Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"

— Бальзаму! бальзаму!

Двері в кінці коридору! лементують безперестану, мовляв, треба! несамовито всі! квартира Армелли! У Армелли повно лікувальних бальзамів! усе забито бальзамами! це всім відомо! можу їм допомогти! попри все! посунути з ними! ключ має пані Туазель… але забула, де поклала?.. і що? і що?.. і двері скособочило!.. стеля просіла… хіба що всім навалитися гуртом! Гей! я можу, хоч і рачки! можу! повзу! сміливіше! усі! отак! гуртом! двері вже хитаються, піддаються… зараз розлетяться! і стінка разом з ними! я готовий, але консьєржка мене стримує… та ті не бачать! хапають за чуба! інші кóпають! і товстун із ними! товстун лупить кулаками і бух! і вжух! і ще! я не марю… це не гармата в кінці вулиці… бах! гах! гамселять від душі!.. пробуджують мене, це правда… бо вже був знепритомнів!.. чую удари, зсередини, із себе… і ззовні, з неба…

— То що, увесь час про те саме?

— Так! так! саме так! мордують мене… Армеллині двері скособочило… і це моя вина?

— Ламайте, ну ж! ламайте!

Не хочу нічого ламати!..

Консьєржка найзавзятіша…

— У неї повно, справді! у неї повно!..

Та мені що! мені аби чкурнути звідти!.. нехай самі Армеллині двері трощать!..

Доповзти до хідника!.. уздовж стіни… «долізти або померти»… здається, так було в законі чотирнадцятого року?..

— Дурепа! Дурепа!

Ага, це не до мене… Це Родольф шпетить нашу консьєржку…

— Ключі! ключі!

Нема! Нема!.. жодного ключа!..

— У вас ключі!

Вона пручається!.. він дістає ключа… пробує… другий! колупається в замку… не ті двері! коридор не той! Армеллині двері по інший бік!

— Йолоп! недотепа! тупак!

Не може витягнути ключа!.. надходить хвиля!.. його хитає й кидає в інший куток!.. падає долілиць і не ворушиться… ключ зламався й застряг у замку…

— Панна де Зейс десь поїхала!..

Усе, що може сказати, от тупак!..

— Звісно, поїхала! от дурень! волатий!

Краще не скажеш! усі інші, і Клео-Депастр!.. що не втрапив відімкнути!.. бо двері не ті!..

— Роззява! злодій! недотепа!

От як картають!.. а він лежить долілиць… чекає, щоб перестало хитати… щоб будинок не танцював… щоб уже не переплутати! але яким ключем?

— Хто мене дражнить волатим?

Лють! дійшло!.. але без спорів!.. немає часу! хвиля! порив! такої сили, що склепіння брами розбухає! так, розбухає! збільшується! так! справді!.. розбухає удвічі! Родольфа підводить з плит, отак, з підлоги… несе і викидає аж на вулицю!.. а інші повзучі, скрючені, скоцюблені сплітаються, зліплюються ще гірше… ще гірше! може, це нагода все скінчити! Гоп! до дверей! напирай! на правильні двері! вони не переплутають, як Родольф!.. мерщій! руки, ноги, голови, груди! хай зіб'ються докупи в одне тіло!.. скільки їх? тридцять?.. п'ятдесят сусідів? діти… старі… і кілька дебелих… але жодного завважки з Норманса!.. а той спить… знову заснув… уже не біля жінки… а під ліфтом… спить сидячи… хропе… оцей би двері висадив! силу має!.. лінивий мастодонт! до біса, то ж його Дельфіна врешті-решт!.. Дельфіну треба рятувати! це ж для неї всі бальзаму шукають!

— Пані Туазель! скажіть-но! скажіть-но!

