Читати книгу - "Як я закохалася в єті, Олеся Глазунова"

Розділ 66. Те, що об’єднує...

Всеволод Романович, як і обіцяв, придбав усе необхідне для створення муралу на стайні. Софії все ж вдалося запалити в ньому вогник надії. Чоловік того вечора майже всю ніч читав про іпотерапію, методи, результати та дійшов висновку, що така активність точно не завадить його донечці. Всеволод сконтактував з лікаркою, яка раніше поставила на ноги інструкторку Ірину та попросив оглянути і його донечку. Бізнесмен був вражений, що лікарка працювала у звичайній державній поліклініці. Вона, дійсно, була лікарем від Бога. Поряд з кабінетом жінки було багатолюдно. Світлана Іванівна не виписувала дорогих препаратів, не призначала дороговартісне лікування та не направляла до своїх колег за кордон. Вона ставилася до усіх своїх пацієнтів, як до своїх дітей та онуків. Було щось у цій жінці таке рідне, тепле, материнське. Світлана Іванівна оглянула Марійку у порядку черги. Прохання та бажання дати хабар, за пришвидшення черги, не подіяли.

Лікарка навчила Софію робити масаж на ніжках сестрички, бо її м’язи дещо ослабли через постійне сидіння у візочку, їх потрібно було привести в тонус, призначила вітаміни та кальцій, сказала їсти рибу, сир, побільше часу проводити на свіжому повітрі та отримувати позитивні емоції.

Соня вирішила втілити рекомендації лікарки негайно. Соломія з мамою та Сергієм Дмитровичем повернулися з Франції та також вирішили долучитися до створення муралу. Етьєн, хоч і був зайнятий на роботі, але знайшов час, щоб долучитися до всіх. Євгенія також не могла пропустити таку подію та долучилась разом з Алексом до усієї команди.

На трьох машинах усі прибули, щоб допомогти Соні та підтримати Марійку. Поки Марійка займалася з Іриною на стінах стайні почали з’являтись перші нариси коней. Софія казала, як і які фарби необхідно змішувати, а Етьєн та Алекс завзято виконували усю роботу. Навіть Всеволод Романович змінив діловий костюм та працював руками. Коли прийшов час наповнювати кольором малюнок, Соня чітко розподілила ролі між учасниками та розподілила роботу. На стінах почав з’являтися кінь. І настільки правдоподібний, що коники підходили до стіни і видавали певні звуки, ніби віталися з муралом. Ігор Сергійович також не стояв осторонь. Процес зміг захопити усіх. Соломія вела стрім. Кількість її підписникив шалено збільшилася. Її контент зацікавив й іноземців. Це була чудова реклама, що залучила нових клієнтів, які одразу ж почали бронювати уроки з верхової їзди. Аполінарія та Катерина Петрівна відповідали за обід. Як би активно діти не створювали мурал, але до ситих, на думку Катерини Петрівни, натхнення приходить частіше, ніж до тих, хто думає постійно про їжу. Жіночки накрили стіл та покликали усіх до смаколиків. Багет, нарешті, втілив свою мрію нагодувати усіх шашликом. М’ясо вийшло смачне, ароматне та соковите.

Якось так склалося, що усім було комфортно та добре. Кожен знайшов собі роботу за покликанням душі. Усі спілкувалися, багато сміялися, смакували смачними стравами. Найбільше щебетала Марійка, з дозволу тата, вона запросила усіх на свій день народження, який мав бути наступного тижня. Женя, користуючись моментом, домовилась, що їх івент-агентство бере на себе усю організацію свята. Дівчина підмітила усі деталі та узгодила із Всеволодом Романовичем бюджет.

Після смачного обіду робота закипіла ще активніше. Марійка порадила намалювати ще голови коників уквітчані травами і квітами, щоб коні також були красивими. Соня підхопила ідею та зобразила усе на стінах між вікнами стайні, яка тепер мала вигляд витвору мистецтва, а не покоцаної стіни. Усі активно допомагали, а Етьєн постійно крутився біля Соні, допомагаючи змішувати фарби.

– То коли вже весілля у ваших дітей? – запитав Ігор Сергійович у Катерини Петрівни, Аполінарії, Багета та Всеволода Романовича, які ще стояли біля столу та обговорювали деталі поїздки до Парижу.

– Думаю, що незабаром, – за всіх відповів Сергій Дмитрович, бо побачив, що інших запитання дещо загальмувало. – А що? Наші діти кохають один одного, чого кота за хвіст тягнути? Я вже не проти отримати статус дідуся.

Усі були задоволені результатом. Спільна діяльність зближує та надихає. Кожен отримав щось корисне для себе. Женя – нового клієнта для івент-агентства, Соломія – чудовий контент, Багет – нарешті мав змогу продемонструвати свої кулінарні здібності, Софія – насолоджувалася творчістю, Алекс – чудово провів час поряд з Євгенією, Етьєн – впевнився, що найкращої дівчини годі й шукати.

Всеволод Романович віз Марійку додому та радів, що його донечки – світлі промінчики, які дарують тепло усім, хто поруч. Чоловік саме зараз, як ніколи раніше відчував себе татом. Він зрозумів, що усіх об’єднала не тільки спільна робота, усіх об’єднала любов...