Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

дуже багаті поховання, іноді складних конструкцій, із масою престижних речей — мідного намиста, що часом оперізувало шию небіжчика декілька разів та налічувало сотні—тисячі намистин, мідних браслетів і скроневих кілець, шил, мідних платівок до головних уборів тощо. До відомих перших золотих Виробів належить, зокрема, насадка — рурочка жезлового навершшя із могильника біля Кривого Рогу. Престижними були також набори чудово оброблених вістер до стріл і дротиків, довгі крем’яні ножі та підшліфовані сокири-тесла й аналогічні останнім кам’яні, тощо. До соціально значимих можна віднести і пояси із сотень мушлевих намистин, і кам’яні скіпетри, булави. Як престижний виступав і посуд, що потрапив сюди через обмін. Скажімо, знайдені в похованнях трипільська посудина (Кайнари), горщики, віднесені до закубанської культури (Новоданилівка) та гумельницької в Подунав’ї (Джурджулешті).

Поряд із багатими похованнями у скелянського населення були й звичайні, з обмеженим набором речей або й без них. Вони становили грунтові могильники або входили разом з іншими до їхнього складу. Характерно й знаменно, що й перші кургани розташовуються в місцевостях, віддалених від так званої території-метрополії. Отже, існування дуже багатих поховань та звичайних свідчить про істотне майнове розшарування серед скелянського населення, а наявність жезлів та скіпетрів біля похованих вказує на їхню належність до представників громадської верхівки чи певного “аристократичного” прошарку. Більшість дослідників, серед яких В. М. Даниленко та Д. Я. Телегін, убачають у виникненні багатих скелянських поховань прояв процесу виділення могутніх вождів-патріархів і формування найдавнішого вершництва. Водночас з огляду на те, що більшість відомих поховальних пам’яток представлена грунтовими могильниками, можна твердити, по-перше, про осілість населення або приуроченість життя окремих громад до певної місцевості, по-друге, про наявність міцних родових традицій, що сягали неолітичних часів, по-третє, про порівняно поступову соціальну еволюцію скелянського населення щодо своїх пращурів. Виникнення курганів за таких обставин справді знаменує появу лідерів, збагачених насамперед завдяки престижному обміну та власності на худобу. Виходячи із розповсюдженості в цей час зброї, передусім специфічних крем’яних вістер до стріл та дротиків, ці лідери були вождями-воєначальниками рухомих посередницьких патріархальних громад скелянців, які здійснювали перш за все охорону майна та предметів обміну, а також відстоювали в сутичках між окремими групами скотарів своє право на контроль за головними шляхами зносин із землеробами та металургами. Не виключені сутички і з останніми. Але не це визначало стосунки між скотарями та землеробами, а взаємовигідна співдружність, яка забезпечувала насамперед певний добробут саме для скотарських пастуших груп.

