Читати книгу - "Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства"

Зірка Гоголя спалахнула миттєво і рано. У 26 років він був знаменитий на всю Росію! Його навіть побоювалися: «раптом змалює». Як фундатор «сучасної» російської літератури (критичного реалізму) і класичного російського театру він стоїть поруч з Пушкіним і Островським, а можливо, й вище. Але не це головне. Ні сам письменник, ні будь-хто з його оточення навіть подумати не могли: він засновник фантастичного реалізму — того ірраціонального напряму, який згодом стане впливовим у світовій літературі. Усвідомте, не Едгар По, а ваш Гоголь зі своїми ще й досі не до кінця осягнутими шедеврами: «Ніс», «Портрет», «Записки божевільного», «Страшна помста»… Спробуйте відокремити в цих геніальних творах фантастику від реального зображення життя.

Слова I. Тургенева залишаються актуальними і зараз: «Насіння, посіяне Гоголем, безумовно зріє тепер у багатьох умах, у багатьох талантах; настане час — і молодий лісок виросте біля самотнього дуба».

М. Гоголь був людиною дивакуватою, сам себе вважав таким. Наприклад, говорив: «Я, на відміну від усіх людей, не пітнію. Так влаштована моя шкіра». З жінками визнавав лише духовне спілкування (хоч замолоду, за порадою матері, і намагався вдавати з себе петербурзького гульвісу).

Гоголя дуже хвилювала думка, що його можуть поховати живим, у стані коми. До речі, так і вийшло. При перепохованні письменника труну з прахом переносили з Донського монастиря на Новодівоче кладовище. Коли розкрили труну, то побачили покійного, який лежав… на боці. Це свідчило про те, що він ворушився у своїй домовині, поки не задихнувся.

Великий меланхолік, як називав його О. Пушкін, у душі був українцем, любив Україну, хоча ідею українську не зрозумів. Саме з цим і пов'язана багато в чому його творча і душевна драма в кінці життя. Не встиг він оцінити і Тараса Шевченка. Перше видання «Кобзаря» (1840) погано розходилося, навколо нього утворилася «змова мовчання». «Хоч би хто гавкнув», — скаржився Т. Шевченко. І «гавкнув» Гоголь. Тарас спеціально послав йому свою працю на відгук. «Багато жовчі», — сказав письменник, переглянувши «Кобзаря». Інших згадок Гоголя про Шевченка та його творчість ми не знаємо. Особисто вони не зустрічалися.

Як вже мовилося, менталітет Гоголя — чисто український. Скажу більше — душа Гоголя формувалася під впливом його матері Марії Іванівни і професора Орлая — директора Ніжинського ліцею, який любив свого талановитого учня. «Я не знав глибшого учителя, ніж цей західняк», — зазначав пізніше письменник.

Хай мене звинуватять у самовпевненості, але скажу: драму життя і смерті Гоголя ще ніхто як слід не розкрив, хоч написано з цього приводу немало. Драма значно глибша і складніша, ніж її уявляють. Гоголь — резонатор духовного життя Росії, України і всього слов'янства. Він упав під вагою російської національної ідеї; його збила з ніг «руська трійка», що мчить… у безодню.

Драму Гоголя вам подавали так: захопився релігією і навіть містикою, став виправдовувати самодержавство і… втратив прогресивність, відірвався від народу. Загалом — читайте «Лист Гоголю» Бєлінського, там все сказано.

Але ж це зовсім не так. Він свій, український, точніше галичанський, архетип спробував накласти на російський менталітет, українську душу злити з російською. Вийшла… гримуча суміш, яка й звалила його в могилу в 42 роки.

А починалося все добре. Молодий Гоголь, який прибув підкоряти Петербург, за порадою матері завів собі чуб, одягся під Байрона (це потім він повернеться до зачіски в кружок — під козака — і заведе собі вуса) і попрямував науковою стежкою. У молодого професора Гоголя, за свідченням І. Тургенева, виходили гарні лекції з історії Малоросії, але тримався вік якось невпевнено і… навіть смішно.

