BooksUkraine.com » 📖 Детективи » Шпиталь, Олексій Михайлович Волков 📚 - Українською

Читати книгу - "Шпиталь, Олексій Михайлович Волков"

6
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Шпиталь" автора Олексій Михайлович Волков. Жанр книги: 📖 Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 106 107
Перейти на сторінку:
по раз закидаючі блешню під латаття.

— Це ж до вечора можна дурно таляпати… Йдіть за стіл. Обоє. Колектив чекає, — залунали голоси.

— Ставте казан на вогонь, — закомандував головний. — Воду наливайте.

Ліда з Жанною почали нарізати картоплю та моркву, Ольга витягала спеції. Несподівано спінінг зробив різкий рух догори і зігнувся дугою, а там, куди за мить до цього впала блешня, поверхня води завирувала. Здійнявся справжній рейвах. Народ, забувши про застілля, з вигуками кинувся до берега. Велика здобич завзято тягла у глибину, а рибалка намагався навпаки підняти її на поверхню. Один раз промайнув плямистий хвіст рибини. Шпортаючись у галереї власних вудок, схопивши підсаку, Роман кинувся до води, послизнувся й вскочив у річку по пояс.

А досвідчений рибалка, з усіх сил тримаючи рівновагу на милицях, помалу брав гору у боротьбі. Рибина втомилася і спливла зубастою пащею догори.

— Під низ бери! — командував Костогриз, ніби асистент уперше бачив рибу.

Напружившись, Хижняк черпнув і поліз на берег. Його хапали за одяг і тягли з води. Щерба вчепився у підсаку.

— Жилку порвете! Обережно! Навіжені! Спінінг поламаєте! — репетував Костогриз. — Ну як малі діти!

Невдало повернувшись на милицях у намаганні врятувати снасть, він послизнувся і мало не влетів у воду.

Юрба кинулася до нього.

— Та пустіть вже, куди тягнете?!

— Еге, куди… — сварився Щерба. — Апарат знаєте, скільки важить? Те саме, що камінь на шию…

— То ви за мене чи за ваше залізо переживаєте?

— А риба де?!

Нарешті компанія вгамувалася. Все цінне було витягнуто з води. Хижняк залишився у самих трусах. Вдалого рибалку всадовили на стілець. Майже метрова щука лежала в траві на безпечній відстані від берега, важко здіймаючи зябра. Не менш тяжко сопів і Роман, покладений на лопатки старшим поколінням. Загальному піднесенню не було меж.

— А може ми не будемо з нею нічого робити? — несміливо запитала Ольга. — Дивіться, яка величезна, як її з'їсти? Давайте я сфоткаю для газети! О! Беріть її, а Григорія Віталійовича з вудкою по центру! Це для завершального репортажу!

Червоніючи, Костогриз всівся з милицями та в апараті Ілізарова на передньому плані. Народ щасливо гомонів, посміхаючись в об'єктив.

— Ховайте вже її у багажник, — запропонував Гайда. — Вдома покажете.

— Справді, — підтримав Лужний. — Нехай Григорій Віталійович забере як трофей. А ми вже сідаємо. Дивіться, скільки всього!

— Начальник сказав у котел — отже, в котел, — вдоволено промовив Костогриз. — Щоб не казали потім, що головний лікар про колектив не дбає. Вперед! Хто не вміє ловити рибу, мусить її чистити. Ножа хоч маєш?

Насупившись для годиться, Хижняк витяг ножа і схопив рибину.

— Господи, вона ж жива… — запротестували жінки, проте з подвійною енергією заметушилися біля казана з юшкою.

— А от тепер можна і по сто, — хитро примружився Костогриз. — Сподіваюся, ніхто не бажає відібрати у керівництва права першого тосту?

Налили дуже швидко. Запанувала тиша.

