Читати книгу - "Як я закохалася в єті, Олеся Глазунова"

Розділ 67. Спинися, мите! Ти – прекрасна!

Євгенія звернулася за допомогою у реєстрації її івент-агентства та підготовки усієї необхідної документації до Етьєна. Натомість дівчина пообіцяла, що підготує для нього та Соні незабутнє побачення.

З усіх можливих варіантів Женя обрала побачення на Воронцовському маяку. Це дивовижне місця, яке точно сподобається своїми барвами Соні та припаде до смаку Етьєну, бо там ніхто не зможе потурбувати парочку.

Женя продумала усе: зібрала корзинку з продуктами, поклала туди пляшку ігристого та келихи, не забула про блокнот із олівцем, бо знала, що Соні закортить малювати, додала теплий плед та підказала Етьєну, де можна придбати гарну каблучку. Женя разом з Етьєном вступила у змову. Їй необхідно було дізнатися розмір пальчика Софії та яка каблучка їй сподобалася б. Євгенія вела тонку гру та вивідала у подруги усе. Женя з Етьєном у ювелірному магазині обрали найкращий варіант.

Соня відчувала, що це буде особливе побачення, серце не могло її обманути.

Автівка Етьєна зупинилася біля під’їзду Соні та дівчина пірнула у середину салону. Вона не питала, куди вони прямують, з цим чоловіком вона почувала себе затишно, комфортно та щасливо. Софія була приємно здивована, коли машина Етьєна зупинилася поблизу маяка. Дівчина пошкодувала, що не взяла етюдник з фарбами, чи хоча б скетчбук.

Поки Соня вдивлялася у далечінь, Етьєн дістав кошика, який завбачливо приготувала Євгенія, теплий плед та дав у руки дівчини батон, здивувавши її.

– Ти думаєш, що я аж так зголодніла? – розсміявся Соня.

– Не ти, – відповів Ет та кивнув на чайок та альбатросів, які зависли у повітрі в очікуванні частування.

Пара пройшла по довгій косі, яка привела їх до високого маяка, а десь угорі звучала музика. Євгенія продумала усе до дрібниць. Тут вирувала романтика.

– Давай зайдемо та поглянемо з маяка на цю всю красу, – запропонував Етьєн. Він не планував підніматися на самий верх будівлі. Для нетренованих ніг піднятися сходами нагору, майже той самий урок балету, якого йому вже і так вистачило. Через два прольоти спіральних сходів був майданчик з великим вікном біля якого стояв стіл, сервірований на двох, арка з квітами та саме звідти лунала музика.

– Яка краса, – мовила Соня, коли вони піднялися й побачили стіл та арку. З вікна відкривався надзвичайних краєвид на море.

Ет скористався порадою Євгенії та дав Соні у руки скетчбук і олівець. Дівчина усміхнулась, кивнула та почала малювати, а Етьєн, скориставшись моментом, дістав з кошика бокали, ігристе та усе необхідне.

Швидко накидавши кілька малюнків та задовольнивши свою жагу спинити прекрасну миттєвість, Софія відірвала очі від малюнку. На неї заворожено дивився Етьєн. У його очах було стільки обожнювання, тепла та кохання, що Соня замилувалися чоловіком. Неочікувано Етьєн встав з-за столу, став перед нею на одне коліно та дістав з кишені невеличку коробочку.

– Сонечко, я кохаю тебе. Стань моєю дружиною, – сказав Етьєн найголовніше та відкрив коробочку у формі серця, діставши з неї ніжну каблучку.

– Так, – не роздумуючи, відповіла дівчина і вони поєдналися у поцілунку.

Ігристе, полуниці, виноград, сир стояли на столі, а Соня та Етьєн наминали окраєць батона, яким годували чайок, кидаючи їм хліб через відчинене вікно.

Вони стояли притулившись один до одного, перед ними було ціле спільне життя. Обоє думали про те ж саме: спинися, мите! Ти – прекрасна!