Читати книгу - "Відьмак. Володарка Озера"

Тишу, що на досить тривалий час залягла біля вогнища, перервало віддалене виття. Напевне, вовка. Хоча в околицях перевалу Ельскердег ніколи не можна було мати в цьому впевненість.

— Якщо бути щирим, — несподівано відізвався ельф, — то я не маю підстав, аби після Цінтрійського миру любити світ і його образ. Не згадуючи вже про порядок.

— У моєму випадку, — сказав пілігрим, схрещуючи могутні руки на грудях, — було щось подібне. Хоча я в тому переконався, як сказав би один мій знайомий, post factum.

Довго панувала тиша. Замовкло навіть те щось, що вило на перевалі.

— Спочатку, — продовжив пілігрим, хоча Бореас та ельф готові були закластися, що не продовжить, — спочатку все вказувало на те, що Цінтрійський мир принесе корисні зміни, створить цілком стерпний порядок у світі. Якщо не для всіх, то принаймні для мене…

— Королі, — кахикнув Бореас, — з’їхалися до Цінтри, якщо я правильно пам’ятаю, у квітні?

— Другого квітня, — уточнив пілігрим. — Був, як пам’ятаю, новий місяць на небі.

* * *

Уздовж стін, розташовані трохи нижче від темних балок, що підпирали галерейки, висіли закріплені ряди щитів із різнобарвними малюнками геральдичних знаків, гербами цінтрійської шляхти. Уже на перший погляд впадала в очі різниця між трохи побляклими знаками старовинних родів і гербами шляхти, що стала такою в новітні часи, за правління Дагорада й Каланте. Ті, новіші мали живі, не потріскані ще кольори, не позначено ще було їх рядками дірок короїдів.

Найживіші ж кольори мали щити, додані цілком недавно, — з гербами шляхти нільфгардської. Тієї, що їх отримала під час здобуття міста та п’ятирічного імператорського правління.

«Коли ми вже повернемо Цінтру, — подумав король Фольтест, — треба буде допильнувати, аби цінтрійці не знищили цих щитів у святому запалі відновлення. Політика — то одне, а прикрашання зали — інше. Державні зміни не можуть бути виправданням для вандалізму».

«Значить, це тут усе почалося, — подумав Дійкстра, розглядаючи величезну залу. — Славетний бенкет на заручинах, під час якого з’явився Сталевий Єжак і зажадав руки принцеси Паветти… А королева Каланте найняла відьмака…»

«Як же дивовижно сплітаються людські долі», — подумав шпигун, сам дивуючись із тривіальності своїх думок.

«П’ять років тому, — подумала королева Мева, — пять років тому мозок Каланте, Левиці з крові Кербінів, розбризкався на плитах двору, саме цього, який видно з вікон. Каланте, чий гордовитий портрет ми бачили в коридорі, була передостанньою особою королівської крові. Після того, як потонула її донька Паветта, залишилася тільки онука. Цірілла. Хіба що звістка, що Цірілла мертва, правдива.

— Прошу, — махнув тремтячою долонею Цирус Енгелькінд Геммельфарт, ієрарх Новіграда, з огляду на вік, становище й загальну пошану per acclamationem[34] призначений тим, хто проводитиме засідання. — Прошу зайняти місця.

Вони розсілися, знаходячи позначені табличками стільці червоного дерева за круглим столом. Мева, королева Рівії та Лирії. Фольтест, король Темерії, і його ленник — король Венцлав із Брюґґе. Демавенд, король Едірну. Генсельт, король Кедвену. Король Етайн із Цідарісу. Молодий король Кістрін із Вердену. Князь Нітерт, голова реданської Регентської Ради. І граф Дійкстра.

«Цього шпигуна треба буде спробувати позбутися, усунути від столу переговорів, — подумав ієрарх. — Король Генсельт і король Фольтест, та що там, навіть молодий Кістрін уже дозволили собі кислі зауваження, того й диви, дочекаємося демаршу з боку представників Нільфгарду. Той Сігізмунд Дійкстра — людина невідповідного стану, а до того ж з огидним минулим і поганою славою, persona turpis[35]. Не можна дозволити, аби присутність persona turpis порушувала атмосферу перемовин».

