Читати книгу - "Американська пастораль"

магазину з іншого боку вулиці, поряд із місцем, де була колісна майстерня, стояла школа-шестирічка — перша школа дочки Левових. Діти чекали батьків, сидячи на сходах магазину — там і зустрічала тебе твоя дівчинка. Місце зустрічей, місце, де обмінювалися привітаннями. Швед любив його. У старій «Ньюарк ньюс», до якої він звик, була спеціальна рубрика, присвячена їхньому району, яка так і звалася — «По Лакаванні». Це Шведу теж було приємно; і йому подобалось не тільки прочитати, сидячи вдома, про новини Морріса, а й просто йти додому, тримаючи в руці газету. А як гарно звучить саме слово «Лакаванна»! Він забирав із прилавка газету, на якій рукою Мері Гемлін на верхньому полі було написано: «Левов»; за потреби брав також, записавши на свій рахунок, літр молока, буханець хліба, дюжину найсвіжіших яєць із ферми «Поля Гемліна» — тут, неподалік, — казав власнику: «Бувай, Расселе», тоді розвертався і йшов назад, аж до самого свого — улюбленого! — великого стародавнього кам’яного будинку, що стояв у затінку його — улюблених! — вікових кленів; і геть усе, що він минав дорогою, страх як його розчулювало: білі огорожі пасовищ, пагорбисті сіножаті, кукурудзяні поля, овочеві насадження, клуні, коні, корови, ставки, струмочки, джерела, водоспади, зарості хвощів і жерухи, галявини і лісові масиви — все викликало в ньому захоплену любов містянина, який щойно перебрався в село. Він ішов і розкидав уявні яблучні зернини.

Одного разу, коли він, спустившись із найближчого пагорба, підходив до дому, Дон побачила його з вікна саме за цим заняттям: він розмахував рукою, але не так, ніби кидав м’яч чи готувався вдарити битою, а ніби діставав з мішка жменю насіння і намагався якнайширше розсипати його по цій землі, яка багато що вже бачила і на яку тепер він мав не менше прав, ніж Вільям Оркатт.

— Що це за рух такий ти відпрацьовуєш? — сміючись, зустріла його Дон, коли він тими ж стрімкими кроками ввійшов у спальню: розрум’янений від ходьби (Джонні Епплсід, та й годі!), вродливий, хоч воду пий з лиця, великий, безмежно привабливий чоловік, щасливий у цю хвилину всім, що дало йому життя. Коли люди, підіймаючи келихи, бажають юнаку: «Здоров’я тобі та удачі!», вони, мабуть, уявляють собі — чи, принаймні мали б уявляти — саме таку картину: сповнений земних бажань чоловік, живе втілення безмежної енергії, заходить, щасливий, у спальню, де на нього чекає чарівна дружина, уже звільнена від дівочої скутості, й радісно віддається йому душею та тілом.

— Сеймуре, а розкажи, що ти там робиш у Гемлінів? Береш уроки балету?

Великими, сильними, надійними руками він легко, наче пушинку, підіймає її, босоногу, з підлоги й обережно, але міцно-міцно притискає до себе це вдягнене в нічну сорочку живе тіло вагою сто три фунти, начебто скріплюючи та ув’язуючи в єдине й нерозривне ціле все, що є прекрасним і новим бездоганним життям чоловіка та батька, Сеймура Левова, який мешкає за адресою: Аркадія-Гілл-роуд, Олд-Римрок, Нью-Джерсі, США. А там, на дорозі — хоч він не зізнається навіть Дон, не зізнається, так ніби йдеться про щось показне чи ганебне, — він зливався в любовних обіймах із власним життям.

Про бурхливе фізичне життя з молодою дружиною він тим паче волів би мовчати. На людях обоє були досить стримані в проявах почуттів, ніхто в житті не здогадався б, як виглядає їхнє огорнуте таємничістю інтимне життя. Він не мав близькості з жодною із тих дівчат, із якими ходив на побачення. Під час служби в морській піхоті переспав із двома проститутками, але це не береться до уваги; повна міра його пристрасності відкрилась їм обом лише після одруження. Він був неймовірно витривалий і неймовірно сильний, а її мініатюрність поруч із його масивністю, легкістю, із якою він її підіймав, громаддя його тіла в ліжку біля неї — схоже, все це розпалювало їх обох. Їй здається, казала вона, що, коли він засинає після любощів, вона лежить і тулиться до гори. Деколи їй уявлялося, що над нею нависає скеля, і ця думка заводила. Коли вона лежала під ним, він із силою поринав у неї та різко виринав, але тримав відстань, аби не роздушити власною вагою; сила та витримка дозволяли тривалий час зберігати цю позицію. Він міг однією рукою підняти її та, перевернувши, поставити цапки чи всадовити собі на коліна і завиграшки рухатися під її ста трьома фунтами ваги. Спочатку вона — через багато місяців після весілля, — відчувши оргазм, починала плакати. Доходила до кульмінації — і в плач. Він губився, питав:

— Що таке?

— Не знаю.

— Щось болить?

— Ні. Я не знаю, чого плачу. Таке відчуття, ніби струмінь твоєї сперми вдаряє туди, де заховане джерело сліз.

— Але ж тобі не боляче?

— Ні.

— А хоч приємно, Доні? Тобі подобається?

— Мені дуже подобається. Щось є в цьому таке… Воно знаходить у мені якийсь куточок, недосяжний для всього іншого. Отам і є ті сльози. Ти чіпаєш якісь мої струни, до яких не може дотягнутись ніщо інше.

— Добре. Найголовніше — що тобі не боляче.

— Ні-ні. Просто дивно… незвично… дивно, коли ти не сама.

Вона облишила плакати тільки тоді, коли вперше його губи ковзнули по ній нижче, до низу живота.

— Ти не заплакала, — сказав він тоді.

— Відчуття зовсім інші.

— Тобто як? У чому інші?

— Мабуть… Не знаю. Мабуть, я знову сама.

— Не робити так більше?

— Ні, ти що! — засміялася вона. — Я тільки за.

— Гаразд.

— Сеймуре… звідки ти знаєш як?.. У тебе вже було?..

— Ані разу в житті.

— Тоді чому ти це зробив? Скажи.

Проте він не вмів красиво пояснювати, тож навіть намагатися не став. Його затопило нове бажання, жага перевершити перший досвід; однієї рукою, підхопивши її сідниці, він підтягнув її тіло до рота. Ввіткнувся обличчям — і став діяти. Далі, глибше, туди, де ще не був. А вона помагала. Вони з Дон — неймовірні партнери! І, звісно, він навіть думки не допускав, що колись вона зробить те саме йому, і раптом якоїсь неділі вона взяла й зробила. Він не знав, що йому думати. Крихітка Дон обхопила його член своїми гарними губками. Він ошалів. Вони обоє ошаліли. Для них обох це було табу. Але відтоді це тривало, рік за роком. Без перерв.

— Ти такий зворушливий, коли стаєш невладний