Читати книгу - "Зраджений коханням, Шенна Кахрет "

Мій розум не був переповнений питаннями, коли я сіла в тоновану машину. Мої руки не тремтіли, коли двері з гуркотом зачинилися, і я побачила перед собою Росса. Моє серце не ходило ходуном, коли рука хлопця лягла на мою ногу, ніжно погладжуючи її. Увесь час я намагалася думати про інше.

Внутрішнє тріумфування з приводу того, що мені вдалося звільнитися від тимчасових мук занять з Харісоном, покрилося незрозумілим страхом. Росс був тільки радий розвіятися. А я не знала, куди ми їдемо. Взяти телефон Харісон заборонив. Надія на те, що Лестерн, або, принаймні, Рой, знає, куди ми вирушили, не покидала мене.

Автомобіль різко зупинився. Двері відчинив чоловік у строгому костюмі. Росс вийшов і простяг мені руку. Я покинула салон наступною.

Небо було оповите ніччю, але не вулиці. Яскраві ліхтарі-підсвічники допомагали заблудшим зрозуміти, де вони знаходяться. Я теж покрутила головою. Навколо були ієрогліфи. Швидше за все, китайські. Навколо було не так багато людей. Двоє чоловіків їли за мініатюрним столиком, біля продуктового магазину. Четверо інших курили та обговорювали щось у темному кінці вулиці.

Багато вивісок прикрашали багатоквартирні будинки, змушуючи мене закинути голову. На тих, де було все написано англійською, я змогла прочитати назву, але не всі спромоглися перекласти своє підприємство.

Росс схопив мене за лікоть, маючи намір затягнути в одну з будівель. Я зі страхом в очах зустрілася поглядом з одним із азіатів, які їли. Він встав. Я хотіла прошепотіти слова благання про порятунок одними губами, але вони злиплися.

Хлопець щось сказав своєму приятелю, вказуючи головою в мій бік. Його друг гаркнув у відповідь і продовжив їсти, навіть не дивлячись на мене. Тоді азіат підвівся і попрямував до мене, але шлях йому перегородив один із людей Харісона. Він зупинив хлопця. Надія згасла у моєму серці. Двері закладу приховали від очі подальшу долю мого рятівника.

Опанувавши розум, я почала розглядати приміщення. Китайські ліхтарики, багато пристойно одягнених людей за столиками та божественний запах їжі. Десь на фоні грала музика. Вся кімната була зроблена з дерева, на червоних шпалерах зображався чорний дракон, а стельові лампи мали квадратну форму.

Росс дав всього пару секунд на після чого ми зникли за поворотом. За нами прилаштувалася ще двоє людей. На головах у них були білі ковпаки і такі ж фартухи. Кухонний арсенал ліниво визирав у них із кишень і побрякував.

На наступному повороті з'явилися дерев'яні сходи. Дошки застогнали під нами з Россом, під незнайомцями – ні.

Повернувши ліворуч, Харісон постукав. Двері відчинив чоловік поважного віку. То був шеф-кухар, і дурню зрозуміло. Він кивнув двом незнайомцям, дозволяючи піти, і запросив нас усередину.

Кімната мала білий відтінок стін. Стояло два столи з продуктами та кухонним приладдям. Там були вбудована раковина та духовка.

—Ласкаво просимо на майстер-клас у Ван Сяолун, люба, - звернувся до мене Росс, обіймаючи за плечі.

Я розвернулась до чоловіка і сховала свій страх, злегка вклонившись:

—Вельми дякую.

—Не варто подяк, - з помітним акцентом і по-доброму промуркотів шеф-кухар. —Краще розташовуйтеся за столами і почнемо готування. Сьогодні у нас буде суп кімчі з яйцем, тофу та деревними грибами моер.

Засукавши рукави, я вибрала собі стіл і помила руки, витерла їх насухо і надягла поруч висячий фартух. За мною повторив Росс.

—Гриби моер у вас уже замочені, як і водорості вакаме, тож збийте яєчний білок.

Кинувши короткий погляд на коробку яєць, я взяла одне і розбила його в поряд стоячу миску, акуратно відділивши білок від жовтка.

—Гарна робота, міс Ренделл, - звернувся до мене чоловік. —А ось Вам, містере Харісон, потрібно відокремити вміст яйця.

Взявши вилку, я почала збивати білок, чуючи лайку з боку Росса.

—Мелл-Мелл, я, звичайно, знав, що ти вмієш готувати, але не думав, що існують і такі махінації.

Я обдарувала хлопця усмішкою. Він покликав мене головою до себе. Я залишила своє місце і зробила крок у бік Росса.

—Допомагати не можна. - Суворо відрізав Ван Сяолун. —Міс Ренделл, у Вас уже гриби і водорості готові, з містером Харісоном я розберуся сам.

Кивнувши, я дістала гриби і почала різати їх на шматочки, відрізавши ніжки та серцевину, як пізніше розповів чоловік. Шеф-кухар допомагав Россу і щоразу, коли хлопець лаявся, то давав йому потиличник або пропускав слова повз вуха, допомагаючи в готуванні.

Я хіхікнула.

—Мелл-Мелл, що тебе так розсмішило?

—Не знала, що ти не вмієш готувати.

—Я вмію, - заперечив хлопець. —Просто даю тобі шанс виграти.

Росс взяв ніж і взявся за гриби.

—Яка честь, - сказала я з відтінком манірності. —Сам містер Харісон робить такі поступки тільки для мене, жінки його серця.

—Ти надто балакуча, — з лукавством у голосі звернувся до мене хлопець, і затряс ножем у руках. —Твої слова поранили мене в серце, - вмираючим голосом сказав Харісон.

Я зіщулилася. Веселость миттю зникла всередині, але не на обличчі. Такі самі слова промовляв Лестерн нещодавно.

—Доведеться тепер шукати донора, - голосно видала я, зупиняючись у нарізці і словах, що він безсердечний.

Мої очі розгублено бігали по всьому столу. Це все: приготування їжі, кухонне приладдя, продукти. Це все було пов'язано зі мною та Акостою. То був наш світ. А зараз я його зраджую і дарую монстру на блюдечку, як десерт, але не холодний. Це не була страва помсти. Це була страва кохання від Харісона і псевдолюбові від мене.

Я любила готувати, але я не хотіла, щоб Росс переслідував мене і на улюбленій справі. Від Харісона я позбавлюся будь-якими способами. Знайду і позбавлюся нашого «кохання». Але спогадів із ним у мене й так достатньо. Я ще більше не хочу.

Я поклала ніж і відсахнулася, зробивши крок назад.

—Мелл-Мелл, я вже на крок попереду тебе, - похвалився Росс.

—Молодець, - туманно відповіла я.