Читати книгу - "Шістка воронів"

Бреккер ховався в затінку західної колонади, коли дзвони почали вигравати Чорний Протокол. Над островом, струшуючи повітря, пролунав передзвін Годинника Старійшин. З вартових веж яскравою повінню линуло світло. Дрюскеле навколо ясена забули про свої ритуали й почали вигукувати накази, з веж потекла ціла ріка вартових, готових обшукати острів. Він чекав, рахуючи хвилини, але ані Ніни, ані Матаяса досі не було видно. «Вони в біді, — подумав Каз. — Або ти смертельно помилявся щодо Матаяса й тепер заплатиш за всі свої жарти про дерево, що базікає».

Йому варто було б зазирнути до скарбниці, але для цього потрібне було якесь прикриття, поки він зламає той незбагненний замок, а навколо було повно дрюскеле.

Аж раптом Бреккер побачив, як Ніна, Матаяс і людина, котра, за його припущенням, мала бути Бо Юл-Баюром, біжать від скарбниці. Він уже збирався гукнути їх, коли пролунав вибух і все навколо полетіло під три чорти.

«Вони підірвали лабораторію, — подумав Каз, коли навколо нього почали падати уламки. — Я точно не казав їм підривати лабораторію».

Усе решта було чистісінькою імпровізацією, і для пояснень не залишилося часу. Бреккер устиг лише сказати Матаясові, що вони зустрінуться біля ясена, коли задзвенить Чорний Протокол. Він подумав, що мав би знайти час, щоб пояснити все краще, перш ніж вони всі полетять у темряву. Тепер залишалося тільки сподіватися, що друзі не запанікують і що десь там, унизу, причаїлася й чекає Казова фортуна.

Падіння здавалося неймовірно довгим. Каз сподівався, що шуанський хлопчина, у котрого він учепився, виявиться на подив юним Бо Юл-Баюром, а не просто якимось безпомічним в’язнем, якого Ніна з Матаясом вирішили звільнити. Він запхав диск хлопцеві до рота, коли вони пішли на дно, і сам розчавив його власними пальцями. Каз струсонув батіг, послабляючи всі канати, і почув, як закричали інші, коли жили втягнулися. Принаймні вони не підуть під воду зв’язаними. Каз чекав так довго, як лише наважився, перед тим, як прокусити власний балін. Коли хлопець хлюпнувся в крижану воду, навіть злякався, що серце може зупинитися.

Він точно не знав, чого очікував, але сила річки була жахливою, течія — швидкою й невтримною, як лавина. Шум залишався нестерпним навіть під водою, але разом зі страхом прийшло й запаморочливе переконання. Він не помилявся.

Голос Бога. У легендах завжди була дещиця правди. Каз витратив достатньо часу, зводячи свій власний міф, тому точно знав це. Він розмірковував, звідки береться вода для фонтану й крижаного рову й чому річна ущелина була такою глибокою й широкою. Тієї миті, коли Ніна описала ритуал дрюскеле, він здогадався: фієрданська твердиня була збудована навколо джерела, а не навколо велетенського дерева. Джел — невичерпне джерело, котре живить моря, дощі й корені священного дерева.

Вода має голос. Це знав кожен канальний щур, кожен, хто хоч раз спав під мостом чи перевертався разом із човном у зимовий шторм — вода може розмовляти голосом коханки, давно загубленого брата, навіть бога. Це був ключ, і щойно Каз упізнав його, здалося, що хтось поклав на Льодовий Двір і його функціонування ідеально точне креслення. Якщо Каз не помилявся, Джел понесе їх аж до ущелини. Якщо припустити, що вони не потонуть.

А це була дуже реальна можливість. Балін лише забезпечував повітрям, котрого вистачало на десять хвилин, максимум на дванадцять, якщо залишатися спокійним, а Бреккер сумнівався, що це їм вдасться. Його власне серце гупало, як молоток, а легені вже здавалися набряклими. Тіло млявішало й боліло від холодної річкової води, до того ж навколо була непроглядна темрява. Поруч не було нічого, лише глухе ревіння води й нудотне відчуття від перекидань.

Каз не знав точно, яку швидкість має вода, але він до дідька добре знав, що числа десь близько. Числа завжди були його союзниками — шанси, прибутки, види ставок. Але зараз він мав би покладатися на щось більше. «Якому богові ти служиш?» — питала в нього Інеж. «Будь-якому, котрий запропонує мені гарну винагороду». Удачливі люди не закінчують життя, надриваючи дупу в чайнику під крижаним ровом на ворожій території.

Що чекає на них, якщо вони дістануться до ущелини? Хто чекатиме. Джасперові й Віланові вдалося активувати Чорний Протокол. Та чи вдалося їм зробити все інше? Чи побачить він Інеж на тому боці?

Вижити. Вижити. Вижити. Саме таким чином він проживав своє життя, від миті до миті, вдих за вдихом від того жахливого ранку, коли прокинувся, щоб дізнатися, що Джорді досі мертвий, а він досі живісінький.

Каз перекидався в темряві. Він змерз більше, ніж будь-коли. Думав про руку Інеж на своїй щоці. Його свідомість смикнулася у відповідь на дотик, збунтувалася від зніяковілості. Це було страшно, огидно і — серед усіх цих протестів — бажано, це прагнення причаїлося й було з ним досі, надія, що дівчина знову торкнеться його.

Коли Казові було чотирнадцять, він зібрав банду для пограбування банку, котрий допоміг Герцунові ошукати його й Джорді. Його команда забралася геть із п’ятдесятьма тисячами крюґе, але він зламав ногу, зістрибнувши з даху. Кістка зрослася неправильно, і відтоді він завжди кульгав. Каз знайшов собі Творця, котрий виготовив для нього ціпок. Це стало декларацією. У нього не було жодної не поламаної кісточки, жодна його кістка не зрослася правильно, і не було такої, котра не зміцніла через поламаність. Ціпок став частиною міфу, який Бреккер збудував. Ніхто не знав, ким він був. Ніхто не знав, звідки він прийшов. Він став Казом Бреккером — калікою й самовпевненим чоловіком, виродком Бочки.

Рукавички були єдиною поступкою слабкості. З тієї ночі, яку він провів серед тіл, а потім пливучи з Баржі Женця, він не міг знести відчуття шкіри на шкірі. Йому було болісно й огидно. І це стало єдиним шматком його минулого, з котрого Каз не зміг зробити щось небезпечне.

Балін почав пінитися на губах. Вода просочувалася всередину. Як далеко занесла їх річка? Як далеко їм лишилося йти? Він досі тримав однією рукою Юл-Баюра за комір. Шуанський хлопчик був меншим за Каза; можна було сподіватися, що він мав удосталь повітря.

Яскраві блискавки спогадів спалахували в Казовій пам’яті. Горнятко гарячого шоколаду в його руках із рукавичками без пальців; Джорді застерігає його не пити, поки трохи не охолоне. Чорнила висихають на сторінці, коли він підписує документи «Воронячого клубу». Він уперше побачив Інеж у «Звіринці» в багряному шовку, з підфарбованими сурмою очима. Ніж із кістяним руків’ям, який він їй дав. Схлипування, які