Читати книгу - "Дев'ятий дім, Лі Бардуго"

Перш ніж Алекс відповіла, Мішель зникла в машині. Таксі повільно поповзло вулицею, обережно просуваючись снігом, червоні задні фари зменшилися до розміру іскорок.

Алекс обіймала Доус, боячись, що та може вирватися. До цієї миті, до цієї ночі можливим було все що завгодно, і Алекс по-справжньому вірила, що Дарлінґтон якимось чином неодмінно повернеться, якщо не під цим молодиком, то під наступним. А тепер чари надії зникли, і жодна магія не могла їх відродити.

Золотий хлопчик Лети зник.

26

Зима

— Ти ж залишишся, правда? — запитала Доус, коли вони увійшли до фоє «Іль-Бастоне».

Будинок навколо них зітхав, немов відчував, що дівчата сумують. Чи знав він? Чи знав він від самого початку, що Дарлінґтон ніколи не повернеться?

— Звичайно.

Алекс була вдячна, що Доус потребувала її саме тут. Їй не хотілося залишатись на самоті або намагатись надівати радісну маску для сусідок по кімнаті. Просто зараз вона не могла прикидатися. Проте водночас не могла віднайти хоч дрібку надії.

— Може, ми все неправильно зрозуміли? Може, Сендоу облажався?

Доус увімкнула світло.

— Він складав план майже три місяці. Це був чудовий ритуал.

— Ну, може, він навмисно схибив? Може, він не хоче, щоб Дарлінґтон повертався. — Алекс знала, що будує повітряні замки, але іншої зачіпки не було. — Якщо він причетний до прикриття Тариного вбивці, гадаєш, йому справді потрібен поряд такий хрестоносець, як Дарлінґтон, замість мене?

— Але ти теж хрестоносець, Алекс.

— Він компетентніший хрестоносець. Що сказав Сендоу, щоб припинити ритуал?

— «Ваші язики зроблені з каменю!» Він скористався цими словами, щоб зупинити дзвіночки.

— А ще?

Доус скинула шарф і повісила парку на гачок. Відповідаючи, вона стояла спиною до Алекс.

— «Почуйте тишу порожнього дому. Тут ні на кого не чекатимуть».

Думка про те, що Дарлінґтонові назавжди заборонили вхід до «Чорного В’яза», була жахлива. Алекс потерла втомлені очі.

— У ніч віщувань «Черепа і кісток» я почула, як дехто... дещо... гупало у двері, щоб увійти, саме тієї миті, коли вбили Тару. Звучало це точнісінько так, як сьогодні. Можливо, це був Дарлінґтон. Можливо, він побачив, що відбувається з Тарою, і намагався попередити мене. Якщо він...

Доус уже хитала головою, скуйовджений вузол волосся розкручувався на потилиці.

— Ти чула, що вони сказали? Це... та потвора з’їла його. — Її плечі затремтіли, і Алекс зрозуміла, що дівчина знову плаче, стискаючи повішену парку, наче без її підтримки та могла впасти. — Його більше немає. — І ці слова здавалися приспівом, піснею, яку вони співатимуть, поки не минеться їхня скорбота.

Алекс торкнулася долонею руки аспірантки.

— Доус... — Але дівчина випросталася, щосили хлюпнула носом і витерла сльози.

— Утім, Сендоу помилився. Технічно. Дехто може пережити те, що його зжерла сатанинська потвора. Але це не людина.

— А що ж тоді?

— Демон.

«Нам стільки не платять».

Доус глибоко, зі здриганням вдихнула й відвела волосся з обличчя, знову зібравши його у вузол.

— Як гадаєш, Сендоу захоче кави, коли прийде? — запитала вона, піднімаючи навушники з килима у вітальні. — Я хочу трохи попрацювати.

— Як просувається?

— Дисертація?

Доус повільно кліпнула, опустила погляд на навушники в руці, наче замислившись, як вони туди потрапили.

— І гадки не маю.

— Я замовлю піцу, — запропонувала Алекс. — І першою піду в душ. Ми обидві тхнемо.

— А я відкоркую пляшку вина.

Стерн уже піднімалася сходами, коли почула стукіт у двері. На мить вона подумала, що це може бути декан Сендоу. Але чого б йому стукати? За шість місяців, які вона провела в Леті, у двері маєтку на Орандж-стріт не стукав ніхто.

— Доус... — гукнула вона.

— Впусти мене, — за дверима пролунав гучний і розлючений чоловічий голос.

Ноги Алекс понесли її вниз сходами, перш ніж вона збагнула, що відбувається. Примус.

— Доус, не треба! — крикнула Стерн.

Проте Доус уже відмикала двері. Замок клацнув, і двері розчахнулися. Аспірантку відкинуло на бильця, навушники випали з її руки. Алекс почула гучний хрускіт, коли голова дівчини врізалася в дерево.

Стерн гарячкувато думала. Вона схопила навушники Доус, натягнула їх на вуха, міцно притискаючи руками до голови, і кинулася нагору сходами.

Озирнувшись, вона побачила Блейка Кілі, красунчика Блейка Кілі, плечі його вовняного пальта вкривав сніг, наче він зійшов зі сторінок каталога; хлопець переступив тіло Доус, прикипівши поглядом до Алекс.

«З Доус усе буде гаразд, — сказала вона собі. — Мусить бути гаразд. Ти не зможеш допомогти їй, якщо втратиш контроль».

Блейк скористався Зоресилою або чимось таким. Алекс відчула дію чарів у його голосі навіть крізь зачинені двері. Це була єдина причина, чому Доус відімкнула йому.

Алекс помчала до арсеналу, набираючи в телефоні Тернерів номер, і гупнула рукою по старій стереопанелі на стіні біля бібліотеки, сподіваючись, що та хоч раз зробить їй ласку. Можливо, будинок був її спільником, адже в коридорах раптом гримнула музика, гучніше й чіткіше, ніж їй доводилося чути. Коли Дарлінґтон був десь неподалік, грав Перселл або Прокоф’єв. Натомість зараз заграла мелодія, яку останньою слухала Доус; якби Алекс не була така налякана, вона розреготалася б, почувши, як повітря наповнилося мотивом Морріссі та бреньканням гітар.

Навушники заглушили слова, власне дихання гучно шуміло у вухах. Дівчина ввірвалася до арсеналу й кинулася висувати шухлядки. Доус лежала внизу й стікала кров’ю. Тернер був далеко. Алекс не хотіла думати про те, що може скоїти з нею Блейк чи що він може змусити скоїти її. Чи стане це помстою за те, що вона вчинила? Невже він збагнув, хто вона така, і якось спромігся прийти по неї аж сюди? А може, це Тара привела його до її дверей? Алекс так зосередилася на товариствах, що не помічала іншого підозрюваного просто в себе під носом: привабливого хлопчину, гнилого зсередини, який не любив чути слово «ні».

Їй потрібна була зброя, але в арсеналі не було нічого для боротьби з живим людським тілом, зміцненим суперхаризмою.

Алекс озирнулася через плече. Блейк уже був за спиною. Він щось казав, та, на щастя, музика заважала почути. Дівчина потягнулася до шухляди й схопила щось важке, що можна було швиргонути в нього. Навіть не розібрала, яку безцінну річ жбурляє. Астролябію. Блискуче прес-пап’є із застиглим