Голова нільфгардської делегації, барон Шілярд Фітц-Естерлен, якому випало за круглим столом сидіти акурат проти Дійкстри, привітав шпигуна ґречним дипломатичним уклоном.

Бачачи, що всі вже сидять, ієрарх Новіграду всівся також. Не без допомоги пажів, що підтримували його під тремтячі руки. Ієрарх усівся на стільці, виконаному роки тому для королеви Каланте. Стілець мав пречудово високу та оздоблену спинку, завдяки чому відрізнявся від інших.

Круглий стіл круглим столом, але треба, щоб бачили, хто найголовніший.

* * *

«Значить, це тут, — подумала Трісс Мерігольд, роздивляючись кімнатку, позираючи на гобелени, картини й численні мисливські трофеї, роги абсолютно невідомого чародійці рогатого звіра. — Тут після знаменитого розгардіяшу в тронній залі відбулася славетна приватна розмова Каланте, відьмака, Паветти й Заклятого Єжака. Та сама, під час якої Каланте дала згоду на той дивний мар’яж. А Паветта вже була вагітна. Цірі народилася десь місяців через вісім або й менше… Цірі, спадкоємиця трону… Левеня з крові Левиці… Цірі, моя мала сестричка. Яка зараз десь далеко на півдні. На щастя, уже не сама. Вона разом із Ґеральтом і Йеннефер. Вона в безпеці. Хіба що вони знову мені набрехали».

— Сідайте, любі пані, — підігнала їх Філіппа Ейльгарт, з якогось часу уважно придивляючись до Трісс. — Володарі світу почнуть за мить по черзі промовляти інавгураційні промови, а я не хотіла б пропустити ані слова.

Чародійки, перериваючи кулуарні плітки, швидко позаймали місця. Шеала де Танкарвіль у боа зі сріблястих лисів, що додавали жіночності її суворому чоловічому одягу. Ассіре вар Анагід у сукні з фіолетового шовку, що незвично поєднувала скромну простоту та шикову елегантність. Франческа Фіндабайр, як завжди, велична. Іда Емен еп Сівней, як завжди, таємнича. Маргарита Ло-Антіль, достойна й поважна. Сабріна Ґлевіссіг у бірюзі. Кейра Мец у зеленому та нарцисово-жовтому. І Фрінгілла Віго. Пригноблена. Смутна. І бліда воістину смертельною, хворою, примарною майже блідістю.

Трісс Мерігольд сиділа поряд із Кейрою, навпроти Фрінгілли. Над головою нільфгардських чарівниць висіла картина, на якій було зображено вершника, що мчить у карколомному галопі між рядами верб. Верби простягали до вершника монструозні лапи гілок, ядуче сміялися потворними пащеками дупел. Трісс мимоволі здригнулася.

Поставлений посередині столу тривимірний телекомунікатор працював. Філіппа Ейльгарт налаштувала закляттям картинку й звук.

— Як пані бачать і чують, — промовила не без сарказму, — у тронній залі Цінтри, точнісінько під нами, поверхом нижче, володарі світу починають вирішувати його долю. А ми тут, поверхом вище, припильнуємо, аби наші хлопці не дуже загралися.

* * *

До виючого на Ельскердезі співуна долучилися інші. Бореас сумнівів не мав. То були не вовки.

— Я також, — сказав, аби оживити знову завмерлу бесіду, — не сподівався багато чого від тих цінтрійських перемовин. Та що там, ніхто з тих, кого я знав, не розраховував, що ті перемовини принесуть хоча б щось добре.

— Важливим був, — спокійно опротестував те пілігрим, — сам факт, що перемовини розпочалися. Проста людина — а я, якщо панство те дозволить, саме такою людиною і є — мислить просто. Людина проста