Читати книгу - "Шпиталь, Олексій Михайлович Волков"

Підвівшись з колін, Роман витер знахідку об сорочку і перекинув на долоні. Вона матово відблискувала і була чистенькою, без болота, лише з якоюсь темною плямою на одному боці, де по колу було написано латинськими літерами. На лицьовій же стороні чітко проглядалося зображення двох лицарів, що сиділи на одному коні, боронячись одним щитом.

— Де? Що? — обертаючи колеса візка, Журбенко намагався знайти шпарину у натовпі й проштовхатися до знахідки.

— Пустіть Юрія Васильовича! — загукали усі. — Нехай подивиться, він монети збирає.

Руки Журбенка затремтіли, коли знахідка опинилася на долоні.

— Мати рідна… Це там було?!

— Ну а де ж? — розводив руками Хижняк. — Я що — придумав? Усі ж бачили!

— Що це, Юрію Васильовичу?

— Н-не знаю… — захриплим голосом проказав Журбенко. — Я… ще в жодному каталозі такої не бачив. Але… подібні траплялися. І… я, взагалі-то не ювелір, але… впевнений, що це золото. А зображення — двоє лицарів на одному коні — поширена символіка ордену тамплієрів, тобто лицарів Храму, який існував у тринадцятому столітті і якому приписують закладення нашого монастиря.

— Точно, — підтвердив Цекало. — Це символізує бідність та поміркованість в усьому — один кінь на двох, такий зміст.

— Саме так, — підтвердив Журбенко, перевертаючи монету. — Щось подібне почали чеканити збіднілі європейські феодали, які відправлялися у хрестові походи, і там, у Палестині ставали справжніми магнатами, будували свої замки, відновлювали династії… Дехто доживався і до створення власної грошової одиниці. В історії описано такі приклади. Проте, якщо знаєте, Єрусалим довго не протримався. Саладіну таки вдалося об'єднати схід і вигнати загарбників. Тому монет такого штибу було випущено зовсім небагато. Лицарі, яким вдалося повернутися додому живими, більше не чеканили власних грошей. Навпаки їх чекали бідність та немилість Папи Римського. Тому такого роду монети рідкісні й надзвичайно дорогі. Це справжній флорин, привезений з хрестового походу. Гадаю, йому років так із вісімсот, не менше. У Європі таких грошей ще не виготовляли. Бачите — на звороті щось написано? Це ж хрестоносці уперше почали штампувати на грошах девізи, схожі на ті, якими прикрашали щити, і вже потім ця звичка поширилась на Європу й аналогічні вислови уперше отримав талер — найвідоміша європейська монета, яка проіснувала у деяких країнах майже до наших часів. Ось бачите — на звороті лицарський герб… і слова! Чим же ж це заляпано? Ану прочитайте, я погано бачу.

Взявши до рук знахідку, Цекало прочитав уголос:

— CUM DOMINIS ET SPERO — AD VICTORIS!

— Що?! — вигукнула Ліда. — Десь я таке вже чула! Точно!

— Не десь, а на лікарняній п'ятихвилинці, з вуст Володимира Васильовича, якому було довірено читати послання Фабіровського, — похмуро зауважив Ігор.

— Підтверджую, — лаконічно промовив Вересюк. — Саме ці слова написав на закінчення звернення до нас незабутній Платон Аристархович. А означають вони, якщо пам'ятаєте — «з Богом та надією — до перемоги». Ось чого він нам побажав.

Не довго думаючи, Цекало кинувся до свого наплічника і видобув заповітний зошит, безпечно захований у дорогу шкіряну теку.

— Ти що його скрізь із собою тягаєш? — здивувався Щерба. — Може і спиш з ним?

— Ось, — пропустивши повз вуха його іронію, вказав пальцем Ігор. — Співпадає.

— Хіба можливо таке співпадіння? — не зрозуміла Ліда. — Ви ж кажете, надзвичайно рідкісна монета.

— Ще й як можливо! — не приховуючи люті, промовив Цекало. — Тому що Фабіровський справді тримав її в руках, оцю монету. Як і все інше. Тому й використав ці слова для знущання над нами. Отже, все це справді існувало.

— Існує, — виправив Щерба. — Існує!

— Тому залишається справді дивним, чому старий не підклав пару штук, аби збурити в колективі справжній фурор.

— А я знаю, — несподівано заявив на повний голос Хижняк, про якого вже всі встигли забути. — Знаю, чому! І навіть дуже добре розумію! І зараз вам розповім!

Роман стояв увесь червоний, збуджений і важко дихав. Здавалося, комусь зараз буде непереливки. Він знайшов у траві келишок, котрий якимось дивом ще не встигли перекинути, і випив одним махом.

— Тепер я точно це знаю! І нехай хтось не каже, що погано розуміюся на риболовлі! А сенс якраз і полягає у речах, які Григорій Віталійович отут нам півгодини тому дохідливо пояснював! Як ви вважаєте, чому опинилася монета у шлунку щуки?

— Проковтнула, напевно… — розгублено припустила Ольга. — Отже… усе це… там, на дні?!

— Не думаю, — заперечив Роман. — Навпаки упевнений, що якраз у річці шукати не варто. Ви ж бачили щойно, як зловилася щука на блискучу залізячку! Хижа риба завжди ховається у тихому місці за каменем або лататтям і стоїть — навіть не поворухнеться. Тільки очиськами водить — чи хто не пропливе поруч. І як блисне чиясь луска на сонці — одразу клац зубами і готово. Рефлекс! Ось тому і ловлять її у такий цікавий спосіб. То до чого я веду — не могла ця красуня зубаста винайти монету на дні у намулі й ковтнути, бо не робить такого. Не її це спосіб життя. І хапнути будь-яку блискучу штучку здатна лише в момент падіння у воду, коли та опускалася на дно, перевертаючись й виблискуючи на сонці. Тільки таким шляхом! Це одне. А друге, і це також дуже важливо — монета у шлунку риби недавно, адже не встигла вкритися нашаруваннями, солями. Така, наче щойно з музею, адже до цього справді лежала в зручному місці. То ж кинули її у воду зовсім недавно. Отак-от з мосту й кинули. А щука стояла в цей час тихенько за сваєю у затишку, очікуючи на здобич.

— Схоже, навмисно кинули, — зауважив Щерба. — Навряд чи риболов полізе в човен з таким багатством у кишені, або ж хтось просто розглядав би її, тримаючи над водою, щоб випадково впустити.

— Навмисно, — згодилася Ольга.

— А що ж це за плями коричнюваті? Так, ніби налипла якась гидота і не відшкрябується.

Хижняк, у якого в руках знову опинилася знахідка, намагався нігтем відчистити нашарування.

— Ось, — пояснив Цекало, злісно струшуючи зошитом. — Ось, що воно таке! А я вже кілька тижнів шукаю різні пояснення. Чого тільки не думав! Дайте мені!

Відкривши обкладинку, Ігор показав пошкоджений у чотирьох місцях її внутрішній бік. Складалося враження, наче звідти щось віддерли. Картон обкладинки зошита був грубий і якби щось до нього приклеїти, а потім відірвати, — на ньому неодмінно залишаться сліди.

— Ось, дивіться, — Цекало приклав монету плямою на одне з таких місць, — схоже, саме тут вона була. Форма плями клею на монеті відповідає розміру пошкодження обкладинки. Клей сучасний, щось на кшталт «Супермоменту». Золото міцніше від картону, отже засохлий клей лишився