Читати книгу - "Аутсайдер"

дів­чинку, яку викрав божевільний на ім’я Морріс Белламі. Під час операції порятунку самого Белламі було вбито. Ви також були залучені до перестрілки з лікарем, що розуму рішився й убив свою дружину, а минулого року ви вийшли на зграю хлопців, які викрадали собак рідкісних порід, а тоді вимагали у власників викуп чи продавали тварин комусь іншому, якщо ті відмовлялися платити. Тож ви не жартували, коли казали, що ваша агенція займається також пошуком домашніх улюбленців.

Голлі знову зашарілася, від коміра й аж до чола. Було абсолютно ясно, що від переліку минулих звитяг їй не те що некомфортно, а навіть болісно.

— Це в основному заслуга Білла Годжеса.

— Але не собакокради. Він помер за рік до тієї справи.

— Так, але тоді зі мною вже був Піт Гантлі. Колишній детектив Гантлі, — Голлі дивилася просто на Ралфа. Примушувала себе дивитися. Її очі були чисті й сині. — Піт управний, без нього агенція не втрималася б на плаву, але Білл був кращий. Білл зробив мене такою, яка я є. Я всім завдячую йому. Як би мені хотілося, щоб він зараз був тут.

— Тобто замість мене?

Голлі не відповіла. І це вже було відповіддю.

— Він би повірив у перевертня El Cuco?

— О так, — без вагань мовила Голлі. — Бо він… і я… і наш друг Джером Робінсон, який був із нами… наша перевага в певному досвіді, якого немає у вас. Хоч і ви можете його набути — залежно від того, як минуть кілька наступних днів. Можете набути навіть до того, як сьогодні сонце сяде.

— Можна мені до вас приєднатися?

Це була Джинні, вона прийшла з власним кухлем кави. Ралф жестом запропонував їй присісти.

— Вибачте, якщо я вас розбудила, — сказала Голлі. — Ви так люб’язно дозволили мені переночувати.

— Мене розбудив Ралф, який вийшов навшпиньках зі спальні, мов той слон, — відповіла Джинні. — Може, я б і заснула, та почула запах кави. А цьому несила опиратися. О, добре, що ти приніс цукор із молоком.

— Лікар був не винен, — сказала Голлі.

Брови Ралфа поповзли вгору.

— Прошу?

— Його звали Бабіно, і він дійсно схибнувся, та не з власної волі, і місіс Бабіно він не вбивав. Це зробив Брейді Гартсфілд.

— Згідно з новинами, які моя дружина познаходила в інтернеті, Гартсфілд помер у лікарні ще до того, як ви з Годжесом вислідили Бабіно.

— Мені відомо, що написано в новинах, але то неправда. Хочете, я розкажу, як усе було насправді? Мені не подобається про це розповідати, навіть згадувати ті події не подобається, але, певно, вам треба це почути. Бо там буде небезпечно, і якщо ви й надалі вважатимете, що полюєте на людину — люту, збочену, кровожерливу, але всього лише людину, — то ви наражаєтесь на ще більшу небезпеку.

— Небезпека — тут, — заперечила Джинні. — Цей чужинець, той, що схожий на Клода Болтона… я бачила його тут. Я вже розповідала про це минулого вечора, під час зустрічі!

Голлі кивнула.

— Гадаю, чужинець тут побував, може, у мене навіть вийде це вам довести, але я не думаю, що він тут був повноцін­но. І не думаю, що він тут зараз. Він там, у Техасі, де є Болтон, а наш чужинець хоче перебувати до нього якомога ближче. Йому треба бути поруч, бо він… — жінка на хвильку замовкла, закусивши губу. — Як на мене, він зараз виснажений. Не звик, що люди за ним ганяються. Знають, що він таке.

— Не розумію, — сказала Джинні.

— Дайте-но я розповім вам історію про Брейді Гартсфілда. Може, це допоможе, — Голлі зробила над собою зусилля і знову зустрілася поглядом із Ралфом. — Не знаю, чи ви увіруєте, але принаймні зрозумієте, чому вірю я.

— Розповідайте, — сказав Ралф.

Голлі заговорила. А коли закінчила, на сході вже червоніло сонце.

  3

— Ого, — мовив Ралф. Інших думок у нього зараз не було.

— Це правда? — спитала Джинні. — Брейді Гартсфілд… що зробив? Якось пересадив свою свідомість у тіло лікаря?

— Так. Може, річ в експериментальних ліках, які йому згодовував Бабіно, але я ніколи не вважала, що це єдина причина, з якої він на таке спромігся. У Гартсфілді вже було щось таке, і коли я вдарила його по голові, то це щось вирвалося на волю. Ось у що я вірю, — Голлі обернулася до Ралфа. — Але ви в це не вірите, так? Певно, мені просто треба набрати Джерома, і він вам те саме розповість… але ви і йому не повірите.

— Я не знаю, у що мені вірити, — сказав Ралф. — Ця низка самогубств, і їх спричинили посиланнями до підсвідомості у відеоіграх… про це було в газетах?

— У газетах, по телебаченню, в інтернеті. Усе є.

Голлі замовкла, позираючи на свої руки. Нігті були не лаковані, але досить охайні. Вона покинула їх гризти так само, як покинула курити. Позбулася звички. Інколи їй гадалося, що це паломництво до хоч якоїсь подоби психічної стабільності (якщо не справжньої здорової психіки) характеризується ритуальним визволом від поганих звичок. А їх було важко відпускати. Вони були друзями.

Голлі заговорила, не дивлячись на подружжя Андерсонів, натомість утопивши погляд у далечінь.

— У Білла діагностували рак підшлункової тоді ж, коли почалася та справа з Бабіно і Гартсфілдом. Після того він певний час провів у лікарні, але потім повернувся додому. Тоді ми всі вже знали, чим це закінчиться… і він також, хоч ніколи про це не говорив і до самого кінця боровся з тим смердючим раком. Я майже щовечора до нього ходила, почасти стежити, щоб він щось їв, почасти заради того, щоби просто з ним посидіти. Скласти йому компанію, але також для того, щоб… не знаю…

— Щоб насититися ним? — підказала Джинні. — Поки він не пішов?

І знову ця сяйна усмішка, від якої Голлі молодшала.

— Так, саме так. Точно. Одного вечора, незадовго до того, як його знову поклали в лікарню, у районі вимкнулося світло. Дерево впало на лінію електропередач чи щось таке. Коли я дісталася до дому Білла, він сидів на ґанку й дивився на зорі. «Такими їх ніколи не побачиш, як ліхтарі горять, — сказав він. — Дивись, як їх багато, які вони яскраві!» Здавалося, тієї ночі можна було навіть Чумацький Шлях побачити. Ми трохи там посиділи, мабуть, хвилин зо п’ять. Не говорили, просто дивилися. Тоді він сказав: «Учені доходять думки, що всесвіту краю немає. Це я минулого тижня в “Нью-Йорк таймз” прочитав. І коли видно всі ці зорі на небі, а ти знаєш, що там, далі, їх іще більше, то в це легко повірити». Після того як Білл захворів, ми багато не говорили про Брейді Гартсфілда і те, що він зробив із Бабіно, але я гадаю, що саме це він і мав тоді на увазі.

— На світі більше тайн, ніж вашій вченості хоч би приснилось [217], — озвалась Джинні.

Голлі всміхнулася.

— Мабуть, краще за Шекспіра і не скажеш. Він узагалі