїду в Сан-Франциско. Тешеб подарував мені особняк біля моря. Там і подумаю, як жити далі.

Макс повільно видихнув і обережно запитав:

–  Чому ж відразу не відповіла йому згодою?

–  Дуже багато всякого... – ухильно відповіла Гайя.

Розповідати Максу про пережиті пригоди їй зовсім не хотілося. Вона навіть із Кариною не стала ділитися своїми страхами. 

Макс усміхнувся, несподівано обійняв дівчину і, притягнувши її голову до свого плеча, поцілував у маківку. 

Цей жест ні до чого не зобов'язував, але стриматися Макс не міг –  сьогодні вранці Гайя здавалася йому надзвичайно красивою, надзвичайно спокусливою.

– Тоді залишимося друзями! Адже як друг, я тобі не противний?

– Ти мені і як чоловік не противний. Ти дуже гарний, правда... Просто ми різні, тому... – почала говорити Гайя і замовкла.

Усі її слова звучали б зараз награно й нещиро. 

–  Можу я поїхати до Каліфорнії разом із тобою? – запитав Макс.

У душі Гайї спалахнув азарт. Нічого страшного, якщо Тешеб трохи здуріє  від ревнощів. 

– Краще зробимо  так. Я поїду з Кариною. Потрібно подивитися що до чого, познайомитися зі слугами. А ти приїдеш за  кілька днів. 

– Годиться! – зрадів Макс.