Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

Піднімаю очі на Енді, кілька секунд він дивиться на мене з усією мислимою ніжністю. Другу мою руку вже смикає Діен, привертаючи до себе увагу, але його для мене зараз немає. Енді відновив мені пам'ять, яку колись стер. Тепер я все пам'ятаю.

Прокручую ще один яскравий епізод. Ми стоїмо з Енді над усім світом. Схоже, ми залізли на верхню точку підвісного мосту. Дивимося на місто, зображуючи закоханих на носі "Титаніка". Енді шепоче мені на вухо ласкаві слова, погладжує талію, притискає мої сідниці до збудженого члена. Я закочую очі від відчуття щастя. Я усвідомлюю, що ми знайомі всього один день, але в грудях розливається любов до цього хлопця. Нам добре вдвох просто стояти, тісно притиснувшись один до одного.

Ні, він не просто мене трахав, як висловився Діен. Він мене закохував щодня, нарощуючи свої власні почуття. І зараз я розумію, що Енді мене любить безмежно. Він дає мені відчути все, що носить у собі.

Ми стоїмо у широкому світлому холі, поки нас лише троє.

- Ді, ти підготував Есму до зустрічі з батьками? – Енді каже стурбовано.

- Та що там готувати? Зараз сама у всьому розбереться з ходу! І так ясно, що ти – мамин улюбленець, я – татів. Вона дівчинка тямуща.

- Енді, мені варто хвилюватися? – дивлюся на свого хлопця з переляком.

- Все гаразд, дівчинко моя, просто будь собою.

- Значить, твоя мати на нашому боці?

Діен єхидно викривив обличчя, посміюється, але не намагається вирвати мою руку в Енді.

- Ні, малеча, вона не на вашому боці. Вона тільки на боці Енді, - відчуваю зловтіху в кожному слові. - Зараз ти зрозумієш, що краще тобі залишитися зі старшим братом.

У цей же момент у хол увійшла пара. Моє серце опустилося нижче за плінтус. Я зараз згорю від хвилювання. Енді заспокоює мене, погладжує долоню. Діен продовжує зловтішатися, бачу по усмішці.

- Ох, мої дорогі, як же я рада! – у холі розкішного будинку нас зустрічає біловолоса жінка. Видно, що вона вже немолода, але волосся не сиве, скоріше природного світлого відтінку. Обличчя виражає доброту, ніжність. Вона по черзі цілує синів, обіймає їх, тріпає волосся, ніби перед нею п'ятирічні хлопчаки. Жінка дуже висока, струнка, на ній розкішна блідо-фіолетова сукня в підлогу. Я ніби побачила богиню, що спустилася з неба.

- Есмеральдо, це наша мама Енріела Хот, - каже старший.

- Мамо, це Есмеральда, - продовжує Енді.

- Рада знайомству, - ми тиснемо один одному руки, вдивляючись у вічі.

До нас підходить високий темноволосий чоловік. Продовжується знайомство так само. Це батько сімейства – Діворсен Девіль. Тепер я розумію цю гру букв із іменами. Він Ді, вона Ен, а діти Діен та Енді. Незвичайно вийшло.

Всім натовпом пройшли до вітальні. Я почуваюся ніяково. Мене за обидві руки ведуть два брати. Жоден не забирає долоню. Батьки заводять невимушену бесіду, ніби нічого дивного в тому, що відбувається, немає. Мені зараз одній здається, що в цій родині щось не так? Ну щонайменше те, що дітки привели знайомити з батьками дівчину… одну на двох. А вона взагалі не згодна. Чуєте? Я проти! Хочу лише Енді!

- Я така рада, Есмеральдо, нарешті з тобою познайомитися! Звичайно, я тебе уявляла трохи інакше, - мати сімейства говорить м'яко, надмірно ніжно.

- Як же ви мене уявляли? З золотистим волоссям і блакитними величезними очима? - Енді ж сказав бути собою, ось я вже розкриваюся.

Побачила незрозумілу усмішку, що ковзнула по обличчю Енріели.

- Так, саме так, люба. Ти зовсім відрізняється від попередниць.

Ох, грудочки мені ковтати сьогодні доведеться не раз. Але я вдаю, що не помітила. Мене, як і раніше, за руки тримають обидва брати. Ми вже сидимо у вітальні, мене затиснули на дивані з двох боків. Навпроти дві пари вивчаючих очей. Батько мовчазний, але дивиться на мене з усією увагою.

- Отже, Есмеральдо, хто твої батьки?

Ну ось, почалися оглядини. Мені похвалитися нема чим.

- Я не знала їх. Мене виховували приймальні. А ще я не первородний маг. Сили в мене з'явилися у вісімнадцять років, мені їх подарували, - говорю швидко, і бачу, як змінюються емоції на обличчі обох батьків.

Діворсен прокашлявся, подивившись на свою дружину. Та йому у відповідь кивнула. Не знаю, що це за діалог, обіцяє він мені щось хороше або попереджає про небезпеку. Брати тим часом мовчать, хоча занепокоєння Енді відчуваю у своїй долоні. Схоже, я вже стала спокійнішою, ніж він.

- Енді, ти знову привів у будинок підробку, - грубо і надмірно голосно промовив Діворсен.

- Ні, батьку, ти її не знаєш...

- Ти й про попередню говорив те саме, - жорстко говорить батько сімейства. - Як її там звали? Енрі, нагадай, - звернувся до дружини.

- Калісса, - Ерніела посміхнулася. - Дуже красива дівчина, але дурна, що пробка. Навіть не знаю, як ми витримали ту вечерю в її компанії. Добре, що Енді не приводив її знову.

Від мого обличчя відлинула кров. Я готова схопитися, бігти і більше не повертатися сюди. Сімейне подружжя тим часом продовжує обговорювати попередню вечерю з якоюсь дівчиною братів. І знову ж таки, однією на двох. У них що такі ігри?