Читати книгу - "Трагедія гетьмана Мазепи"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Правда, в 1716 році якийсь п’яничка на прізвище Михайловський обмовився, що знає, де зариті в Батурині скарби. Його відразу ж взяли на цугундер і навіть возили на допити до Петербурга.
Там під тортурами п’яничка зізнався: якийсь челядник колишнього гетьмана Мазепи повідав йому, Михайловському, що в західній стіні гетьманського палацу Мазепа замурував частину своїх багатств. Петро I, ознайомишсь з цими показаннями, велів негайно відправити до руїн Батурина військову команду для пошуків схованого.
Чотири дні солдати шукали гетьманську «заначку» в руїнах палацу, але так нічого й не знайшли. Та й що вони могли знайти, як у Батурині «все превратилось в безобразную кучу угля и щебня, воздух был испорчен испарениями от гниющих и полуобгорелых человеческих и скотских трупов, так что от смрада дышать было невозможно».
Шукали заховані, вже явно міфічні скарби і в Гончарівцях. Гетьман в останні роки постійно її зміцнював – адже там була його заміська резиденція. Як доносив Кочубей, Мазепа у 1708 році велів гончарівську резиденцію «обнести валом для якоись неведомой причины».
Замок Мазепи знаходився неподалік Батурина, край дороги на Конотоп, на обривистому березі Сейму – шукали й там. Марно. Але шукають і нині. Меншиков і Гончарівку спалив, знищив її дотла разом із замком Мазепи.
Ще один замок у гетьмана був на хуторі Поросючка під Бахмачем. Саме в заміському палаці в Поросючці в листопаді 1708 року всі старшини, полковники, сотники і знатні військові товариші принесли присягу на вірність Мазепі і підтвердили готовність «сподіватися на протекцію шведського короля».
А ще ж – увага, скарбошукачі! – залишки мазепинського замку знаходять неподалік від сучасної залізничної станції Бахмач у так званому Поросюцькому лісі. Там на штучному острові, утвореному широкими копаними ровами, що з’єднуються з річкою Бахмач, гетьман теж, залишаючи Україну, міг зарити свої скарби. Але там уже рилися-копалися – марно. Шукачі запевняють: скарби Мазепи покояться де-небудь на дні. Так, так, Дніпра. Чи в безіменних урочищах або… Та хіба мало в Україні потаємних місць?
А буває, скарби гетьман ховав, як кажуть, на видному місці. Хоча б у Чернігові, в будинку військової канцелярії – будинок зберігся й сьогодні. Так, так, той, що нині зветься «Мазепин дім». Там тайно у підвалі і зарив Мазепа багато бочок золота та різних коштовностей. Про це він якось повідав Мотрі Кочубеївні, аби вона доглядала ті скарби, а як «все минеться і вони знову будуть разом, тоді скарби – бочки з золотом – самі вийдуть на світ білий…»
Досі чомусь не вийшли. Може, тому, що проклята матір’ю Мотря Кочубеївна, як гласить легенда, блукає ночами білою примарою в Мазепиному будинку – жоден із скарбошукачів, навіть найзатятіший, не зважується туди вночі поткнутися. А вдень скарбів не знайдеш, вдень скарби «не даються в руки»…
Але скарбошукачі не ликом шиті. Скарбошукачі на все згодні і тому не втрачають надії. І на все вони здатні. Як ото один з героїв Степана Руданського:
А аби я був царем —
Знав би що робити:
Я би тілько захопив
Царську скарбівницю
Та ще б таки того дня
Драпнув за границю!
Існує про скарби гетьмана Івана Степановича Мазепи ще й таке сказання, записане автором цих рядків (а може, самим автором і придумане, хто його розбере) у 2009 році – див. його, Валентина Чемериса, книгу «Феномен Фенікса», роман-есе, фантастичні повісті, оповідання.
Отож ще дещиця про заховані (незнайдені) скарби Мазепи.
Поросючка
…і страшна свиняча морда висунулась, поводячи очима, ніби питалася: а що ви тут робите, добрі люди?
М. Гоголь
Не шукайте в нашій демонології ще й такого персонажу, його буцімто там немає. Ні серед відьом, ні серед блудів чи вихорів – не шукайте. Не знайдете Поросючки і серед вовкулаків, водяників (чого б це вона водилася в такій компанії?), ні серед домовиків, світилок і тим паче русалок-мавок (для компанії таких персоналій Поросючка красою-вродою не вийшла), ні серед упирів (пхе!), ні серед чарівників, чортів-бісів, ні серед чугайстрів, ні серед злиднів, ні серед скарбників…
О, до скарбників Поросючку в якійсь мірі можна віднести. Скарбник – це вірний страж багатств свого господаря, він затримує злодіїв і взагалі охороняє закопані гроші та закляті скарби. Були вони – скарбники – чисті й нечисті. Люди вірили, що раз на сім літ, до «Вшестя», закопані скарби пересушуються і горять (при цьому золото горить червоним вогнем; срібло – білим, мідь – синім). Вважалося, що гроші, які горять уночі, охороняє скарбник нечистий, взяти їх неможливо, бо вони закляті (прокляті). А коли хтось із настирливих та жадібних все ж їх добуде, то вони в мішку, доки їх нестимуть, перетворяться на черепки та вугілля. Або й на гадюк, жаб тощо. Траплялося, що нечистий скарбник може відкрити скарби, але – в обмін на душу. Цур йому пек! А Поросючці чужа душа не потрібна, тож ні за що вона не уступить довірених їй скарбів – і не просіть, і не моліть, і не хитріть, бо все то – дарма.
Тож не шукайте там Поросючку, її серед того кодла немає. Хоча вона і… є. Я навіть можу вам сказати де – за так, але, звісно, під великим секретом. Принаймні там, в тій потаємній місцині Поросючка була ще й донедавна, коли якось так налякала наших скарбошукачів, що поклялися вони до скону віку свого більше чужих багатств не шукати.
А було так…
Ні, спершу вам треба розповісти про скарби гетьмана Мазепи взагалі, а тоді… Про них багато чуток – достовірних і таких собі – ходить межи людом, і ще довго, смію думати, будуть вони ходити межи люду простого і навіть, як один казав, вельми грамотного.
Іван Степанович був людиною не бідною, дещо за гетьманства мав на чорний день. На його багатства розраховував навіть шведський король Карл ХII, який постійно побирався. Мазепа йому й допомагав, раз, поголоски ходили, навіть послав його величності аж 30 возів зі срібними та золотими монетами – хочте вірте, хочте ті вози перерахуйте. Тридцять їх, чи скільки там.
Гроші Мазепи, як він перебрався до шведів, були при ньому, але якась частка. Одні кажуть, що головні скарби нібито при гетьманському обозі знаходилися, тож якийсь час зберігалися в Прилуках,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трагедія гетьмана Мазепи», після закриття браузера.