Читати книгу - "Вулиця Червоних Троянд"

— Так, домовилися. Я йому сказав, що за двадцять тисяч можу жбурнути з літака під час польоту не тільки якийсь там огризок олівця, а й його самого.

— Нам дуже шкода, містер Кетлі, але вам доведеться потримати кулаки в кишенях.

— Значить, цьому типові пощастило… Добре, хлопці. Ближче до діла. Вам треба знати, з якою пропозицією звернувся до мене товстун з надірваним вухом? Ви підоспіли вчасно. Щось і мені не подобається ця історія, від неї чимось смердить…

Майор Кетлі, продовжував Чанаді, розказав, що йому обіцяно чималу суму за досить дивну послугу. Вночі з 10 на 11 серпня його ракетоносець мав здійснювати патрульний політ. Кетлі, нібито помилково, мусив відхилитися від курсу й заглибитися в повітряний простір Радянського Союзу. Над прикордонним районом радянської території майор повинен викинути з ракетоносця маленьку штуковину, не більшу від звичайного олівця чи авторучки. Оце й усе. «Сувенір» разом з чеком на двадцять тисяч доларів Ларсен вручить льотчикові напередодні польоту.

На хвилину Золтан Чанаді замовк. У Володимира Степановича було напружене похмуре обличчя. Єржі широко розкритими очима дивилася на брата.

— Невже… той самий контейнер? — вихопилося в мене.

— Той самий. З бактеріями «С-17», — кивнув Чанаді.

— З олівець завбільшки… А я думав, контейнер — це щось таке…

— Звичайна металева капсула, що розкривається від удару об землю. Такий собі безневинний циліндрик, його можна затиснути у кулаці, носити в кишені… Тобі, Ігоре, краще відомо, як у фашистському звіринці виникла група змовників та чому вони намагалися прискорити здійснення варварських планів Брендорфа. А для нас у ті дні свідчення майора Кетлі були несподіванкою. Тож з місіонера ми вже не спускали очей, розуміючи, що це не просто кримінальний злочинець. Він закінчив переговори з льотчиком і негайно вирушив назад, на узбережжя Вачуайо. Після повернення Ларсена було перехоплено шифровку, відправлену його радіостанцією невідомому адресатові. В депеші мовилося: «Пташка може сісти на моєму дереві». Як і першого разу, електроліт «Колібрі» узяв на борт Ларсена поблизу місії і щез у тумані. Такі машини не розраховані на далекі рейси. Не було сумніву, що Ларсен на «Колібрі» приземлиться десь у джунглях Сені-Моро.

Залишалося одне: чекати, доки машина знову з’явиться над сельвою. Мусив же Ларсен вибратися з лісу, щоб доставити свій загадковий «сувенір» на базу американців. До його умовленої зустрічі з Джімом Кетлі залишалося три доби. Рейсовий лайнер у Сполучені Штати відлітав з порту Хармю через день. Якби місіонер запізнився на цей рейс, то наступного йому довелося б чекати майже тиждень.

Авіація Сені-Моро вдень і вночі вела розвідку над джунглями. Пілоти були попереджені: ні в якому разі не чіпати «Колібрі», виявити квадрат, у якому він зрине, але не перешкоджати польотові «пташки». Хто ж міг передбачити, що за машиною Ларсена кинеться навздогінці невідомий літак… Лише в останню мить пілоти двох винищувачів, прийнявши правильне рішення, атакували і збили «Кондор». Сьогодні нам добре відомо, що сталося б, якби вони розгубилися.

Удосвіта Ларсен потай висадився з «Колібрі» поблизу порту Хармю. Через кілька годин він уже підіймався по трапу лайнера. Після цього президент Сені-Моро віддав наказ збивати літаки без розпізнавальних знаків, якщо вони будь-де з’являться над територією країни.

— Ми з Єржі та мама відчули це на собі, — сказав я. — Електроліт, який нам пощастило захопити, також не мав розпізнавальних знаків.

— Важко докоряти сеніморським авіаторам. Вони виконували наказ. Добре, що для вас хоч так усе скінчилося. Могло бути гірше.

— Коли мене привезли з Хармю у Пері, зі мною розмовляв пілот, який обстріляв нашу машину. Він ледь не плакав з досади, довго вибачався, — додав я. — Згодом цей самий пілот перший помітив у джунглях димок від багаття і передав координати місця, де залишилися мама та Єржі… Що ж було далі з Ларсеном?

У Чанаді на чолі збіглися зморшки. Він потягся за сигаретою.

— В той час нічого несподіваного з ним не трапилося. Він прилетів у США, зустрівся з майором Кетлі, вручив йому чек і капсулу з бактеріями, і там же, в кафе, на місіонера одягли наручники, як на запідозреного у вбивстві індіянина. Усунули Гуго Ларсена з гри пізніше, у федеральній в’язниці штату Аляска. Вже після того, як спеціалісти розібралися з начинням капсули. Досліди показали, що «С-17» — невідома раніше білкова сполука штучного походження, генетично «запрограмована» на знищення всього живого. Нині страхітливим витвором підземних лабораторій Отто Брендорфа займається група вчених. Вони заявили, що капсулу Ларсена знешкоджено, а щоб запобігти всяким несподіванкам, проти цих бактерій виробляється надійний захист. Їх генетичний код перепрограмовано на самознищення, «С-17» гинуть у мить свого зародження.

— Капсулу знищено, і Ларсена — також… Цікава історія! — буркнув Володимир Степанович.

— Він був лише дрібною постаттю серед збіговиська нащадків гітлерівців, — промовив Чанаді. — Однак і такий свідок декому заважав. Місіонера за ґратами спіткала раптова смерть, є підозра, що його прикінчили. Власті штату Аляска запевняють нас, що ведеться слідство. Та не дуже віриться, щоб там були зацікавлені докопатися до правди. За океаном, на жаль, живуть не тільки Джіми Кетлі. Лігво Брендорфа само по собі не виникло, авантюристам хтось допомагав обладнати й утримувати його. То й не дивно, коли ці «хтось» намагаються тепер кинути кінці у воду. Саме тому, професоре, таким непосидам, як я, хочеш не хочеш доводиться миритися з деякими незручностями подорожей на десятки тисяч миль. — Чанаді обернувся до мене: — То як, Ігоре, може, прогуляємося по місту? Твій батько запевняв, що ваше місто напрочуд гарне, особливо о цій порі року. Що ти скажеш, сестричко?

— Мені тут так хороше, місто чудове! — гаряче мовила Єржі.

Я з вдячністю поглянув на неї.

Півгодини тому мама, Володимир Степанович і я повернулися з аеропорту. Ми проводжали Єржі та Золтана Чанаді. Вони полетіли додому, в Угорщину.

Мені трохи сумно. Я стою біля розчиненого вікна. Вечірнє небо застилається синню. На ньому не побачиш Південного Хреста, сузір’я, що горить