Після виходу у світ «Вечорів на хуторі біля Диканьки» Гоголь прокинувся знаменитим. При сприянні В. Жуковського «сором'язливий юнак, який вступає в світ» (так він говорив про себе), зближується з найвидатнішими російськими та українськими діячами — Пушкіним, Щепкіним, Аксаковим, Погодіним, Плетньовим, Івановим (художником), Шевирьовим, Язиковим, Максимовичем, Бєлінським.

Незабаром накочується нова «хвиля успіху». Ніхто ще так не стьобав «немиту Росію», як це зробив «малорос» своїм «Ревізором». Західники тріумфували і мало не носили Гоголя на руках. Слов'янофіли, які щойно почали створювати свої гуртки, товариства, насторожилися і засмутилися. Перефразовуючи відомого класика, скажемо, що «Ревізор» був найпотужнішим снарядом, пущеним у голову «Святой Руси». Згодом вибухнув ще більш потужний снаряд: «Мертві душі».

Треба знати характер того часу (30-ті pp. XIX ст.), щоб уявити собі масштабність соціального резонансу, зумовленого творчістю Гоголя. Суспільство ще не заспокоїлося від грудневих потрясінь 1825 року з наступними судами, засланнями, розправами, посиленням духовного гніту, аракчеївщиною, і т. д. Масонський рух,(те, чим захоплювалася російська знать в епоху Катерини II, Павла І й Олександра І) був заборонений. Однак російське масонство продовжувало справляти свій вплив на тогочасне життя імперії, адже естафету Петра І, Меншикова, Прокоповича, Новикова, Радіщева «перехопили» не менш відомі люди Росії: Котляревський, Жуковський, Пушкін, Погодін.

Повстання декабристів (у більшості своїй масони) змусило царя Миколу І вдатися до репресивних заходів. У 1829 році вийшов царський антимасонський вердикт. Які ж наслідки? Про масонів вже відкрито не говорили і перестали виконувати їхні ритуали. Ложі були розпущені. О. Пушкін уже не міг привселюдно сказати: «Я був масоном у Кишинівській ложі… через яку в Росії знищили всі ложі» [Мається на увазі так зване Південноросійське товариство декабристів]. За це в 30-ті роки могли притягти до відповідальності.

Після заборони масонства в Петербурзі і Москві з'явилася мода на «гуртки» і «клуби» — аби не «ложі» чи «товариства»! Ще зі школи ви пам'ятаєте про гуртки Герцена і Станкевича, менш відомі гуртки Жуковського, Плетньова, Грановського, Сперанського. Найпоширенішим у цих гуртках було слово «товариш». І не лише в гуртках. У Пушкіна воно часто зустрічається у віршах. У Гоголя в «Тарасі Бульбі» лише в одному короткому монолозі «товариш» вживається сім разів. У світських і освічених колах тогочасного російського суспільства цей термін був ніби паролем, за яким упізнавали «своїх» — колишніх масонів.

Отже, масонство в Росії залишилося в закамуфльованому вигляді. Воно лише переросло в так зване «західництво».

Західники виступали проти «монгольщини», пережитків допетровської Русі, за європеїзацію Росії (по суті, відстоювались ідеї декабристів). М. Гоголь для західників був просто знахідкою. Він продовжував справу Радіщева, але за допомогою своїх геніальних літературних творів. Ніхто не міг так сильно таврувати кондову, немиту, кріпацьку, «кувшинно-рылую» Росію, як цей меланхолійний, дуже сміливий малорос. I Гоголь стьобав «Святую Русь» з її монгольщиною. Слов'янофіли лише кректали і чухалися, не знаючи, що сказати у відповідь. «Я вирішив зібрати все негідне, що тільки знав,