Значення престижного обміну, торгівлі в прискореному розвитку майнової нерівності підкреслюють і етнографи. Зокрема, Л. Є. Куббель наголошує на особливій ролі торгівлі на далекі відстані, що потребувала певної стабільної, перекриваючої локальні кордони організаційної структури. Така торгівля могла стати одним із головних моментів у процесі суспільного розшарування за умов існування соціальної верхівки, здатної взяти в свої руки утворення панівної структури. Якщо це була родова або громадська верхівка, то завдяки торгівлі вона могла б здійснювати також перерозподіл суспільного продукту поза межами окремих громад, а тим самим у неї з’являлася можливість, на думку дослідника, стати правлячим прошарком в етносоціальному суспільстві великого масштабу[228]. Саме такий процес відбувався на ранніх етапах енеолітичної доби в степовій смузі України, коли внаслідок престижного обміну, торгівлі традиційна верхівка громади отримала додаткові стимули для закріплення свого керівного суспільного становища. До того ж, очевидно, розвивалася тенденція до виділення особливих професійних груп, що спеціалізувалися на обміні, торгівлі та завдяки цьому поступово перетворювалися на соціально впливовий прошарок. Але цей процес, добре досліджений на етнографічному матеріалі у різних народів, у давнього енеолітичного скелянського населення не набув завершеності, оскільки значною мірою був штучним і нетривалим. Із затуханням балкано-карпатських осередків обміну, завмиранням металургійного виробництва зникає головне джерело збагачення, що зумовлювало соціальне розшарування. У степовій смузі України зникають багаті поховання. У Подніпров’ї грунтові могильники стогівських племен вже не супроводжуються показовим престижним інвентарем. Вирізняються лише статево-вікові традиції. Як показують палеосоціальні дослідження М. Д. Хлобистіної, в стогівському, а також у дереївському суспільствах домінують чоловічий компонент та патрилінійні зв’язки, тобто відзначаються особливе місце чоловіка в структурі суспільного устрою та відлік спорідненості по чоловічій лінії. Це насамперед свідчить про формування та закріплення в ранніх скотарських суспільствах патріархальних відносин. На перший план виступала велика патріархальна сім’я як складовий компонент первісної сусідської громади. Вся енеолітична доба з моменту виокремлення скотарського господарства в особливу галузь характеризується розпадом первіснородових устоїв із збереженням родових традицій. Археологічним відображенням цього процесу стають кургани — поодинокі у скелянського населення, відсутні у стогівців і дереївців та досить поширені у квітянських та нижньомихайлівських племен. З двох останніх найбільшою консервативністю відрізнялися квітянці, оскільки в їхньому поховальному обряді зберігалися найвиразніші в “курганних” культурах елементи неолітичних традицій. Так, зафіксовано насипи, які перекривали до 10—11 окремих поховань, утворюючи тим самим трансформовані колективні могильники з відчутним відсотком колективних поховань. Виділення у квітянців неординарних поховань унеможливлюється браком якісних розбіжностей в інвентарі та поховальних спорудах. Хоча часто обряди супроводжувалися вогнем, поминальними тризнами, траплялися складні за будовою споруди (рови, кромлехи, скрині тощо). Окремі поховання містили, як слушно вважає І. Ф. Ковальова, соціально значимі речі: кам’яні молотки, вістря до стріл, бронзові ножі, ливарні знаряддя, які визначали професійну спеціалізацію небіжчиків. Можна погодитися також із думкою дослідниці щодо належності невеликих курганних груп квітянців окремим громадам із спадковими родовими традиціями.

Рис. 128. Реконструкція будови кургану (1) та поховальної скрині (2): Новоолександрівка, курган 1, поховання 16 (за І. Ф. Ковальовою).

Більш розвинені патріархальні відносини спостерігаються у нижньомихайлівських племен, де значну роль відігравала велика патріархальна сім’я. У нижньомихайлівців набуває поширення курганний ритуал із використанням складних конструкцій, наявні також підкурганні могильники із чотирьох — шести поховань, що зближає їх із квітянцями. Але групових могил із кількома небіжчиками практично немає, небагато і парних. Безліч різних надкурганних конструкцій типу кромлехів та крепід, які могли бути споруджені тільки за участю значної кількості людей, свідчить про колективні зусилля громад. Відома серія святилищ, від яких залишилися стовпові ями, каміння, тризни, розміщені біля курганів. На цих святилищах, що існували, очевидно, протягом тривалого часу, відправлялися ритуали, присвячені похованому в кургані представнику панівної верхівки.

Таким чином, за енеолітичної доби різні групи населення мали певні загальні тенденції соціального розвитку, що характеризувалися міцними традиціями вже відживаючої родової системи, більш властивої неолітичним племенам, та проявом патріархальних сімейних відносин, які розвинулися в наступний, ранньобронзовий період, із появою на історичній арені ямних племен. У суспільній організації останніх первісна сімейна громада та патріархальна сім’я стають