Читати книгу - "Лабіринт духів"

дружина, туди, де ти й маєш бути. Ну-ну, не плач, чоловіче, не плач. Я не люблю, коли іспанці плачуть, чорт забирай. Тут плачуть лише ті, хто має що приховувати. Але ж нам немає чого приховувати, правда? Між нами немає таємниць. Тому що ми друзі. І я знаю, що Маурісіо Вальс у тебе. І я тебе розумію. Вальс – покидьок. Авжеж, авжеж. Я не соромлюся це визнати. Я бачив документи. Я знаю, що Вальс тебе змушував порушувати закон. Продавати акції, яких не існує. Я не розуміюся на цих справах. Фінанси – то не моя парафія. Але навіть такому нетямі, як я, зрозуміло, що Вальс примушував тебе красти заради своєї вигоди. Скажу тобі навпрямець: цей тип, міністр він чи ні, – справжнісінький пройдисвіт. Це тобі кажу я, а я на цьому знаюся, бо таких пройдисвітів бачу щодня. Але ж тобі відомо, як у нас все влаштовано. Ти важиш стільки, скільки важать твої друзі. Так уже воно повелося. А у Вальса друзів багато. Друзів, які при владі. Але всьому є край. Настає мить, коли треба сказати «досить». Ти хотів відновити справедливість власними руками. Слухай, я тебе розумію. Але це була помилка. Для цього є ми. Це наша робота. Єдине, чого ми зараз хочемо, – це відшукати цього шахрая Вальса, щоб усе вияснити. Щоб ти зміг піти собі додому, до своєї дружини. Щоб кинути Вальса до буцегарні й змусити його відповісти за все, що він вчинив. І щоб я міг собі спокійно піти у відпустку, яку вже запланував. Та й по всьому. Ти тямиш про що я, еге ж?

Санчіс спробував щось сказати, але зуби йому цокотіли так сильно, що слів неможливо було розібрати.

– Що ти кажеш, Санчісе? Через ці твої дрижаки, я тебе не розумію.

– Які акції? – зрештою спромігся вимовити фінансист.

Ендайя зітхнув.

– Ти мене розчаровуєш, Санчісе. А я-то гадав, що ми з тобою друзі. А друзі не ображають один одного. Так не годиться. Я хочу розібратися з цим по-хорошому, тому що в глибині душі розумію, чому ти це зробив. Інші, може, не розуміють, але я розумію. Бо я знаю, що це таке – мати справу зі сволотою, яка вважає себе вищою за всіх. І я дам тобі ще один шанс. Тому що ти мені подобаєшся. І дозволь дати тобі дружню пораду: іноді треба дуже добре подумати, перш ніж вдавати з себе героя.

– Я не знаю, про які акції ви мені кажете, – пробелькотів Санчіс.

– Не скигли мені тут, дідько тебе дери. Хіба ти не бачиш, у яке незручне становище ставиш мене? Я мушу вийти з цього приміщення з результатами. Хіба це так важко зрозуміти? Насправді все дуже просто. Коли життя грає тебе в дупу, найрозумніше зробитися педерастом. А тебе, мій друже, життя ось-ось добряче виграє. Тому краще не ускладнюй. На цьому стільці сиділи чоловіки в сотню разів міцніші за тебе. Ніхто не протримався довше ніж чверть години. А ти лише білоручка. Не змушуй мене робити те, чого я не хочу робити. Прошу тебе востаннє: розкажи, де ти його тримаєш, і ми розійдемося по-хорошому. Цього самого вечора ти знову будеш удома, разом зі своєю дружиною, цілий і неушкоджений.

– Будь ласка… Не робіть їй нічого… Вона хвора, – став благати Санчіс.

Ендайя зітхнув і помалу наблизив своє обличчя до Санчісового так, що між ними лишилося кілька сантиметрів.

– Слухай-но, нікчемо, – промовив він куди холоднішим тоном, ніж раніше. – Якщо ти мені зараз не скажеш, де Вальс, я підсмажуватиму твої яйця доти, доки в тебе з усіх дірок лайно не полізе, а потім я візьму твою шльондру-дружину і розпеченими кліщами буду здирати їй з кісток м’ясо, повільно, щоб вона знала, що у всьому винен плаксивий слинько, за якого вона вийшла заміж.

Санчіс заплющив очі й заскавулів. Ендайя знизав плечима й підійшов до генератора.

– Ну як знаєш.

Фінансист знову вдихнув той металічний запах і відчув, як підлога вібрує під його ногами. Кілька разів блимнула лампочка. Опісля було лише полум’я.

4

Леандро кивав головою, тримаючи слухавку біля вуха. Він провів біля апарата вже хвилин сорок п’ять. Варґас і Алісія дивилися на нього вичікувально, тим часом спорожнивши на двох цілу пляшку вина. Коли дівчина підвелася за другою, Варґас зупинив її, похитавши головою. Алісія взялася смалити цигарки одну за одною, уп’явшись очима в Леандро, що далі незворушно слухав і кивав.

– Авжеж. Ні, звісно, що ні. Я розумію. Так, сеньйоре. Я скажу. І вам на все добре.

Леандро поклав слухавку й знесилено подивився на них. У погляді його перемішалося полегшення нарівні з досадою.

– Я розмовляв із Хілем де Партерою. Санчіс зізнався, – урешті промовив він.

– Зізнався? У чому? – запитала Алісія.

– Усі частинки пазлу починають ставати на свої місця. Він підтвердив, що історія ця тягнеться ще здавна. Схоже, Вальс і фінансист Міґель Анхель Убач познайомилися невдовзі після закінчення війни. На той час зірка Вальса саме починала сходити на владному небосхилі після того, як дон Маурісіо продемонстрував свою відданість і надійність на посаді коменданта в’язниці Монтжуїк, роботі не надто приємній. Очевидно, Убач через консорціум, створений, щоб винагородити осіб, чий внесок у національну справу був найвизначнішим, передав Вальсові пакет акцій новоутвореного Іпотечного банку, який поглинув кілька фінансових компаній, ліквідованих після війни.

– Ти говориш про експропріацію і розподіл воєнної здобичі, – перервала його Алісія.

Леандро терпляче зітхнув.

– Обережно, Алісіє. Не всі мають такі широкі погляди, як я, і не всі такі толерантні.

Дівчина прикусила язика. Леандро зачекав, доки вона покірливо глянула на нього, а тоді повів далі:

– У січні 1949 року Вальс мав отримати другий пакет акцій. Між ними існувала усна домовленість. Але несподівана смерть Убача перед Новим роком унаслідок нещасного випадку…

– Якого нещасного випадку? – перервала його Алісія.

– У будинку сталася пожежа, і банкір із дружиною загинули вві сні. Не перебивай мене, Алісіє, будь ласка. Я саме казав, що смерть банкіра спричинила певні непорозміння із його заповітом, який, схоже, не містив жодної згадки про ці домовленості. Ситуація ускладнилася тим, що Убач призначив виконавцем своєї останньої волі молодого адвоката з контори, що репрезентувала інтереси банкіра.

– Іґнасіо Санчіса, – не стрималась Алісія.

Леандро скинув на неї докірливим поглядом.

– Так, Іґнасіо Санчіса. Санчіс як виконавець заповіту до досягнення повноліття донькою Убачів Вікторії також став її офіційним опікуном. І так – перш ніж ти переб’єш мене знову, – ледве їй