Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

Я вибрала зелену сукню, якраз під колір очей. Дуже красива, елегантна, по фігурі. Зібрала волосся саме так, як колись мені допомогла зробити Дайна для першої зустрічі з Енді. Весь мій зовнішній вигляд має кричати про те, як я його люблю. За ці п'ять днів нічого не змінилося.

Хоча ні, таки зміни є. Я відчуваю в собі більше магії, ніж раніше. Пов'язувала це з гарним відпочинком, але певно це через близькість до Діена. Спочатку мене наповнили сили після зустрічі з Енді. Тоді в мене з’явився вогонь, а Діен все це лише помножив. Нічого нового я поки що не вмію, але наповненість відчуваю кожною клітиною.

- Ти в цьому збираєшся йти? - Діен виник на порозі моєї кімнати несподівано.

- А що не так? - Стою перед великим дзеркалом, розглядаю себе.

- Мені не подобається зелений.

Махнув рукою і моя сукня стала яскраво-червоною. Той самий фасон, та ж витонченість, але колір кричить.

- Поверни, будь ласка, - намагаюся зберігати спокій, ховаю роздратування, роблю голос м'якшим, - мені більше пасує зелений.

- Мені подобається червоний. Нехай буде так. Нам уже час, - карбує слова якось зло. Напевно, здогадався, що я думала про Енді, вибираючи вбрання.

Сам одягнувся як наречений на весілля. Тільки краватки не вистачає. Діловий костюм сидить на ньому чудово. Сорочка недбало розстебнута, комір відкинуть на піджак. Саме так носить сорочку Енді. Виглядає красиво та сексуально.

- Зазвичай дівчатам компліменти роблять із приводу зовнішнього вигляду, а ти лише настрій зіпсував.

- Ти прекрасна в цій червоній сукні. Ходімо.

Видавив із себе. Не вірю жодному слову.

- А в зеленому, отже, була не дуже, – продовжую стояти на місці. Не знаю, навіщо я тягну час, навпаки, треба бігти на зустріч із Енді. Вся справа у хвилюванні.

- Переміщайся за мною, - навіть руку не подав.

- Стій, я не можу, - досі не зрозумів, дурень, - я не переміщаюся на далекі відстані.

Підняв брови, дивиться на мене спантеличено.

- А-а-а, ось чому ти не спробувала втекти! А я думав...

Та що він міг думати? Закохалась у нього та вирішила залишитися? Очевидно, що ні. Тут можна закохатися хіба що в острів. Із цим проблем не виникло.

- Навчи мене, будь ласка, – сама не вірю, що прошу у диявола допомоги.

- Щоб ти втекла за першої нагоди? Ні, - єхидно посміхається. Зрозумів нарешті, що тут я залежу від нього повністю.

- Гаразд, попрошу Енді. Він мені не відмовить. І компліменти він уміє робити, на відміну від тебе. За стільки років міг би навчитися спілкуватися з дівчатами.

Діен перемістився до мене впритул. Я відчула його роздратоване дихання у волоссі. Взяв мене за руку, стиснув долоню.

- Просто відштовхуйся ще раз від того місця, куди тебе тягне, наче ти на батуті. Тоді не впадеш у несподіваному місці. Зробиш так кілька разів, наступного буде легше.

Ого, не чекала. Він уміє говорити м'яким тоном, повчальним. Роздратування його ще не відпустило, але інформацію дає цінну. Здається, я зрозуміла, як на нього давити. Діена бісить, коли брат виявляється краще, ніж він сам. Це – комплекс. Усередині цієї холодної скелі сидить ображений хлопчисько, якому завжди у приклад ставили молодшого брата. Як же це прикро, мабуть, коли молодший виявляється кращим.

Ми перемістилися на зелений лужок перед великим будинком. Діен тримає мене за руку, наші долоні сплетені. Я мимоволі посміхаюся, бо тільки-но майже сама перемістилася на велику відстань всього за кілька секунд. І опинилися ми знову в теплих краях, як приємно.

Мої туфлі потопають у м'якій траві. Незручно ходити на підборах. Я взагалі терпіти їх не можу, але під сукню довелося взути. Піднімаю очі та бачу Енді на порозі будинку. Він чекає, коли ми підійдемо, а я вже хочу кинутися до нього в обійми. Роблю ривок уперед, але мене зупиняє сильна чоловіча рука.

- Ти сьогодні прийшла зі мною, отже, будеш цілий день біля мене. І підемо ми разом, - Діен каже жорстко, трохи повернувши голову до мене, а сам розтягує обличчя в посмішці, ніби ми тут з ним говоримо про щось миле.

Бачу, як Енді нетерпляче крокує два метри вперед, два назад.

- Привіт брате! Радий зустрічі! - на диво вони навіть по-дружньому поплескують один одного по плечу, ніби бійки вранці не було.

- Есмеральдо, - Енді цілує мені руку, повільно, ніжно, а я вже тремчу, - ти чудово виглядаєш. Тобі личить це вбрання.

Ось і щирий комплімент. Дякую. Але чому цілуєш тільки руку, Енді? Я хочу кинутися тобі на шию, цілувати, обіймати, щоб ти гладив мене по голові, наче я твоя кішечка. Який же ти гарний!

- Ну все, годі, - Діен перериває мій внутрішній монолог, звернений до молодшого брата.

Енді посміхається, дивлячись на мене, бере за другу руку, і ми входимо до будинку. Я відчуваю тепло від його долоні, в голові вихором проносяться події, яких я до цього моменту не знала.

- Ен, припини, - Діен зло шипить на брата.

А я тим часом бачу, як ми з Енді сидимо на даху, їмо тістечка. Розумію, що моє обличчя в кремі, а я посміхаюся, як дитина, тішуся, потопаю в щасті. Енді нахиляється до мене, цілує ніс, забирає язиком крем з моїх губ, я з тремчу від його дотиків. Потім він проникає в мій рот, досліджує його глибини, грає з язиком, охоплює губи по черзі. А наступної хвилини вже владно валить на плед, застелений на даху. Ми перекидаємося на ньому, граємо, обіймаємося, гладимо один одного, пестимо. Його очі сяють щастям, навколо них безліч дрібних складок, що підтверджують щирість емоцій.