Читати книгу - "Королівський убивця"

Ще вона гаразд і не вийшла з кімнати, як я почав:

— Мій пане, я вже певний час хочу про щось вас попросити.

Якась нотка у моєму голосі мусила насторожитися і блазня, і короля, бо мені одразу ж дісталася їхня неподільна увага. Я глянув на блазня. Той, без сумніву, зрозумів, що мені кортить його позбутися. Натомість він схилився нижче, майже спершись головою об коліна Шрюда, і вищирився, доводячи цим мене до сказу. Але я не дозволив вивести себе з рівноваги і благально глянув на короля.

— Ти можеш говорити, Фітце Чівелрі, — офіційно сказав він.

Я глибоко вдихнув.

— Мій государю, я прошу у вас дозволу взяти шлюб.

Від здивування очі блазня округлилися. Але мій король усміхнувся так, наче я був дитиною, що просить цукерку.

— Так. Нарешті ти прийшов. Але ж, напевне, спершу ти збираєшся до неї позалицятися?

Моє серце калатало в грудях. Король був аж надто поінформованим. Але задоволеним, дуже задоволеним. У мені зажевріла надія.

— Не знаю, чи це сподобається моєму королю, та боюся, що я вже почав до неї залицятися. Але знайте, що наміру чинити це самовпевнено не мав. Це просто… сталося.

Він добродушно засміявся.

— Так. Деякі речі просто стаються. Хоча, оскільки ти не заговорив зі мною раніше, я вже засумнівався у твоїх намірах і чи леді сама себе не ошукала.

Мені пересохло в роті. Я не міг перевести віддих. Скільки ж він знав? Помітивши мій жах, король усміхнувся.

— Не маю жодних застережень. Насправді я задоволений твоїм вибором…

Усмішка, що спалахнула на моєму обличчі, дивно відбилася в рисах блазня. Я, тремтячи, видихав, а Шрюд продовжував:

— Але застереження має її батько. Він сказав мені, що хотів би на якийсь час це відкласти, принаймні доки її сестри незасватані.

— Що? — насилу вистогнав я, почуваючись украй розгублено. Шрюд приязно усміхнувся.

— Схоже, що твоя леді така ж метка, як її ім’я. Целеріті просила в батька дозволу на заручини того ж дня, коли ти виїхав до Оленячого замку. Думаю, ти здобув її серце, коли так відверто порозмовляв з Віраго. Але Бронді відмовив їй із причини, про яку я тобі сказав. Мені зрозуміло, що леді бурхливо протестувала, але Бронді — чоловік з характером. Однак він написав нам, щоб ми не ображалися. Прагне, щоб ми знали: він не заперечує проти самої партії, а лише хоче, щоб Целеріті не випередила своїх сестер із заміжжям. Я з ним згоден. Їй, здається, лише чотирнадцять?

Я занімів.

— Не переймайся так сильно, хлопче. Ви обоє молоді і маєте багато часу попереду. Хоча він не погодився на офіційні заручини, я певний, що не заборонить вам бачитися.

Король Шрюд глянув на мене так прихильно, з такою ласкою в очах. Блазень переводив погляд то з короля на мене, то з мене на короля. Я не міг нічого прочитати на його обличчі.

Я дрижав так, як мені вже місяцями не траплялося. Не міг дозволити цьому продовжуватися, щоб ще більше всього не погіршити. Я змусив язик ворушитися, а пересохле горло формувати слова:

— Мій королю, не про цю леді я думав.

Запанувала тиша. Я зустрівся поглядом зі своїм королем і побачив, що він змінився на виду. Коли б не був у такому розпачі, то, знаю, не міг би дивитися на вираз такого невдоволення. Натомість благально на нього глянув, молячись, щоб він зумів мене зрозуміти. Коли він нічого не сказав, я спробував продовжити.

— Мій королю, жінка, про яку я кажу, є тепер покоївкою певної леді, але вона не служниця. Вона…

— Мовчи.

Коли б він мене вдарив, це не було б гостріше. Я завмер.

Шрюд уважно зміряв мене поглядом. Коли заговорив, зробив це зі всією своєю монаршою величчю. Мені навіть здавалося, що в його голосі я відчуваю натиск Скіллу.

— Добре прислухайся до того, що я кажу тобі, Фітце Чівелрі. Бронді мій друг так само, як мій герцог. Ні він, ні його донька не сміють зазнати образи чи зневаги. Тим часом ти ні до кого не залицятимешся. Ні до кого. Раджу тобі добре обдумати те, що тобі запропоновано, якщо вже Бронді вважає тебе прийнятною партією для Целеріті. Він не прив’язує ваги до твого народження. Мало хто інший зробив би так. Целеріті дістане власні землі й титул. Те ж саме дістанеш і ти від мене, якщо тобі вистачить розуму виждати належний час і шляхетно повестися з леді. Переконаєшся, що це мудрий вибір. Я скажу тобі, коли ти зможеш домагатися її руки.

Я зібрав рештки відваги:

— Мій королю, прошу…

— Досить, Чівелрі! Ти чув мої слова на цю тему. Більше нема про що говорити!

Невдовзі він мене відіслав, і я, тремтячи, вийшов із його кімнат. Не знаю, що було причиною цього тремтіння, — гнів чи розбите серце. Я знову й знову думав про те, що він назвав мене іменем мого батька. Можливо, — казав собі зі злості, — так сталося тому, що у своєму серці він знав: я зроблю те саме, що й мій батько. Одружуся з любові. Навіть тоді, — жорстоко думав я, — коли для цього доведеться чекати, щоб король Шрюд ліг у гріб, а Веріті дотримав даного мені слова. Я повернувся у свою кімнату. Якби міг заплакати, це стало б полегшою, але сльози не приходили. Натомість я ліг на ліжко й дивився на балдахін. Не уявляв, як розповісти Моллі, що насправді сталося між моїм королем і мною. Кажучи собі, що мовчання теж було б обманом, я вирішив знайти спосіб усе їй розповісти. Але не одразу. Настане час, — обіцяв я собі, — час, коли зможу все пояснити, а вона зрозуміє. Чекатиму цього. А наразі не думатиму про це. «І, — холодно гадав я, — не піду до короля без виклику».

Разом із наближенням весни Веріті розставляв свої кораблі та людей так ретельно, як фігури на гральній дошці. Сторожові вежі на узбережжі були повністю обсаджені залогами, а сигнальні вогні готові спалахнути. Саме вони мали дати знак тривоги місцевим мешканцям, що помічено червоні кораблі. Принц зібрав решту членів Галенової групи Скіллу та розподілив їх по вежах і кораблях. Серена, моя ненависниця і серце Галенової групи, зосталася в