Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

старається освятити авторитетом релігії панування, визиск і нерівність. Вищі класи не соромляться уживати таку святу річ як релігію для ганебних цілей: держати робочі класи в ярмі. Але тепер уже і простий народ зрозумів, що слухати попівство — значить далі тягти на собі дармоїдів, дуків; зрозумів, що попівство більш пильнує своїх матеріальних вигод, як порятунку душ пасомих, і от народ силкується розірвати зв’язок між попівством і державою, державною властю. Народ хоче взяти до своїх рук релігійну справу і візьме її.

Щодо релігійних справ УНП вважає:

1. Одділити церков од держави; державна власть не має права втручатись до релігійних справ; пануючої релігії на Україні бути не мусить.

а) Незалежна церков українська.

2. Попівство виборне.

3. Ніхто не має права наставляти попа проти волі громади.

4. Справами церковними на Україні заправляють церковні громади.

5. Попівство утримується церковними громадами.

6. Релігійними справами на Україні відають періодичні собори.

Собор не має жодної адміністративної власті. Тільки такий устрій церкви може забезпечити свободу релігії, переконань, свободу поширення поміж людьми усяких знань, усяких здобутків культури і науки[327].

Як справа просвітна, так і справа релігійна кождої нації єсть річ незаймана — свята.

Вільна непідлегла самостійна республіка — Україна робочих людей

Самопризначення української нації

Усі соціалістичні партії, не виключаючи і россійської (§9), визнають са-мопризначення націй, право кожної нації жити по власній волі і уподобі, ні у кого не питаючись, — самостійно незалежно.

Самопризначення українського народу єсть ніщо інше, як право рівної його свободи з іншими вільними культурними народами світу. Деякі українські партії лічать своїм ідеалом перетворення Росії на федеративнім ґрунті.

Приклад федеративної держави ми бачимо зараз у Сполучених Штатах Північної Америки і Швейцарії, але ці федерації примусові. В Америці федерація зроблена силою меча (1863 р.), так само як і Швейцарська федерація. В ціх федераціях нема ані національного рівенства, ані рівенства штатів.

Ми визнаємо тільки добровільні федерації народів; се значить добровільні федерації уже свободних народів. Росія, Австрія, Германія і інші, де рядом з пануючими живуть десятки зневолених націй, мусять поперед розпастись; федерації потім коли і зложаться, то зовсім не в межах сучасних держав, а в залежності од інтересів кождої нації. Можуть бути федерації українців і чехів, поляків і руських і т. д.

Треба пам’ятати: аби два чи більш народів жило в згоді та любові, треба:

1. Аби вони користали рівними правами.

2. Аби один народ другому не тільки не перешкоджав, а помагав досягати його цілі.

§1. Тільки при такій умові піп буде не чиновником міністерства внутрішніх справ, як воно є зараз, що виконує усі прикази поліції, часто виграваючи ролю поліцая або шпига, а дійсним наставником, до якого усі члени громади відноситимуться з поважанням, як до свого виборного улюбленця.

§1 й §5 взаємно зв’язані. Коли держава матиме гроші на утримання попівства, то певно вимагатиме од їх і послуху, себто зв’язок між державою і попівством буде. Хто хоче од’єднати церков од держави, той мусить стояти за утримання попівства громадами.

§§ 2, 3, 4 і 5 ще мають на меті оборонити релігію національної меншості од втручання націй сильних. Тоді не буде таких ганебних фактів, як тепер в Познані піп-німець германізує польських дітей; в Галичині ксьондзи полонізують дітей українських, в Буковині румунізують, а на Україні попи москалізують нашого темного брата-українця.

Коли сього нема — нема ніякої рації народам жити вкупі.

Таких ідеальних спілок зараз нема. Коли спілки і складались, то дужий народ при нагоді підгортав слабшого.

Приклади: Річ Посполита — українсько-литовсько-польська. Унія українсько-московська 1654.

Автономний національний устрій в державі ще менш забезпечує національне рівенство. Автономний устрій Австро-Венгрії не оборонив слабі народи; могучі народи мають широку автономію: венгри мають свій сейм, який розпоряджується доходами країни, культурою і просвітою, мають свою адміністрацію і суд, тільки не мають власного війська, хоч венгри і служать в Венгрії.

Кроати (хорвати. — Ред.) мають автономію далеко гіршу. 44% доходів вони тільки беруть собі; адміністрація призначається із Будапешта.

Автономія Богемії, Тіролю, Країни ще менша.

Слабі народи Австрії, як українці, румуни, словінці, словаки і т. д., ніякої автономії не мають, а управляються бюрократичним способом чиновниками з пануючих націй. Австрійський уряд, даючи Г аличині автономію, віддав українців в розпорядження поляків (властиво аристократії польської).

Ясно, що для України російської вигідніше сама вузька автономія, як теперешнє безправ’я, як централізоване управління з Петербурга, коли податки з України повертаються на усе, тільки не на українців.

Ідучи до повної незалежності українського народу, до здобуття останнім права повного самопризначення, ми підпираємо і автономні вимоги українських партій. Але аби автономія була не фіктивною, а дійсною, треба: аби автономний український парламент, вибраний вселюдним рівним, прямим і тайним голосуванням, відав податкову справу, адміністрацію, суд і школу України, господарство краю; аби українець відбував службу на Україні.

Така автономія України дасть змогу українському пролетаріату швидше зрозуміти своє національне і класове становище, швидше просвітитись, зорганізуватись, аби, скинувши ярмо національне, — рішуче і безповоротно подужати капітал.

Аби позбутись бюрократичної централізації, яка єсть ворог свободи взагалі. Самостійна Республіка Україна будуччини мусить бути спілкою вільних і самоправних українських земель, що різняться умовами життя: такі — Слобожанщина, Правобережна Україна, Запоріжжя, Кубань, Чорномор ’я, Полісся, Галичина і т. д.

Будуємо і беремося за Самостійну Україну зовсім не для того, аби в їй панували капіталісти, хоч і українські. Весь час боротьби не забуваємо, що єдине соціалістичний ідеал може остаточно задовольнити український пролетаріат і взагалі працюючий український люд.

Самостійна Україна буде республікою вільних людей, свободних від гніту і експлуатації, республікою людей свободної праці.

Універсал центрального комітету Української Народної Партії до українського народу

(Січень 1913 р.)

Ми стоїмо напередодні великих, кривавих подій, які мають відбутись на землі, оселеній народом українським. Росія і Австрія готуються збройно помірятись силами. Процес історії непохитно вів і веде до сього, і се мусить статись.

По чиїм боці буде перемога. Український народ не буде пасивним глядачем всесвітньої події, що має відбутись, — перемога буде по тім боці, по якім стане великий 30-мільйонний український народ.

Держава, що щиро і чесно, рівно для усіх, відноситься до народів, що її складають, рахує і мусить рахувати на їх лояльність. Нелояльність народа до такої держави мусить бути якнайгостріше осуджена. Нація, що переслідується державою, — є і мусить бути нелояльною з самої природи речей. Лояльність переслідуваної нації до своїх гнобителів є проявом найогиднішого сервілізму.

Як відносяться