Кому ж як не йому виламувати двері!.. ого, усі гуртом кидаються! туди! брррум! туди, усі! Не чекають!.. пускаються! метаються… їх п'ятдесят! упереміш голови, руки, ноги — одним вузлом! бррранг! у двері! у ті, що треба!.. двері не встоять…

Скрегіт… скрип… штурх!.. ти ба, їх відкинуло! усіх відкинуло! увесь клубок!.. тіл! їм боляче! кричать!.. «ой-ой-ой!» двері, мов пружина… нема ради!.. «ой-ой-ой!» лантухи сала!.. стогнуть… усі попадали й лежать! та нехай розворушать Норманса, ту гору жиру! трясця!.. нехай поторсають, присилують! кому ж як не йому ламати двері!.. знову гукаю… рачкують до нього, їх десятеро… п'ятнадцятеро… двадцятеро… торсають товстуна… хитають… бабах! товстун завалюється! спав, спершись спиною на клітку ліфта… ударився головою! прокинувся! не дайте йому знову заснути!.. щипають! штрикають шпильками! жирну дупу! штрикають у дупу!.. а він хропе! хропе… знову заснув!.. от феномен!.. вони беруться вдесятьох… удванадцятьох… підпирають!.. підводять! ого! підтримують!.. ставлять, аби тримався рачки!.. головою вперед!.. для тарану! його пузище звисає майже до килимка… справжній гіпопотам!.. без перебільшення! головою вперед! так краще… і бабах! скособочені чи не скособочені… двері піддадуться! він проламає!.. тільки б захотіти! вони трохи відступають… усе кубло… підпирають його… і знову пхають у сраку! гуртом… удесятьох… удванадцятьох… пхають… уявіть собі ту масу!.. розумію їх замір… вони бачили мої спроби… як я протистояв стихії! дочекатися пориву! і дррринь! і головою в двері! всі пхають його в сраку! із завзяттям… їх уже десь сорок його пхає — і раз! стратегія гурту… уловлюють поштовхи… відступають… очікують миті!.. мерщій! дррринь! головою!.. «о-о-о!» головою!.. «р-р-р-а!» хрипить!.. двері схитнулися… але стоять!.. і всіх знову відкидає!.. відпружинює!.. усіх! товстуна! розлітаються! падають хто де!

— Хай вам біс, слимаки безголові! ну ще раз! і хором!

Нема ради!.. групую їх за сракою… сміливіше! хором! хором! за сракою! велетенський кабан, уперед! рвійно! добре, якби його гарбуз репнув! не тільки двері!.. мене он як душив! важливий спогад! незабутній! я б його почастував бальзамом! щоб краще таранив двері! щоб розтрощив їх! треба штовхати! уперед! отак! розтрощити двері! ох, бальзам!.. подуріли від бальзаму… у Зейсихи його повно!.. повно! у Леони де Зейс! правда! правда! і я хочу!.. їх збадьорити! ентузіазму додати!.. великих зрушень без ентузіазму не стається!.. приєднуюся до войовничої фаланги… втираюся між тілами… і всі пхають товстуна у сраку! і дррринь! і не впоперек!.. вчіпляюся добряче… хапаюся за що можу… мала грудна клітка… маленькі цицьки… і гоп! і гоп!.. напираємо чи ні?.. напирають… мляво!.. ні! ні! от справжній порив!.. тут Клео-Депастр Ремон… Ремон себе вже не шукає, уже знайшов!.. він тут, майже біля мене… тут Шармуаз на два тіла далі… ах, пані Нантон, молочниця!.. теж тут! не з нашого будинку! Еліза Нантон, молочниця… шукає свою тітку… прийшла шукати тітку… «Тітонько! Тітонько!»… її крамниця на вулиці Моке… не близько!.. вся вулиця згоріла… жодної цеглини! жодної віконниці! лементує!.. лементує!.. у неї чоловік негр… негр на війні з Німеччиною!.. гаїтянин… таким чином, ворог Німеччини!.. «Я гаїтянка! я гаїтянка!…» кричить часом…

— Усе одно пхайте! пхайте! кава з молоком! пхайте!