— Шановні колеги, дорогі мої співробітники, — нарешті промовив головний, тримаючи перед собою келишок. — Цей рік видався такий, що не лише я, усі ми згадуватимемо його довго. Надто багато бід звалилося на нас одночасно. Але так влаштована наша людина, що очам страшно, а руки однаково роблять. І не «щось», а усе, що можливо, на що здатні. І дивіться — поступово вичухуємось. І чиновникам з бандюганами не далися, і холеру збороли, й у повітря не злетіли.

— Ще б у тих «нагорі» щось перемкнуло, — не втримався від репліки Дольний.

— Не перемкне, — похитав головою Журбенко. — Швидше Замрига воскресне.

— А от про Замригу — особлива розмова, — зрадів головний. — З нього ж усе почалося. Ви навіть не уявляєте, як я кляв злу долю, котра послала нам цей прикрий випадок! Скільки разів згадував! А вдома на столі у дружини побачив «Майстра і Маргариту» Булгакова, який, усім відомо, нашим колегою був, живучи за часів також не найкращих. І така божевільна думка народилася! У книзі його, згадайте — також все починалося з більш ніж нелогічної смерті Берліоза. А ким був цей Берліоз? Вгодований тупоголовий чиновник — як і наш покійний Замрига. Вибачте за правду, сказану про померлого… Саме після цього й почалися оті всі витівки нечистої сили, без втручань якої щасливий кінець у них там навряд чи вдався б. То може це був знак? Часом як сядеш і подумаєш, серед якого ідіотизму та свинства ми живемо, наскільки це все вкорінилося, стерпілося і навіть звиклося… То іноді й собі думаєш, що без втручання нечистої сили, образно кажучи, нічого й нікуди не зрушиться.

— Але досить про погане, — головлікар підняв вище келиха. — Незважаючи ні на що ситуація нормалізується, і насамперед завдяки нашим зусиллям. Колеги, я радий, справді радий, що живу і працюю разом із вами. Колись випадково мені довелося почути фразу про себе — «він навіжений, але такого ще за щастя мати. Ви ще не бачили, які головні лікарі бувають…». Радий, що ви це усвідомлюєте, хоч і кажете поза спиною. Я ж хотів би сказати вам в очі, що справді вважаю вас компетентними фахівцями і порядними людьми. І якщо іноді кажу протилежне — то вважайте це… недоліком характеру.

Запанувала ніякова мовчанка, адже жоден із присутніх не чекав подібної відвертості від того, хто упродовж тривалого періоду завжди був упевнений в своїй правоті і керував ними в жорсткій манері.

— Ну, якби що забув згадати, то підкажіть… — розвів руками головлікар. — Старався як міг.

— Була ще одна подія з розряду неординарних, — нагадав Журбенко. — Зошит Фабіровського, адже вона вплинула багато на що, на речі, котрі важливі для нас.

— Точно! Як же я забув! — зрадів Костогриз. — Одна з найвидатніших подій у житті закладу взагалі. От з неї й почнеться відродження. Головне, що колектив одужує. І скажу я вам таку річ: якщо в голові ясно — немає чого боятися. Подужаємо усе — і реформу, і скруту, і чиновників. Давайте, щоб усе нам вдавалося і щоб…

— Блін… Що за херня?! — почулося позаду.

Усі миттєво обернулися, а Костогриз замовк. Хижняк стояв рачки, орудуючи ножем над трофеєм. Налитий келишок стояв у траві поруч із ним, а він вже зняв луску і закінчував потрошити.

— Що трапилось?

Розплескуючи налите, усі скупчилися навколо, а Роман, ковзаючи слизькими пальцями по нутрощах, намагався щось витяги з риб'ячого шлунка через розріз, зроблений ножем.

— Більше розріж! — підказав Цекало.

Те, що з'явилося в руці Хижняка, викликало у всіх справжній шок. Вимащена червоним слизом, на долоні лежала велика монета жовтого кольору з якимсь зображенням.

— Воно що — там було?!

— Хіба ви не бачили? — розгублено

1 ... 106 107
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шпиталь, Олексій Михайлович Волков», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шпиталь, Олексій Михайлович Волков"
Біографії Блог