Читати книгу - "Рижик, ОЛЕСЬ ІВРАК"

- Я стану клоуном! Справжнім! Рудим клоуном. І дарма, що в мене волосся не таке руде, як у тебе. Я надіну перуку і буду смішити людей. І спробуй мене тільки викрасти. Тільки спробуй!

Діти вийшли із шатра і зупинились.

- Куди тепер, - в очах дівчинки стояли сльози.

- Не знаю, - сумно відповів Артем.

- Так, може на весілля до Сірка, - там Сірко хоч нагодує. - хоча можливо їсти прийдеться під столом. Та нічого я звик. А от вам буде незручно. Тісно там під столом. Та ще і гості ногами штовхаються.

- Ой та знаю я цю казку, - махнула рукою Віка. - Та і мультик чудовий. Пішли, - дівчинка поглянула на Артема. - А що робить? Там хоч його родичі, - Віка кивнула у бік Боби. - Померти з голоду Сірко не дасть, вовка он як відгодував, що й тин поламав.

- А пішли, - погодився Артем.

І діти направились до засохлої липи.

- Заждіть, - зупинив дітей Боба. - Дайте я її хоч вкушу.

- Кого? - не зрозуміла Віка.

Боба розвернувся і кинувся до шатра. Діти з подивом слідкували за песиком. Боба підбіг до шатра, загарчав і вхопив брезент шатра зубами і почав його тріпати.

Нічне небо розірвалося на тисячі яскравих осколків. Сотні ракет, випущених у небо, перетворили його на барвисте полотно. Гігантські вогняні кулі розцвітали різноманітними кольорами, створюючи неперевершене видовище. Кожна нова ракета підсилювала феєричне шоу, заповнюючи ніч мерехтливим сяйвом.

- Ура-а-а! - Віка від радості почала підстрибувати і плескати у долоньки. - Салют! Ура-а-а!

- Що ти зробив? - хлопчик з подивом подивився на Бобу.

- Та нічого, - песик винувато опустив голову і ховав погляд. - Просто вкусив її.

Раптом поруч загудів потужний двигун, і поруч з дітьми запрацював гігантський фонтан. Водяні стовпи з силою били в небо, обсипаючи дітей прохолодними бризками. Віка, не задумуючись, кинулася під найсильніший струмінь. Зачерпнувши води долоньками, вона здивовано вигукнула: 

- Це ж лимонад!

Артем з Бобиком кинулись до Віки, щоб перевірити правдивість її слів і були також здивовані. Та що там здивовані. Вони були ошелешені.

- Це дійсно лимонад, - не міг повірити Артем.

- Смакота, - мурчав Бобик як кіт засунувши свій писок у струмінь. - Напевно ми не підемо на весілля, - промовив він. - Тут стає все цікавіше і смачніше.

Небо продовжувало сяяти від феєрверків. На фонтані ввімкнулась підсвітка і каплі лимонаду засяяли всіма кольорами веселки.

Ніч перетворила занедбаний парк на казку. Тисячі вогників спалахували, як зірки на нічному небі, освітлюючи кожен куточок. Вивіски заблищали яскравими кольорами, а каруселі закрутилися в безупинному танку. Весела музика наповнила повітря, і ЗАБУТИЙ ПАРК перетворився на чарівне місце для розваг.

Діти радісно заскочили до фонтану і почали плескатися лимонадом. Не втримався навіть Боба і з головою пірнув у солодку воду. На мить вони забули, що не можуть повернутися додому. Вони були просто діти і зараз були щасливі. Вони заливисто сміялися і грали у квача, намагаючись спіймати Бобу, але собака постійно вислизав від них і весело кричав на все горло:

- Не піймаєте! Не піймаєте!

Діти були мокрі, голодні, зморені, ображені, але щасливі. Вони бігали по фонтану мов навіжені і не помічали, як у шатрі чиясь рука відхилила брезент і хтось спостерігав за ними. Це був Рижик, він стояв у тіні шатра і реготав як навіжений, не міг зупинитися. По його щоках текли сльози. Цього разу це були сльози щастя.

Артем побачив клоуна першим і спинився:

- Клоун плаче, - сказав він.

- Бідненький, - пожаліла клоуна Віка.

- Він не плаче, - закричав Боба. - Він сміється. Ура! Він сміється.

- Та він не просто сміється, - здивувалась Віка. - Він регоче.

- І хто ж його розсмішив? - не розумів Артем.

- То як хто! - закричав радісно Боба. - Звичайно ми!

- Ми... - здивувався Артем.

Діти кинулися бігти до клоуна. Клоун розкинув руки й побіг їм назустріч. Вони обнялися, притиснувшись один до одного. Радісний Боба бігав навколо них і гавкав, забувши від радості, що вміє розмовляти.

- Дякую тобі, Артеме! - притискаючи хлопця до своїх грудей, сказав Рижик. - Ти хоробрий хлопчик. З тебе вийде чудовий клоун. Ти не дивлячись ні на що, ішов до кінця. Не злякався навіть тоді, коли дізнався, що можеш не повернутися додому. Ви створили диво. Я століттями сумував і злився. Я вже навіть забув, як це сміятися. А тут ви. Я зрозумів, яким дурним я був, коли образився на людей, що знущалися з мене. Люди ж є і хороші, такі як ви. Ви хороші. Ви ж не одні такі?

- Ні, - усміхнулася Віка. - Таких багато. І дарма ти замкнувся у цьому, - дівчинка обвела поглядом парк, - тепер уже чудовому парку.

- Дякую тобі, Артеме, - повторив Рижик, знову обіймаючи хлопця.

- Це все завдяки Бобі, - Артему було ніяково. - Він потягнув шатро, потім були феєрверки, фонтан, атракціони, прожектори... Якби не він!

- Усі ви молодці! - не припиняв дякувати Рижик. - І Віка, і Бобик. Я як почув, що собака розмовляє, так здивувався. Я вам усім дуже вдячний!

- А ви відпустити тепер артистів і тварин? - запитав Артем.

- Я їх і не тримав, - зніяковів Рижик. - Їх тримало моє прокляття, так недбало кинуте мною. А артисти. Та он і вони, - клоун вказав рукою за спини дітей. - Уже ідуть. Уже вільні.

Дитячі очі були прикуті до фантастичного видовища. Велетенське колесо огляду, що нагадувало розкішно прикрашену ялинку, оберталося зі все більшою швидкістю, перетворюючись на сяючий диск. Раптом, у самому центрі цього дива, відчинились ворота. З них, немов із казкового порталу, вийшла яскрава карнавальна хода. Акробати, жонглери, гімнасти, клоуни та дресирувальники зі своїми тваринами нескінченним потоком прямували від величезного шатра до колеса, щоб зникнути в його сяючому серці.