Читати книгу - "Лабіринт духів"

виповнилося дев’ятнадцять років, адвокат одружився з нею, що викликало немало пересудів, а також певний скандал. Схоже, що пішов поголос, начебто Вікторія ще до повноліття мала незаконний зв’язок зі своїм майбутнім чоловіком. Стверджували також, що Іґнасіо Санчіс – честолюбний аферист, адже за заповітом більша частина спадщини Убачів перейшла Вікторії, від якої адвокат був значно старший. Крім того, є свідчення, що в житті Вікторії Убач були періоди емоційної нестабільності. Начебто одного разу, ще підлітком, вона втекла з дому, і півроку про неї не було жодної звістки. А проте все це – лише плітки. Найважливішим тут є те, що, узявши в свої руки управління пакетом акцій банку Убача, Санчіс відмовив Вальсові в тому, що, за словами майбутнього міністра, належало йому, оскільки було обіцяне покійним банкіром. Тоді Вальс відступив і, як то кажуть, проковтнув образу. Лише кілька років по тому, ставши міністром і діставши свій чималий пай влади, він вирішив присилувати Санчіса віддати те, що вважав своїм, і ще й з лишком. Вальс пригрозив адвокатові звинуватити його в організації «зникнення» Вікторії в 1948 році з метою приховати її вагітність у неповнолітньому віці. Нібито Санчіс сховав її, помістивши до санаторію на узбережжі Коста-Браво, як я розумію, десь біля містечка Сан-Фаліу-да-Ґішулс, де п’ять чи шість місяців по тому її знайшла Громадянська гвардія. Вікторія блукала берегом моря, дезорієнтована, із ознаками недоїдання. Усе вказує на те, що Санчіс поступився міністрові. Провівши низку незаконних операцій, він передає Вальсові значну суму у вигляді акцій та векселів Іпотечного банку. Добра частина статків дона Маурісіо пішла звідти, а не від його тестя, як часом пліткували. Але Вальс хотів більше. Він далі тиснув на Санчіса, який ніколи не пробачив міністрові, що він заради досягнення своїх цілей уплутав у цю справу Вікторію, погрожуючи зруйнувати їй репутацію цим епізодом із підлітковою втечею. Адвокат звертався за допомогою до різноманітних установ, але всюди перед ним зачиняли двері й казали, що Вальс надто могутня людина, наближена до владної верхівки, і чіпати його не можна. До того ж у такому разі довелося б піднімати справу з консорціумом, створеним для розподілу компенсацій наприкінці війни, чого нікому не хотілося. Санчіса дуже серйозно попередили, щоб він забув про цю справу.

– Чого він не зробив.

– Очевидно, що ні. Не тільки не забув, а й вирішив помститися. І ось тут, власне, він і припустився помилки. Санчіс найняв детективів, щоб ті понишпорили у Вальсовому минулому. Ось так вони й вийшли на пройдисвіта, який на той час усе ще гнив у в’язниці Монтжуїк, – Себастьяна Сальґадо, і дізналися про низку порушень і зловживань, вчинених Вальсом на посаді коменданта Монтжуїку, від яких постраждали в’язні та їхні родини. Список кандидатів на головну роль псевдомесника виявився досить довгим. Бракувало лише переконливої історії. Санчіс вирішив замаскувати свою помсту політичною або особистою вендетою, що мала походити з темного минулого міністра. Через Сальґадо, з яким зв’язалися і якому пообіцяли певну суму грошей і помилування в обмін на згоду зіграти роль, так би мовити, живця, Санчіс почав надсилати листи з погрозами. Адвокат знав, що листи будуть відслідковуватися і слід приведе до Сальґадо. Він також найняв ще одного колишнього в’язня замку, на ім’я Валентин Морґадо, у якого були свої причини бажати Вальсові лиха. Морґадо звільнили в 1947 році, однак він звинувачував Вальса у смерті своєї дружини, яка загинула від хвороби, доки чоловік був за ґратами. Морґадо став працювати водієм родини Санчісів. За допомогою такого собі Бебо, в’язничного наглядача, який уже давно працював у Монтжуїку і якому Санчіс не тільки виплатив значну суму грошей, а й за дуже вигідну ціну здав у Пуебло-Секо помешкання, яке належало «Метробарні», Морґадо діставав для свого хазяїна інформацію про в’язнів, яких Вальс гнобив найсильніше, коли управляв Монтжуїком. Один із них, Давид Мартін, письменник із серйозними психічними проблемами, який серед арештантів здобув собі прізвисько В’язень Неба, виявився ідеальним кандидатом на роль у тому сценарії, який написав Санчіс. Мартін зник за дивних обставин, коли Вальс наказав двом своїм підлеглим відвезти його до закинутого будинку поблизу парку Ґуель і там убити. Письменникові, ймовірно, вдалося врятуватися, і міністр завжди боявся, що цей чоловік, що, як видається, остаточно стратився глузду в камері для самотнього ув’язнення, одного дня повернеться, щоб спробувати помститися за вбивство жінки на ім’я Ізабелла Жисперт, у якому звинувачував Вальса. Ти встигаєш за мною?

Алісія кивнула.

– План Санчіса полягав у тому, щоб переконати Вальса, ніби його колишні в’язні змовилися між собою, щоб оприлюднити інформацію про його зловживання владою і про злочини, вчинені за його наказом проти арештантів. За цим усім мав би стояти Мартін та його товариші по в’язниці. Санчіс хотів змусити Вальса нервувати, щоб він покинув свою захисну шкаралупу й вирушив на зустріч зі своїми недругами, гадаючи, що це єдиний спосіб примусити їх замовкнути. Знищити ворогів, доки вороги не знищили його.

– Але все це було лише для того, щоб Вальс потрапив у пастку, – зауважила Алісія.

– Задумано було бездоганно, адже поліція в ході розслідування мала наштовхнутися на слід особистих порахунків і фінансових махінацій, які сам Вальс щосили намагався приховати. Сальґадо був ідеальною приманкою, адже його легко можна було пов’язати з іншими в’язнями, особливо з Давидом Мартіном, «невидимою рукою», яка начебто мала цим усім керувати. І все ж протягом років Вальс зберігав холодну голову. Почав нервувати він лише невдовзі після вчиненої Морґадо нібито спроби замаху на нього в 1956 році в будинку Товариства красних мистецтв у Мадриді. Міністр подбав про звільнення Сальґадо, щоб простежити за ним, сподіваючись, що той приведе його до Мартіна. Однак Сальґадо усунули, коли той мав намір заволодіти своєю колишньою здобиччю, яку заховав у камері зберігання на Північному вокзалі незадовго до свого затримання в 1939 році. Уже непотрібного Сальґадо змусили замовкнути навіки, і слід було заметено. Вальс тим часом припустився ще кількох помилок і хибних кроків, які ще більше заплутували справу. Міністр спонукав одного з працівників свого видавництва «Аріадна», Пабло Каскоса, щоб той зв’язався з членом родини Семпере, з яким мав певні відносини, а саме з Беатріс Аґілар. Семпере володіють комісійною книгарнею, яку, на думку Вальса, Мартін міг використовувати як притулок. Вони могли навіть бути його спільниками, адже Ізабелла Жисперт доводилася дружиною власникові крамниці й матір’ю теперішньому управителю й чоловікові Беатріс, Даніелю Семпере. Гаразд-гаразд, можеш мене перебити, а то, я бачу, що тебе зараз грець ударить.

– А як же книжки Маташа? Як