Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"

його вивіска: «Одноріг і пантера»!.. відома на всю Європу! найвидатніший гравер Європи і «геральдист»… і що?.. згадував це, доки дивився на піруети малого палацу!.. Згадував… думав про це… як лежав… долілиць… тинь! динь!.. двічі по пиці!.. по моїй! от тобі маєш!.. Родольфу набридло, що я досі лежу… не довго думав!.. тинь! і динь! і знову!

— Телепню! Жюль винен! сліпий кретин!

Я протестую! навіщо він мене товче, от дурило!

— Покинув помирати пані Норманс!

Мімі його підбурює!.. уже мене не кохає…

— А у вас що, є ампули? чи, може, бальзам? чи тільки срака? кокетка! шльондра!

Маю дати відсіч!.. досить з мене ляпасів!

Коли мене виводять зі звичного стану, тобто щирого, філософського, я себе уже не впізнаю…

— Пранцювата! Істеричка!

Додаю…

Саме цієї миті нас знову кидає!.. будинок знову хитає! як ніколи брутально!.. усі навпочіпки і рачки!.. ураз! умить! нічого не відчули! гамузом! усі під ліфт! усі, хто є! п'ятдесят душ! галасливі й склеєні! намацую!.. знову обома руками… хапаю… пхаю… ох, знову чийсь роззявлений рот! Тарррабум! нас знову кидає в коридор!.. звідкись навалюються три тіла! зненацька! з усього розмаху!.. але вважаймо! розлам поряд!.. тримаюся за стінку… знаю… три тіла перекидаються!.. я вже ледь дихав… нехай карамболять деінде!.. розплющую очі… хочу бачити… занадто сліпуче, пекуче!.. «Пірам! Пірам!» Пірам тут… велика морда… ні, це не Пірам… якась дама… дама з кучериками… хапаю… обмацую голову… переходжу до іншої!.. ще одна… чоловіча… ні! такі вуха, це таки Пірам!.. я вам не сказав про Пірама, що в нього радше медвежа морда? кругла, кошлата, оченята малі… але вуха довгі, як у спанієля… назагал не дуже гарний псюра… особливо ззаду… круп вищий… задні лапи довші від передніх… довгий хвіст гладкий, довгий-предовгий… теж на кшталт спанієля… і шерсть кучериками, коротка шерсть кучериками… на конкурсі «Красуні й собаки» першого місця не посів би… Красуні теж, скажіть-но, голі!.. я б їм зробив медичний огляд, тим «красуням» із собаками! я б їх відучив, як напоказ себе виставляти, хизуватися! нічого ганебнішого, як зиркати на «красунь» розібраних! гай-гай, геть не смішно, стільки атрофій! розпач, ті цибаті! справді, прутні з пуття зводять! зводять! щоб людство не продовжувалося, щоб закохані заспокоїлися, щоб голод більше не завивав під дверима, аби щоранку не додавалося вісімдесят тисяч душ, яких треба годувати… усе просто, досить заснувати Журі з розбирання й дефілювання красунь… нехай ногами кренделі крутять!.. ні!.. ні!.. такі як є!.. справді атрофічні!

Отож Піраму, нехай і кумедному, цигейково-спанієльному, нема чого боятися… а ще приязному й чутливому… ми знову полізли під стіл, я шукав йому Туанон, його Туанон… він зі мною… лазив… рився… скавчав… не могли знайти…

— Це ти, Піраме? це ти?

— Гав! Гав!

Він бачив, що я намагаюся, але там задушно…

— Ну ж бо, Піраме, назад!

І гоп! на хвилі!.. вдовж розламу… відкочуємося!.. он лантух сала, он… другий… три… чотири… котимося разом… а знадвору золота заграва! золоті снопи!.. Думаю про Кремоїля… я вам не розповів про Кремоїля? але ж він найважливіший! який я забудько!.. що все навколо Кремоїля! уся ця оповідь!.. а не про самі громи й літаки!.. і про Жюля-обрубка! і Цивільну оборону, і Періколу… ні! ні! Кремоїль теж важить!.. Скоріше важить!.. Кремоїль — король нічних клубів!.. його слова мені відлунюють! слова Седіба Кремоїля! мені «дін! дон!» у макітрі… брррум! брррум! відлуння… Але Кремоїль теж!

— Багато золота, Жюлю! саме золото!

Це моя вина, що ви не знаєте!.. Не розповів про Кремоїля!.. Кремоїля й Жюля!.. Жюль мав розписати йому стіни… стіни його нового клубу… як я міг забути?.. претендую на хронікера!.. а таких персонажів забуваю! Кремоїль саме вскочив у халепу… його «Джунглі»! фіаско! на вулиці Трюдена… хоч і хвацький заклад… розташування, опорядження, усі лялечки з «Адама», з «Тентена», усі справжні хлопці з вулиці Скріба… бездоганний нічний клуб, для тієї епохи… двісті тисяч на меблі й оздоби!.. і всі свої в «Рітц»! знайомства! найважливіші гості зі Сходу! Та як не крути, катастрофа! хоч і весь «Мажестік»!.. Чорта лисого! ніхто не заходить!.. чому? чому?.. Кремоїль зрозумів: погане оздоблення! атмосфера! «не заклична», як він казав… але приміщення шикарне!.. у серці кварталу розваг!.. нуль! його «Нічні джунглі»!.. фіаско!.. однозначне!

— Тепер тільки золотистим, Жюлю! більше, ніж золотистим! я вирішив! ще більше, ніж золотистим, розмалювати! щоб не виглядало сумно!

«Джунглі» розписували… пів року розписували! Замакович декоратор…

— Я витягнув його з Алеппо!.. кузен! хай йому біс! казав йому: без срібла, Замо! щоб нічого сріблястого!.. а він усе розмалював сріблом! з патьоками!..

Тепер головне, щоб не сталося такого самого з Жюлем!.. «Сміх янголів», вулиця Сент-Етерп! і щоб нічого, крім золотистого!.. та Замо скопіював був «Неан»! божевільний! кабаре не кабаретить! цілий статок! тепер такого вже не станеться!.. за Сент-Етерпом особисто простежить!..

— Приходять, ніби нічого… три місяці в Парижі — і кінець!.. нікого!

Потім чути не міг про свого алепського кузена!..

— Ще на п'ятдесят тисяч мене розкрутив! Щоб я його через Лінію[179] переправив!

— Їдь і чекай мене в Марселі! сказав йому… за п'ятдесят тисяч ушився! погодився!.. а то сидів би тут до скону!..

До речі, а той флюгер нагорі, щось я перестав дивитися… гукати йому… що він подумає?

— Агов, срака на коліщатках! бахур! у позолоті! у повній позолоті!

Обертається… добре мене бачить…

— Лілі не бачив?

Він же нагорі, хіба ні? вивищується над усім!..

Мене згрібає чиясь рука… дві!.. три!.. десять рук!.. і шпурляють мене, штовхають мене в коридор!.. а коридор гойдає, кажу вам!.. і мене викочує з коридора до риштака!.. Пані Туазель усе мені згадала!.. неначе оскаженіла!.. я кричу, як вона викручує мені руку!.. «Ой! ой!» а інші чобітьми своїми! човг! і бух! і вжух! і все по ребрах! кричати вже несила, так луплять! чобітьми, водоспад ударів! і бух! і вжух! що від мене лишиться!.. але у певний спосіб вони мене обожують!.. це для мого добра! для мого добра!

— З нами! ну ж бо! з нами!

Мушу лишитися з ними!