Читати книгу - "Пригоди Олівера Твіста, Чарльз Діккенс"

- А нащо ж так сердитись? - мовила його супутниця,

- Ото гарно було б - нічого сказати! - якби ми зупинились на ночівлю у першому ж трактирі при в’їзді у місто, щоб Сауербері, якщо він подався за нами навздогін, сунув туди свого довгого носа і повернув нас назад в арештантському возі, та ще й у кайданах,- глузливо сказав Ной.- Ні! Я йтиму, доки не набреду на найглухіші завулки, де мій слід загубиться, і там не зупинюся, аж поки не набачу який-небудь відлюдний трактирчик у найвіддаленішому закутку міста. Їй-бо, щастя твоє, що я маю голову на в’язах: коли б ми з самого початку не пішли навмисне іншим шляхом і не повернулись стороною, ти б досі вже цілий тиждень сиділа, голубонько моя, під трьома замками. І так тобі й треба було б, раз у тебе така дурна голова.

- Я знаю, що не така бистра на розум, як ти,- відповіла Шарлотта,- та не звертай усю вину на мене й не кажи, що сиділа б я; якби посадили мене, то й тебе теж.

- Гроші з каси вкрала ти,- сказав містер Клейпол.- Не забувай про це.

- Я вкрала їх для тебе, мій любчику,- заперечила Шарлотта.

- А хіба вони в мене? - спитав містер Клейпол.

- Ні, ти віддав гроші мені на схованку і довірив нести їх, ти ж бо такий славний у мене,- сказала Шарлотта і, поплескавши Ноя по підборіддю, взяла його під руку.

Все було й справді так, як сказала Шарлотта; але оскільки містер Клейпол не мав звички сліпо й нерозважливо звірятись на будь-кого, то, виправдовуючи його вчинок, слід зауважити, що цей джентльмен виявив таку довіру до Шарлотти лише з тих міркувань, щоб на той випадок, якби їх схопили, гроші знайшли у неї. Тоді він зумів би довести свою непричетність до крадіжки і вийти сухим з води. Звичайно, він не став пояснювати мотиви своїх учинків, і обоє в мирі й злагоді рушили далі. Дотримуючись свого плану, обачний містер Клейпол ішов не зупиняючись, аж поки дістався до «Ангела» в Ізлінгтоні, де, судячи з натовпу перехожих і численних екіпажів, він дійшов справедливого висновку, що тут, власне, і починається Лондон. Він затримався на якусь хвилю тільки для того, щоб роздивитись, які вулиці най-багатолюдніші і, отже, яких слід найбільше уникати, а далі звернув на Сент-Джон-Рруд і невдовзі заглибився у лабіринт похмурих, брудних завулків між Грейс-Інн-Лейном та Смітфілдом. Ця місцевість одна з найзлиденніших і найбридкіших у Лондоні, хоча розташована вона в центрі міста, який не раз перебудовувався.

Цими вулицями йшов Ной Клейпол, тягнучи за собою Шарлотту; він часом сходив на бруківку, щоб окинути оком трактирчик, і знову йшов далі, коли якісь відомі лише йому ознаки підказували, що тут надто людно. Аж ось він спинився перед одним, бруднішим і жалюгіднішим на вигляд, ніж усі ті, що їх минав раніше. Перейшовши на другий бік вулиці й пильно оглянувши будиночок звідти, він ласкаво оголосив своє рішення спинитися там на ніч.

- Давай-но сюди,- сказав Ной, відв’язуючи з Шарлоттиної спини клумака і закидаючи його собі на плечі.- І гляди, не роззявляй рота, поки до тебе не звернуться. Як зветься цей трактир? «Три… три…» Чого три?

- «Три каліки»,- відповіла Шарлотта.

- «Три каліки»,- підхопив Ной.- Ну, що ж, і назва непогана. А тепер - ходімо! Не відставай від мене ні на крок! - Напутивши отак свою подругу, він штовхнув плечем рипучі двері й разом з нею ввійшов досередини.

У буфетній не було нікого, крім молодого єврея, котрий, спершись обома ліктями на шинквас, читав засмальцьовану газету. Він дуже пильно подивився на Ноя, а Ной так само пильно подивився на нього.

Якби на Ноєві було вбрання з сирітського притулку, єврей ще мав би якісь підстави отак витріщати очі, але оскільки Ной розпрощався з курткою та значком і надяг поверх шкіряних штанів куценьку робітничу блузу, то здавалось, не було ніяких видимих причин, щоб його зовнішність привертала до себе в трактирі таку увагу.

- Це, коли не помиляюсь, трактир «Три каліки»? - спитав Ной.

- Еге ж, він і є,- відповів єврей.

- Ми прибули з провінції. Один добродій, якого ми зустріли по дорозі в Лондон, порадив нам ваш трактир,- сказав Ной і підштовхнув ліктем Шарлотту, чи то звертаючи її увагу на такий дотепний спосіб привернути до себе буфетника, чи то попереджаючи, щоб вона не дивувалася.- Ми хотіли б заночувати у вас.

- Не знаю, чи можна,- сказав Барні, який прислуговував у трактирі,- піду поспитаю.

- А поки ви будете довідуватись, подайте нам, будь ласка, холодного м’яса і пива,- сказав Ной.- Де тут у вас можна сісти?

Барні повів їх у маленьку задню кімнатку і поставив перед ними м’ясо і пиво. Перегодом він повідомив, що їх можуть поселити на ніч, і пішов, даючи милій парочці можливість підживитись.

Кімната, куди завели прибульців, розміщалась на кілька східців нижче від буфетної, в стіні якої, футів за п’ять від підлоги, було невелике віконце, завішане шторкою, отож людина, що добре знала будинок, могла, відхиливши шторку, не тільки спостерігати гостей унизу, а й чути доволі виразно, про що вони розмовляють,- досить тільки прикласти вухо до перегородки. Крізь віконце можна було підглядати цілком непомітно, бо воно було в темному кутку за широким стовпом, що підпирав сволок. Хазяїн трактиру, сховавшись за стовпом, уже хвилин з п’ять не відривав очей від потаємного віконця, а Барні, переказавши гостям його дозвіл на ночівлю, щойно повервувся до буфетної, коли зайшов Фейгін. Він завітав сюди, як звичайно робив вечорами, щоб довідатись про декотрих своїх юних вихованців.

- Ша! - зупинив його Барні.- В кімнаті поруч чужі!

- Чужі? - пошепки перепитав старий.

- Еге ж. І чудна парочка, скажу я вам,- додав Барні.- З провінції, але, якщо не помиляюсь, вам сподобається.

Фейгіна, очевидно, дуже зацікавило це повідомлення. Зіпнувшись на ослінчик, що стояв там-таки, він припав очима до віконця і з того спостережного пункту бачив, як містер Клейпол дудлив пиво з великого кухля і заїдав холодним м’ясом просто з тарелі, вряди-годи вділяючи від щедрот своїх мізерні дози того й того Шарлотті,