Читати книгу - "Закохана в проблеми , Вікторія Ваширенко"

Віка (03.02)
Понеділки — це вже кара. Але понеділок без Дениса — це як холодна піца без сиру. Без смаку, без тепла, просто… жуй і страждай.

Я прийшла в школу з ранковим капучино, в його худі й з планом мовчати до третього уроку. Але Христина, як завжди, мала свої плани.

На першій перерві вона підійшла до мене, вся така солоденька й штучно усміхнена.

— Привіт, Вікусю. А Денис, кажуть, полетів? І тебе… не взяв?

— Я ж не чемодан, щоб мене брати, — знизала я плечима. — Я сама залишилась.

— А, ну правильно. Ти ж не настільки важлива, щоб брати тебе в поїздки, — ляпнула вона з удаваним співчуттям. — Хоча… може він просто хотів відпочити?

Я ковтнула каву, не дивлячись на неї.

— Христин, хочеш я тобі список складy, з ким я готова говорити, коли Дениса нема? Бо ти там точно в кінці.

— Ой, не сердься. Просто турбуюсь. Йому ж там буде так… весело. Без тебе. Така компанія. Такий Берлін…
І жодної дівчини, яка тягне на собі драму й ще й… — вона кинула погляд на мій живіт. — Ну, ти розумієш.

— Розумію, — я спокійно ковтнула останній ковток і викинула стакан. — І знаєш що? Якщо ти ще раз надумаєш зачепити мене, поки він у відпустці, я тобі влаштую таку драму, що навіть німецькі бабусі підключаться до переписки.

Вона здригнулася, але вмить відновила свою «гламурну маску».

— Просто по-дружньому попередила.

— А я тобі по-недружньому порадила відстати.

Вона пішла, залишивши по собі слід із парфуму й отрути. А я залишилась з відчуттям:
Мала змія починає рухатися. Але змій не страшний, коли знаєш, куди бити.